Версiя для друку Обговорити в форумi

 (Продовження. Поч. у № 8 - 36).
 Інтенсивність кольору часто підкреслюється повтором слова або його афіксацією: «А небо синє-синє» (І. Багряний); «Вони часто зринали передо мною, ці сірі-пресірі очі» (П. Загребельний). Ось особливо майстерна модифікація кольоропозначення за допомогою алітерації у В. Стуса:
 Ой, як та біла білота боліла,
 О як боліла біла білота!
 На основі кольороназв виникають реалії. Ми маємо щастя бути свідками створення однієї з них: Помаранчева революція - надзвичайний здвиг народу, що став на прю і зламав старий режим корупції й недовіри в листопаді-грудні 2004 року. На основі цієї реалії виникли інші: помаранчевий прапор, помаранчеве тепло.

 Про мову солов’їну
 Звикли ми так називати нашу мову. Якось замислилася я над тим, як передати семантику цієї епітетної конструкції англійською мовою, що ніколи не мала таких поетичних означень. Та ще й задумалась над тим, яку популярність здобув соловейко в мові солов’їній! Соловей (пестливо - соловейко, соловеєчко) - поширений в Україні перелітний птах родини дроздових із сірим оперенням, самець якого чудово співає, особливо в період гніздування (прислів’я: «Соловей співає, поки дітей не виведе»).
У фразеологічному фонді української мови є усталений вислів «як у спасівку соловейко заспіває», що означає «ніколи» та має іронічне забарвлення: «Я за вас тоді заміж вийду, як у спасівку соловейко заспіває» (І. Карпенко-Карий).
 Іменник «соловей» часто вживається в переносному розумінні, позначаючи або людину, що має гарний, переважно високий голос і володіє мистецтвом співу, або поета-лірика: «Я - України соловей» (В. Сосюра). У нашій мові соловей не тільки співає - він щебече, виспівує, тьохкає, заливається співом. Дуже поширеним є порівняння «соловейком щебече», що стало фразеологізованим:

 Нехай думка, як той ворон,
 Літає та кряче,
 А серденько соловейком
 Щебече та плаче
 (Т. Шевченко).

 Особливість порівняння в його імпліцитності (прислівники «гарно», «чарівно» тощо автор тільки має на увазі), а сам об’єкт порівняння висловлено іменником в орудному відмінку.
 Прикметник «солов’їний» може вживатися як предметне означення або як епітетне: «Вітром донесло До мене щебетання солов’їне» (М. Рильський).

 Мені приснились ночі солов’їні,
 Дівочі співи, пахощі левад
 (М. Рильський).

 «Що солов’їний Вустин голос, коли скриня порожня?»
 (О. Гончар).

 Солов’їні далі, долі солов’їні...
 Знову весна розквітла
 на моїй Вкраїні
 (В. Сосюра).

 До речі, одну зі своїх поетичних збірок (1957 р.) В. Сосюра, який щиро кохався в епітеті «солов’їний», назвав «Солов’їні далі».
 Прислівник «солов’їно» вживається дуже часто переносно:

 Пісня, мов крилами, лине,
 одною тобою сія...
 А серце співа солов’їно:
 «Маріє, Маріє моя!»
 (В. Сосюра).

 «Усе пізнається в порівнянні»

 В українському художньому та побутовому мовленні надзвичайно багато влучних порівнянь, і фразеологізованих, і індивідуально-авторських. Їхня семантична особливість - у тому, що перший компонент зберігає своє пряме значення, а інші зазнають часткового або повного переосмислення, перетворюючись при цьому з елементу порівняння в елемент інтенсифікації чи уточнення якості, що мислиться в першому компоненті. Інтенсифікація створюється за рахунок образності, яка виникає при зіставленні речей і явищ, що належать до різних предметних груп. Порівняння часто вражають оригінальністю та високою художністю, як ось:

 І голова у нього над плечима
 була, як вежа в шапці сивини
 (Л. Костенко).

 «Одна сльоза котилася по лиці, як перла по скалі» (В. Стефаник); «Сонце так світить ласкаво, що аж каміння сміється» (В. Стефаник).

 Порівняльні конструкції часто побудовані на реаліях українського побуту:

 Село! - і серце одпочине.
 Село на нашій Україні -
 Неначе писанка село,
 Зеленим гаєм поросло
 (Т. Шевченко).

 Дні полохливі, і невтішні,
 і лаконічні, точні дні,
 мов глечики з Опішні,
 Протяті шпагами вогнів
 (І. Драч).

 А який відгомін історії в такому порівнянні, що його зустрічаємо в романі П. Загребельного «Я, Богдан (Сповідь у славі)»: «Байраки в степу вузькі, мов татарські очі». Або ж в поезії Б. Олійника: «П’янить, як козацький мед». У народі ж кажуть: «Душа, як великодня хата».
 Структурно українські порівняння мають цілу низку дуже цікавих властивостей. Оскільки в нашій мові порядок слів досить вільний, у ній часто, зокрема в поезії, вживаються порівняння у препозитивній формі, з образом у зачині. Так, у «Кобзарі», за приблизними підрахунками, із загальної кількості 600 є 164 порівняння із препозитивною формою, наприклад:

 Мов лату на латі,
 На серце печалі нашили літа.
 
 Неначе степом чумаки
 Уосени верству проходять,
 Так і мене минають годи.

 Окрему групу становлять порівняння, в яких функцію сполучників «мов», «як», «ніби», «наче» та ін. виконує орудний відмінок іменника, пор.: «Синя хвиля скипала молоком біля їхніх ніг» (М. Коцюбинський); «Над степом синім шатром розіп’ялось небо» (Панас Мирний).

 А по долині, по роздоллі
 Із степу перекотиполе
 Рудим ягнятком біжить
 До річечки води напитись
 (Т. Шевченко).

 Українській мові властиві також туго спресовані т. зв. «порівняння родового відмінка», напр., «...його обличчя старої баби, глибоко зоране плугом життя» (М. Коцюбинський); «...австрієць з хитрим ротом лисиці й гострими колючками очей» (О. Копиленко).
 Заради експресії в українському художньому мовленні порівняння доволі часто виділяється в окреме речення: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт» (М. Коцюбинський). Інколи ніяких порівняльних засобів немає, одначе порівняння, до того ж експресивне, - наявне, очевидне:

 Летять за край хрещаті журавлі,
 Осінні жмуття
 в жовтім мерехтінні,
 На чорнобрильних борознах землі
 Невидимо тремтять
 крилаті тіні
 (С. Чернілевський).

 Життя - така велика ковзаниця.
 Кому вдалось, не падавши, пройти? (Ліна Костенко).

 Найповніше художній образ виявляється в поширених порівняльних конструкціях, часто з підрядним реченням, напр.: «Велетень заревів, як звір, котрому не дали далі гнатися за здобиччю і накинули міцне путо» (Г. Хоткевич).

 Там на березі мріє кілками
 Морський човен, розбитий,
 нужденний,
 Наче звір, що в пустині пісками
 Його вихор засипав південний
(Леся Українка).

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #17 за 08.09.2006 > Тема "На допомогу вчителеві"