Днями до редакц╕╖ газети «Кримська св╕тлиця» звернувся учасник Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни с╕мферополець Йосип Павлович Лата. В╕н ма╓ проблеми з ногами ╕ потребу╓ спец╕ального взуття, яке для учасник╕в ВВВ та ╕нвал╕д╕в на с╕мферопольському експериментально-ортопедичному п╕дпри╓мств╕ виготовля╓ться безкоштовно. Ц╕╓ю послугою Йосип Павлович користувався багато рок╕в, але ось з кв╕тня цього року ситуац╕я зм╕нилася - у виготовленн╕ взуття йому в╕дмовили через ур╕зане ф╕нансування, пояснили, що матимуть змогу забезпечувати взуттям лише ╕нвал╕д╕в. З цим протезним п╕дпри╓мством довелося з╕ткнутися ╕ мен╕ особисто у зв’язку ╕з замовленням взуття для сво╓╖ старенько╖ матер╕, теж учасниц╕ ВВВ. Чекати довелося не п╕втора - два м╕сяц╕, як було об╕цяно, а р╕к. Замовивши його 6 вересня (нав╕ть день запам’ятався), спод╕валася, що зиму мати зустр╕не з теплими ногами, а зустр╕ла вона ╖╖ босою. Так ╕ провела. Ск╕льки раз╕в я зд╕йснювала «екскурс╕╖» на протезний завод, не п╕драхувати. ╤ до кого там я т╕льки не зверталася! Пропонувала й грош╕ - всезагальний руш╕й справи - не взяли. Та т╕льки в╕д того не легше. Виготовивши брак, знов ╕ знов пропонували його забрати, а черевики були розм╕р╕в на три менш╕, н╕ж сл╕д. Нарешт╕ таки замовлення задовольнили, але наступно╖ зими взувати черевики практично не довелося - зимувала мати у л╕карн╕. Тож скарга нашого читача зачепила мене за живе. Звернулася до м╕н╕стерства прац╕ ╕ соц╕ального захисту Криму, де м╕н╕стром Ра╓т Рефатович Сеттаров. Там мен╕ пояснили, що безпосереднього в╕дношення до протезного п╕дпри╓мства не мають ╕ ситуац╕╓ю не волод╕ють. Хоча ╕з розмови з Оленою В╕ктор╕вною Латишевою, яка тимчасово викону╓ обов’язки зав╕дувачки в╕дд╕лу, котрий оп╕ку╓ться ветеранами та ╕нвал╕дами, можна було зрозум╕ти, - не так╕ вже вони й непричетн╕ до ц╕╓╖ справи. Бо Олена В╕ктор╕вна пояснила, що н╕якого конкретного розпорядження про в╕дм╕ну ортопедичного взуття для ветеран╕в до них не надходило. Мо╖й появ╕ в м╕н╕стерств╕ взагал╕ зрад╕ли не дуже, бо «мало ли что мог сказать какой-то человек», - почула розмову в сус╕дньому каб╕нет╕. Але ж я зверталася не у сво╖й справ╕, ╕ це додавало наполегливост╕. Розраховувати на «хеп╕енд» не доводилося - мене послали на протезний завод, ╕ добре, що т╕льки туди. Але, коли нарешт╕ все ж таки вдалося додзвонитися на п╕дпри╓мство, переконалася - життя ╕ насправд╕ повне неспод╕ванок, у тому числ╕ й рад╕сних. Головний л╕кар п╕дпри╓мства В`ячеслав Михайлович Антонов пояснив, що з ф╕нансуванням заводу, яке зд╕йсню╓ться з Ки╓ва, з Фонду захисту ╕нвал╕д╕в, були велик╕ проблеми, але кошти вже п╕шли, ╕ люди, яких тут обслуговували, можуть знову замовляти соб╕ взуття. Чу╓те нас, Йосипе Павловичу? Прикро лише, що м╕н╕стерство, куди, здавалося б, мали ст╕катися вс╕ дан╕ про проблеми ╕нвал╕д╕в та ветеран╕в, залиша╓ться осторонь. Там не знають н╕ ким ф╕нансу╓ться експериментально-ортопедичне п╕дпри╓мство, н╕ про те, чи ф╕нансу╓ться взагал╕, хоча воно в Криму, з такою спец╕ал╕зац╕╓ю, ╓дине. Колись в цьому м╕н╕стерств╕ заступником м╕н╕стра працювала славна ж╕нка з теплим серцем ╕ св╕тлими очима - Тетяна Леон╕д╕вна Горулько. «Згор╕ла» вона п╕д час вибор╕в, коли вс╕ прац╕вники м╕н╕стерства змушен╕ були виконувати волю одного з кандидат╕в у президенти, продиктовану ╖хн╕м безпосередн╕м начальством. Але, як на мене, в таких установах мають працювати не «оранжев╕» чи «голуб╕», а просто небайдуж╕ душевн╕ люди.
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
