"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
#3 за 17.01.2003
БОРОЛИСЯ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ КОЧУБЕЙНИКИ
Василь СТРАШНИЙ
22 січня Україна відзначатиме День соборності - прийняття у 1919 р. Акту Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Пам'яті борців за єдину незалежну Україну присвячує цю публікацію наш вінницький кореспондент...
Вівсяники - село досить віддалене і знаходиться за добрих сорок кілометрів від районного центру. Нині воно відоме найперше своїм сільськогосподарським виробничим кооперативом, очолюваним заслуженим працівником сільського господарства України Борисом Кондратюком. З року в рік місцеві землероби дивують високими врожаями цукрових буряків та зернових, а тваринники - не гіршими надоями та приростами худоби на відгодівлі. А ось історики та краєзнавці, послуговуючись архівними даними, стверджують, що у Вівсяниках здавна переважали міцні середняцькі обійстя. Затим відомі події сімнадцятого року внесли великий розбрат у селянські родини, а люди опинилися, так би мовити, по обидва боки барикад цього розбрату. В пору громадянської війни чимало тутешніх чоловіків воювали в складі військових формувань УНР, потім дехто з них влився до Трипільського ревко-му. Найсвідоміші вояки заспішили під оруду генерал-хорунжого українського війська Юрія Тютюнника. Коли по деякому часі вони повернулися до рідного села, то одразу ж відчули, що з політикою нової влади їм буде, як кажуть, не по дорозі. Так воно й сталося. У Вівсяниках утворився невеликий, але мобільний та досить організований загін повстанців, об'єднаних ідеєю самостійності України. На боротьбу з ними був кинутий із недалекого Бердичева потужний каральний загін будьонівців. Не відчуваючи підтримки з боку місцевого населення, яке симпатизувало повстанцям та всіляко допомагало їм, червоноармійці жорстоко розправилися із селянами, спопеливши при цьому великий куток села, що йменувався Замістям. Повстанці переховувалися невеликими групами в довколишніх лісах та зарослих густими верболозами балках. А посеред ночі зухвало вибиралися звідти, нападали на своїх кривдників, спорожняли комори, завдавали іншої шкоди. Вже тоді ходили по всій окрузі легенди про повстанську родину Кочубейників. Один з її членів - Семен і очолював загін. Якось його все-таки схопили чекісти. Вони довго і жорстоко катували народного месника, а потім стратили його в Бердичеві - тодішньому повітовому місті. Очевидці розповідали, що перед тим, як прийняти смерть від більшовицьких куль, чоловік встиг голосно вигукнути: "Мені дуже радо вмерти за вільну Україну!". Чекістська куля наздогнала й Семенового племінника Кіндрата. Його тіло не дозволяли захоронити і посилено охороняли. Але хоробрі побратими зуміли викрасти покійного і таємно уночі поховали його на сільському цвинтарі. Нелюдським тортурам був підданий згодом і Кіндратів брат - Дмитро. Були в загоні навіть жінки. Приміром, сестра Семена Кочубейника - Гапка мужньо та сміливо справлялася з обов'язками зв'язкової. Її було затримало на шляху до сусіднього села Сопина, що нині належить до Погребищенського району. Протягом трьох місяців катували месницю чекісти в Бердичеві. Зрозумівши, що жодного слова від неї не почують, окрім стогонів, стратили. Того ж року та в наступні чимало жителів села були репресовані і вже ніколи не повернулися до рідних Вівсяників. Але родовід Ко-чубейників якимось дивом зберігся, більше того, він, як мовиться, навіть розкущився. Хоча свого часу над ними добряче позбиткувалися відповідні органи, а це вони вміли робити дуже добре. За Кочубейниками міцно закріпилося тавро "ворогів народу". Та не лише вівсяницькі повстанці боролися за самостійну і незалеж-ну Україну. В роки останньої війни її відстоювали зі зброєю в руках і їхні нащадки. 285 тутешніх чоловіків полягли смертю хоробрих у боях за Батьківщину. Але їм хоч вибудували пам'ятник та висадили Алею пам'яті, їх імена занесені до "Книги пам'яті України". Тільки чи згадує тут хтось, хоча б час від часу, про тих повстанців, які, бажаючи добра рідній Україні, сміливо зробили збройний виклик режимові, котрий так довго стримував проголошення незалежності нашої держави, а дух якого ще й досі так вперто нуртує у свідомості багатьох наших співвітчизників, зосібно старшого покоління? Але вороття до нього бути не може. Та й жити так, як ми живемо сьогодні, теж не можна. Не за таке життя поклали свої голови Кочубейники та їхні спільники. Не за таке життя загинули і їхні нащадки на фронтах Другої світової війни.
с. Вівсяники, Козятинський район на Вінниччині.
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2003 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=417
|