Версiя для друку Обговорити в форумi

 Вітаємо з 25-річним ювілеєм трудової діяльності великого працелюба, мудрого наставника, чуйну й доброзичливу людину, досвідченого вчителя української мови і літератури Валентину Адамівну ОВСІЙЧУК.
 Її стежина у доросле трудове життя повилася на кримську землю з чарівного поліського краю, з багатодітної хліборобської родини. Найстарша в сім’ї, перша від Адама і Єви, як любить сама жартувати (доля справді поєднала в щасливому шлюбі її батьків з такими гарними і несподіваними іменами), з дитячих літ наповнювала своє серце любов’ю, добром і відповідальністю. Ким бути в житті? - з цим питанням визначилася без вагань, успішно склавши іспит до Рівненського педінституту. Непосидюча, запальна, вона і в студентські роки не уявляла себе без громадської роботи, яку встигала виконувати, долаючи труднощі навчання.
 Свої перші кроки на педагогічній ниві Валентина Адамівна зробила в СЗШ № 9 м. Ялти, куди приїхала в 1981 р. за направленням. Не злякалася труднощів (з 45 учнів за списком майже половина звільнялася від вивчення української мови), а знаннями, добротою, любов’ю виховувала в довірливих дитячих серцях пошану до всього українського.
З того часу не зрадила педагогічний колектив, у якому пройшла шлях становлення як учитель, шлях професійного зросту. Чверть віку в одній школі, улюбленій «дев’ятці» - є чим гордитися! Сьогодні Валентина Адамівна - досвідчений учитель-методист, керівник міського об’єднання учителів української мови, член журі конкурсу «Вчитель року», член міської атестаційної комісії, відмінник освіти України.
 Та попри велике педагогічне навантаження і постійні обов’язки методиста Валентина Адамівна насамперед для своїх симпатичних школярів - улюблений вчитель, друга мама, вимоглива і турботлива. У її кабінеті затишно, зігріває серце мелодія української пісні і чарівна посмішка господині. Атмосфера любові й доброзичливості допомагає розкритися дитячим душам, і пишуть вони щиро про
С. Руданського і Лесю Українку в Ялті, про свою школу і друзів, про перше кохання і перші тривоги, рідну мову і неньку-Україну, бо - вірять Валентині Адамівні як нікому. Хіба може бути по-іншому у вчителя, одержимого любов’ю до України і рідної мови?
 Прикладом наполегливості, працьовитості, високої вимогливості до себе, сумлінності і відповідальності є Валентина Адамівна для своїх учнів та колег. Педагог за покликанням, вона впродовж 25 літ учить молодь шанувати рідний Крим як часточку України, берегти і розвивати українську мову, духовно зростати. Безперервний творчий пошук і праця допомогли стати переможцем міського конкурсу «Вчитель року-2005», посісти
ІІ місце серед 6 фіналістів у Республіканському конкурсі. А вона ж іще і любляча дружина, ніжна і турботлива матуся для свого синочка Юліана (у цьому році він випускник, відмінник навчання, до речі, багаторазовий переможець олімпіад з української мови та літератури).
 Проте її родина - це не тільки чоловік і син, а ще 28 юнаків і дівчат 11-Г класу, де вона працює класним керівником, бо ж за них вболіває, як за своїх дітей. Вони дивують її своїми талантами і душевними якостями.
А щоб побачити і відчути, теж потрібен Божий дар...
 Та на знімках пам’яті для своїх вихованців вона завжди буде залишатись молодою і усміхненою, як у вірші, написаному її ученицею Ганною Слободяник від щирого серця:

Легка постава й озера-очі,
Привітає всіх погляд ласкавий,
Ваші риси обличчя - дівочі,
І жіночність ході притаманна.
Поважають і люблять вас всюди,
Вчителі та діти - їх безліч.
Підіймати нам настрій буде
Слів і посмішки Вашої велич.
Ви - звичайна, а втім - незвичайна,
Вас чекають у кожному класі!
Таїна є у Вас надзвичайна,
Що дарує щодня трішки щастя!

 Члени міського об’єднання вчителів української мови і літератури м. Ялти бажають шановній Валентині Адамівні міцного здоров’я, наснаги, творчих злетів, великого людського щастя та довгих років життя.
 Від себе особисто бажаю своїй однокурсниці, колезі ніколи не втрачати скарбів своєї душі, життєвого оптимізму.

З роси, з води на довгу сотню літ
Бажаю щастя, благ земних по вінця.
Здоров’ячка міцного, мов граніт.
Щоб теплих весен сонячне проміння
В душі будило світлі почуття,
Щоб не торкалась скронь зими пороша,
Щоб ти пройшла через усе життя
Така, як є, привітна і хороша.
 С. М. РЕГРУТ,
 вчитель-методист української мови і літератури НВК № 15 м. Ялти.
 
Учительці Овсійчук В. А. -
від Катерини Бурдейної:

Боже, звідки в засмучених очах твоїх
Ця тендітна та лагідна втома?
Досить в щирому серці любові на всіх,
А у класі Твоєму - мов дома!
Ти навчила любити весняний наш край,
Поєднала країну і мову,
Ти відкрила дорогу невичерпних знань,
Наче казку чарівну й чудову.
Вибач, мила, що ми нерозумні-малі
Так бездумно тебе ображаєм,
Тільки знай, що турботливі руки твої
Пам’ятати завжди обіцяєм.

Від Вікторії Градицької,
учениці школи № 9 м. Ялти:

Мені легко про Вас говорити,
Як про лагідний подих весни,
Як про зустріч, що не зупинити
Чи то взимку, чи восени.
На душі променисто, врочисто
І слова промовляються чисто...
* * *
Стежинка в школу,
 в двадцять п’яту осінь.
До болю рідний
 цей затишний клас...
В очах росинки
 і сріблинки в косах...
Тут з Вами всі,
 хто дуже любить Вас!
Стежинка в школу
 з осені до літа -
Сумна й тривожна,
 радісна, ясна... -
Доріжка долі,
 де панують діти
І Ви для них -
 Царівна і Весна.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 06.10.2006 > Тема "Українці мої..."