|
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 21.07.2006 > Тема "Урок української"
#30 за 21.07.2006
ГАЛИЧИНА ПОВТОРИТЬ «КРАСИЛ╤ВСЬКИЙ ПРОРИВ»? А КРИМ?
Серг╕й ЛАЩЕНКО.
З╕ школи згадую висл╕в «Брусиловський прорив». Детал╕ стерлися в пам’ят╕; згадую лише, що йшлося про Першу св╕тову в╕йну, про перемогу рос╕йських в╕йськ над австр╕йцями. У певний час ╕ на якомусь напрямку.
Але читач╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» могли б запам’ятати й ╕нший терм╕н - «Красил╕вський прорив». Не знаю, чи вс╕ звернули увагу на це маленьке диво в ╕стор╕╖ нашого сп╕льного кримсько-укра╖нського д╕тища («Св╕тлиц╕» тобто), але факт цей вартий уваги. Йдеться про високий результат у передплатн╕й кампан╕╖ на початку 2006 року. Сотня передплатник╕в у одному лише районному м╕ст╕ Красилов╕ плюс ус╕ районн╕ б╕бл╕отеки Хмельницько╖ област╕! Це постарався наш читач ╤ван Голобородько, який довго жив у Криму ╕ добре зна╓ п╕востр╕вн╕ реал╕╖. Механ╕зми усп╕ху, напевно, в╕дом╕ лише йому.
Частенько я задумувався над цим феноменом. Галичина - визнаний в Укра╖н╕ л╕дер нац╕онального в╕дродження; якщо ╓ десь як╕сь «прориви», то вс╕ вони саме тут найчаст╕ше ╕ беруть початок.
А тут раптом - почесне друге м╕сце п╕сля Под╕лля... Л╕диру╓ Хмельниччина, а в н╕й пульсуючий патр╕отичний нерв - Красил╕в! Колись я й статтю писав з промовистою назвою: «Под╕лля стане новим П’╓монтом?» Був тод╕ п╕д враженням п╕сля сп╕лкування з представниками под╕льського козацтва. Виходить, не помилявся. Принаймн╕, в Красилов╕ козаки ще ╓.
Але й Галичина не спить. Не дають ╖й спокою лаври Красилова-переможця! Небайдуж╕ люди працюють потихеньку. Нещодавно отримав теплого листа з села Тишкович╕, що на кордон╕ з Польщею. Пише донька пол╕тв’язня Ольга Степан╕вна Грицина. Пригадав я ╕ обставини нашого знайом-ства. Пан╕ Ольга в╕дгукнулася на передачу Льв╕вського рад╕о про «Кримську св╕тлицю», що пролунала наприк╕нц╕ минулого року. ╥╖ лист т╕льки п╕дтвердив мо╖ багатол╕тн╕ спостереження: нас у Галичин╕ читають ╕ п╕дтримують або просв╕тяни, або д╕ти повстанц╕в, або ж науковц╕: ╕сторики, пол╕тологи, мовознавц╕. Зрештою, вс╕ вони ╓ патр╕отами.
Батько Ольги Степан╕вни не воював в УПА. Служити йому довелося вже в Радянськ╕й Арм╕╖. Хаму-сержанту, який назвав його «б╓нд╓ровск╕м банд╕том» дав по пиц╕. Зрозум╕ло, посадили. ╤ там поводився як справжн╕й укра╖нець. Про це з болем пише Ольга Грицина: «М╕й батько був великим патр╕отом. Укра╖на ╕ правда були для нього понад усе! За р╕дну землю був готовий в╕ддати життя. От ╕ в╕ддав...
Вже в тюрм╕ в╕н був св╕дком того, як били одного з в’язн╕в. Батько не втримався, заступився. Тод╕ його вивели на подв╕р’я, роздягли ╕ почали поливати з шланг╕в холодною водою. Батько втратив св╕дом╕сть. В’язн╕ в╕дтирали його вже в бараку, але все т╕ло було обморожене... Пишу це все ╕ плачу. А як же мучились пот╕м ми з мамою. Господи, за що?»
...Це вже тепер наш╕ «доброжелат╓л╕» люблять багато теревенити про «безхребетних хохл╕в». А як же вони наполегливо винищували свого часу тих, хто з хребтом! Ск╕льки укра╖нських карбишевих загинуло ось так по Сиб╕рах?
Ольга Степан╕вна довго працювала вчителькою укра╖нсько╖ мови. Певно, знала ╕ розум╕ла: збережемо мову - виживемо як нац╕я. Рано чи п╕зно з’явиться нове покол╕ння людей з хребтом, з твердою поставою, ╕ вони поступово вит╕снять «гнучкоши╓нк╕в». В╕рила в це ╕ працювала довг╕ роки на К╕ровоградщин╕. Тому й зна╓ проблеми Сходу та П╕вдня. Тому й не може спок╕йно слухати про понев╕ряння «Кримсько╖ св╕тлиц╕» ╕ ╖╖ маленького геро╖чного колективу... Особливо мен╕ при╓мно було читати ось ц╕ ╖╖ слова: «П╕сля передач╕ на Льв╕вському рад╕о я заг╕тувала багатьох людей. ╤ тут, у Мостиському район╕, ╕ у самому Львов╕, ╕ у В╕нниц╕, ╕ в Запор╕жж╕.
У мене багато друз╕в по вс╕й Укра╖н╕.
Серед найближчих мен╕ читач╕в - Кочеркевич Богдан Семенович ╕ його дружина Мар╕я Васил╕вна. Брат, Курило Степан Васильович, також передплатив «Кримську св╕тлицю». Його син Роман розвозить л╕ки в аптеки област╕. Ви могли б ╕з ним при╖хати до нас! Тод╕ поговоримо детально про все; розпов╕м я ╕ про ╕нших друз╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
* * *
Не так давно прочитав у «Св╕тлиц╕» лист «Шановн╕ друз╕, кримськ╕ татари!». Йшлося про сп╕льне перебування землячки ╕з Ходорова з «изменниками Родины» - кримськими татарами, на станц╕╖ Сир-Дар’я. Я був дуже радий публ╕кац╕╖. Адже сам факт перебування в засланн╕ укра╖нки разом з кримськими татарами дуже промовистий. Та ще й яко╖ укра╖нки!
Юна Анна Гошко згодом зд╕йснила в╕дчайдушну втечу з Середньо╖ Аз╕╖, самотужки добралася до Укра╖ни ╕ пот╕м влилася до лав УПА! Але ж не в╕дразу прийшло таке р╕шення. Спочатку були довг╕ м╕сяц╕ ╕ роки понев╕рянь, рабська праця на бавовняних плантац╕ях. Як вижила - одному Богу в╕домо. Невимовно тяжко було слухати ╖╖ розпов╕дь:
- В╕д нашого хутора за 8 к╕лометр╕в був радгосп «Пахта-Арал», де в нед╕лю в╕дбувався базар. Нам вих╕дних не давали, але треба було чимось жити. Ми збиралися, якщо хтось хот╕в продати щось з╕ сво╖х речей, ще вноч╕ обходили степом дорогу, щоб не догнало нас начальство ╕ не погнало на якесь поле на роботу, бо тод╕ горе - не буде що ╖сти... Ми боялися шакал╕в, людей ╕ нав╕ть власного голосу. Ми йшли степом ╕ через певну в╕дстань лягали ╕ прикладали вухо до земл╕, наслуховуючи, чи хтось не ╖де за нами. На базар╕ могли отримати к╕лька к╕лограм╕в зерна за килим чи плащ...
Ми поверталися рад╕сн╕, бо хоч тиждень не будемо голодними. ╤нод╕ ходили в казахськ╕ аули ╕ там в╕ддавали реч╕ бодай за шматок паляниц╕. Казахи часто спускали на нас собак, ╕ ми з╕ сльозами вт╕кали. Дехто йшов у степ за черепахами. Якщо знаходили - тут же ╖ли ╖х сирими. ╤ там же вмирали...
Коли я слухав ╖╖ - не в╕рив. Невже в середин╕ ХХ стол╕ття було можливе таке варварство? Людей н╕би спец╕-ально доводили до смерт╕, ╕ за що? За те лише, що мали нещастя народитися в укра╖нськ╕й ╕нтел╕гентн╕й родин╕? Але минуле нашого народу було саме таким. П╕онерськ╕ горни, н╕чн╕ багаття ╕ л╕то в «Артеку» було не для вс╕х. Анна Микола╖вна вдячна «Кримськ╕й св╕тлиц╕» за те, що вона висв╕тлю╓ справжню ╕стор╕ю нашого народу, не приховуючи найтраг╕чн╕ших стор╕нок. Якими б бол╕сними для сприйняття вони не були. Може, тому й пооб╕цяла:
- Неодм╕нно передплачу вашу газету ╕ на наступний р╕к! ╤ син м╕й передплатить для себе ╕ для сво╖х прац╕вник╕в. А може, й для передплати у б╕бл╕отеки област╕ вид╕лить кошти. В╕н тепер п╕дпри╓мець. Проте н╕коли не забува╓, що його перш╕ м╕сяц╕ життя пройшли в тюрм╕, разом з╕ мною... За участь у збройному п╕дп╕лл╕ я отримала 25 рок╕в тюрми. Коли мене допитували сл╕дч╕, син лежав тут же, поряд, на стол╕. Майже так, як у ф╕льм╕ «С╕мнадцять митт╓востей весни», коли гестаповець допитував радистку Кет...
* * *
Звичайно, прихильн╕сть до «Кримсько╖ св╕тлиц╕» таких людей зобов’язу╓ нас працювати краще. До того ж, з’ясувалося, що Анна Гошко-К╕т про наш╕ проблеми дов╕далася в╕д свого бойового побратима Михайла Зеленчука. Колись вони були разом у п╕дп╕лл╕, а тепер пан Михайло - голова Всеукра╖нського братства ОУН-УПА. Ще в березн╕ в╕н звернувся до член╕в Братства з проханням п╕дтримати «Кримську св╕тлицю»: «Вс╕м нам зрозум╕ло, що таку акц╕ю ми зобов’язан╕ провести, ╕ не т╕льки члени всього Братства повинн╕ передплатити цю газету, але й переконати сво╖х друз╕в, знайомих зробити це ж саме. Прояв╕мо свою дружню п╕дтримку нашим братам у Криму,
╕ нехай пров╕сниця добра, злагоди, нац╕онально╖ ╓дност╕ буде вашим гостем кожно╖ п’ятниц╕!»
Треба сказати, що Михайло Зеленчук (в УПА мав псевдо «Деркач») був одним з «найзатят╕ших» повстанц╕в. Його кри╖вка була символом продовження опору аж до 1955 року. Заарештували «Деркача» 8 травня, себто р╕вно через 10 рок╕в п╕сля перемоги СРСР над Н╕меччиною!
Не м╕г я не познайомитись з ц╕╓ю легендарною особою. ╤ ось що сказав мен╕ голова Братства ОУН-УПА при зустр╕ч╕:
- Наш╕ побратими живуть тепер не т╕льки в Галичин╕, але й у Харков╕, Луганську, Донецьку. Адже саме там вдавалося поселитися п╕сля тюрми ╕ заслання: в Зах╕дну Укра╖ну н╕кого не пускали. Тож ╕ там поб╕льша╓ передплатник╕в. Мо╖ знайом╕ в Канад╕ також почали читати «Кримську св╕тлицю», хоча ран╕ше знали лише «Дзв╕н Севастополя».
На прощання скажу вам таке. Пригадую, як «воскресали» люди душею, коли на початку 50-х повстанц╕ щовесни виходили з╕ схрон╕в ╕ по селах з’являлися нов╕ лист╕вки! Адже всю зиму селяни чекали з над╕╓ю:
«╢ ще в л╕сах «наш╕ хлопц╕» чи уже вс╕х вибили?» ╤ яка то була рад╕сть, коли з’являлися докази того, що повстанц╕ дос╕ не склали зброю!
Так ╕ з «Св╕тлицею» нин╕ сто╖ть питання: «Чи висто╖ть»? Ми, звичайно, п╕дтрима╓мо газету, але куди держава дивиться? Що можна зробити в Криму, не маючи над╕йного ╕нформац╕йного тилу?
* * *
Знають про наш╕ проблеми не лише на Льв╕вському рад╕о. Якось, перебуваючи в Ки╓в╕ на зас╕данн╕ клубу «Холодний Яр», я почув полум’яну промову в╕домого льв╕вського тележурнал╕ста, автора багатьох ц╕кавих патр╕отичних передач на Льв╕вському телебаченн╕ Василя Глинчака. П╕д╕йшов, подякував за виступ. Виявилося, що пан Василь не лише чув про нашу газету, але й передплачу╓ ╖╖!
В Укра╖нському католицькому ун╕верситет╕ також знають про наш╕ «св╕тличанськ╕» проблеми. ╤ це законом╕рно, адже саме УКУ ╓ головним координатором акц╕╖ «Р╕здво у Львов╕», саме тут працюють люди, як╕ не лише п╕дтримують гасло «Сх╕д ╕ Зах╕д разом!», але й вт╕люють його у життя.
Без сумн╕ву, патр╕отичний потенц╕ал Галичини ╓ дуже потужним. Але як би не склалося у майбутньому, маленький подвиг читача з Кра-силова пана Голобородька назавжди залишиться в анналах «св╕тличансько╖» ╕стор╕╖. Саме його активна д╕яльн╕сть наприк╕нц╕ минуло-го року, коли тривала передплатна кампан╕я, змусила ╕ тут максимально моб╕л╕зуватися, виявити невикористан╕ резерви. Все-таки, головна наша сила - небайдуж╕ читач╕, «золотий фонд» нац╕╖!
м. Льв╕в.
На фото: У центр╕ - Анна Гошко-К╕т.
"Кримська Свiтлиця" > #30 за 21.07.2006 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3996
|
МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
