Версiя для друку Обговорити в форумi

Колись, ще до християнства, в Україні, у день зимового сонцестояння люди знали, що це є переломний період у природі. В цей час йде гостра боротьба добра і зла, постають поруч кінець і початок, бо 25 грудня день найкоротший, а ніч - найдовша. Давня людина вважала, що за народними легендами в цю ніч відкривається світ (світ богів - небесний, світ людини - земний, світ підземних багатств та померлих предків - підземний). 25 грудня сонце вмирало, але потім знову народжувалося. Всеслов'янська богиня неба Коляда (коло-сонце) народжується, живе і вмирає щодоби і щороку. За річний цикл сонце проходить той же шлях, що й природа, і людина.
Тоді людина вірила, що своїми магічними діями, обрядовими піснями, закличками вона може допомогти природі, Сонцю в боротьбі з темними силами. І Коляда - це перше свято на честь Сонця в річному циклі, нею починаються зимові хліборобські святки. Різдво святкується на 15-й день після найдовшої ночі.
У різдвяних звичаях раніше і сьогодні бачимо ряд дохристиянських елементів, які мали своє призначення в тому, що закликали добрий урожай у наступному році, багатство і добробут господарям, щастя і здоров'я всім членам родини. Про все це співається в колядках. Колядки - це архітвори українського народу, і самобутність їх у тому, що в них гармонійно поєднується давнє і нове, загальнолюдське і національне, релігійне і світське. Інакше кажучи, колядка - це величальна пісня на честь Коляди, тобто Небесної матері новонародженого Сонця, матері Світла. Коляда славить початок нового річного кола обертання Землі навколо Сонця. Коляда-батько - уособлення Сонячного Хліборобського Духа. Недарма сніп пшениці ("дідух") із застромленою ложкою за перевеслом вноситься в оселю тільки господарем перед вечерею, ставиться на почесному місці - на покутті, під образами.
Покуття - найпочесніше місце в хаті і завжди знаходиться у тому кутку, що до сходу сонця. Господар за традицією бажає всій родині радісних свят, здоров'я, щастя. "Дідух" з прадавніх часів уособлював дух предків, які приходять на Різдво у гості. А ще "дідух" - це священний культ хліба, возвеличення працьовитих господарів. До святвечірніх символів належать кутя, сіно, зубчики часнику, свічки, солома, горіхи, ласощі для дітей. Відродити у дітей пошанування до членів родини, які збираються за одним столом і ділять святкові страви навіть з тими, хто знаходиться далеко від отчого порога, і з тими, хто не дочекався спільної вечері, дуже важливо сьогодні.
Є ще інше, церковне, тлумачення відзначення Різдвяних свят. Різдвяні свята - це сполука трьох свят.
Перший день - це свято Різдва Христового, тобто народження Святого дитяти - Ісуса, який прийшов, щоб відкупити рід людський через непослух наших прародичів. Різдво Христове - це найважливіша подія в історії людського роду, бо вона започаткувала християнську добу і стала висхідною точкою, від якої означуємо події світу. Від Різдва взяли свій початок і основу Богоявлення, Великдень, Вознесіння та ін.
Другого дня святкуємо Собор Пресвятої Богородиці. В службі цього дня церква звертає увагу на найближчих осіб Ісуса - Пречисту Діву Марію та cв. Йосипа. В цей день свята родина втекла до Єгипту, щоб врятувати від смерті Ісуса.
Третього дня - свято Первомученика Степана, який загинув за віру в Христа: це тлумачення виникло із прийняттям християнства.

КОЛЯДА
Колядувати ходять діти, дорослі парубки та дівчата, люди старшого віку. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно:
на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір;
на Слобожанщині (колишній Гетьманщині) та на Гуцульщині - у перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться богослужіння;
на Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят уранці.
Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а на Галичині інколи колядують і ґазди, але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.
На Великій Україні діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки - до баби й діда, племінники - до тітки і дядька, хрещеники - до хрещених батьків.

ВЕРТЕП
У день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі та церковні співаки збирались і носили по хатах відомий театр під назвою вертеп.
Походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, до 1600 -1620 років, коли цей гетьман відновив Київську братську школу і Академію.
Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп в Україні виник і найбільше поширився в 1591-1639 роках.
Отже, маємо підстави вважати, що вже в XVII ст. виставляли на Різдво вертепну драму - це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай. Але якщо про вертеп взагалі ми маємо згадки в нашій літературі з XVII ст., то тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII ст. Причина цього криється, мабуть, в "усній традиції" вертепної драми. Текст вертепу напевно знали всі бурсаки, дяки та співаки в тодішній Україні, а тому записувати та ще й зберігати текст вертепу не було потреби.
Етнограф Микола Маркевич докладно описав вертеп другої половини XIX ст.
"Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це - Віфлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом - відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі".
Що ж до тексту вертепної драми, то це - цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що зветься "святою", - більш-менш стійка, а друга, народна, змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та здібностей самого вертепника.
Обидві частини - "свята" і народна - різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою "книжною" мовою з великою кількістю церковнослов'янізмів, а друга - створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.

ДОБРИЙ  ВЕЧІР  ТОБІ
Добрий вечір тобі,
Пане господарю,
Радуйся,
Ой радуйся, земле, -
Син Божий народився.
Та печіть калачі
З ярої пшениці.
Застилайте столи
Та все скатертями.
Прийшли до нас, прийшли
три празничні гості.
Перший ото празник -
Святоє Рождество.
Другий ото празник -
Святого Василя.
Третій ото празник -
Святе Водохреще,
Радуйся,
Ой радуйся, земле, -
Син Божий народився.

А НА РІЗДВО...

З давніх-давен на Різдво збирається вся родина, а якщо прийдуть гості, навіть несподівані, їх обов'язково запросять до столу, бо вони, за повір'ям, принесуть на весь рік радість.
Чим смакували?
Традиційно готували гуску або індичку, а ще свинячу голову з хроном. Запечені ковбаски з м'ясом, гречкою, лівером, від  яких теж  слинки текли. Адже саме перед Різдвом заколювали кабанця. На Різдво обов'язково була й щедра кутя. Ласували й медовими шуликами з маком.
Важко перелічити всі страви, що подавали до столу. Мабуть, Іван Котляревський - родоначальник нової української літератури і неабиякий енциклопедист національних звичаїв і кухні - не раз їх куштував, бо влучно в "Енеїді" описав:
Тут їли різнії потрави,
І все з полив'яних мисок,
І самі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну,
І локшину на переміну,
Потім з підливою індик,
На закуску куліш і кашу
І з маком медовий шулик.

Приготуємо?
Хоча б дещо.

СВИНЯЧА  ГОЛОВА ПІД  ХРОНОМ
Свинячу голову рубають на великі шматки, замочують у воді з сіллю на 2 - 3 години, добре зішкрібають ножем залишки щетини, заливають гарячою водою і варять на маленькому вогні 2 години, потім додають цибулю (цілу), лавровий лист, 6 - 7 горошин перцю, сіль, по кореню петрушки і моркви. Ставлять у духовку (в чавуні), щоб "мліло" 1 - 2 години. Виймають і, як вистигне, акуратно відділяють м'ясо від кісток. Додають за смаком мелений перець, кладуть у форму й виставляють на холод.
На стіл подають, порізавши на порційні шматки й поливши підливою.
Підлива. 1 - 2 корені тертого хрону розмішують з 2 склянками відвару, додають по 1 ст. ложці цукру, оцту, 2 ст. ложки сметани. Розігрівають, але не доводять до кипіння і, як вистигне, додають із сіллю розтертий часник (3 - 4 зубчики). Підлива повинна бути гостренькою.

ГУСОЧКА  ЗОЛОТИСТА
Підготовлену гуску відварити у великій широкій каструлі чи гусятниці. Воду трішечки підсолити. Незадовго до готовності додати кілька зубчиків часнику, пучок зелені, лавровий лист, горошини духмяного і гіркого перцю, 2 - 3 шт. гвоздики. Готову тушку перекласти в друшляк, щоб стік бульйон. Розділити на порційні шматки, поскладати в миску з розтопленим жиром. Потім запанірувати в яйцях, сухарях, обсмажити у великій кількості жиру, щоб утворилась золотиста шкірочка.
До подачі на стіл тримати у духовці на маленькому вогні, але кришкою сковороду не накривати.
Соус подати окремо.
На 1 склянку соусу: три чверті склянки сметани, 1 ст. ложку оцту або лимонного соку, 1 ст. ложка цукру, сіль, перець - по повній чайній ложечці, головку розтертого часнику, долити бульйоном, добре розмішати. Хто любить, до соусу може додати 2 ложки підсмаженого й розведеного бульйоном борошна.

ЛОКШИНА З М'ЯСОМ
Локшина. Замішують круте тісто з двох склянок борошна, трьох яєць, 6 - 7 ложок води. Розкачують на тонкий пласт, ріжуть на вузесенькі смужки й відварюють у підсоленій воді. Змащують маслом. Окремо підсмажують цибулю (1 - 2 шт.), відварене й дрібно порізане м'ясо (200 - 300 г), перчать, кидають лавровий лист, розтертий часник (2 - 3 зубчики), добре розмішують з локшиною, додають 2 - 3  збитих яйця, ще раз розмішують, поливають зверху сметаною (3 - 4 ложки) і запікають у духовці в широкій і глибокій сковороді.

ІНДИЧКА
Підготовлену тушку натерти зверху сіллю, а всередині - сіллю і перцем. Якщо індичка не жирна, на ніжки й грудки можна приколоти (дерев'яними паличками) шматочки сала. Покласти на решітку (внизу поставити деко) й запікати в духовці 2 години, прикривши фольгою, щоб не пригоріла. Потім її виймають, фарширують кислими яблуками, не зашиваючи. Кладуть поруч на деко обсмажені невеликі картоплини, маленькі яблучка. Якщо соку, що виділився, замало, додають жиру, кілька ложок підсоленої води. Ставлять у духовку й смажать до готовності.
Перед подачею на стіл розрізають на шматки, викладають на велике блюдо, обкладають потушкованими в жиру яблуками та картоплею.

МЕДОВИЙ ШУЛИК З МАКОМ
Це - коржі. Скажете, що печуть їх обов'язково на Маковія? І не помилитесь. Але ласують ними й на інші свята. Чули приповідку "Із води і муки пече баба шулики"? Так от - тісто має бути м'яким, прісним. Можна додати лише трішечки погашеної соди. Розкачують на коржі й випікають у духовці. Мак перетирають, додаючи цукор. Доливають трішечки води з рідким медом. Маса  повинна бути густою. Тоді розламують на шматки коржі й поливають медом з маком. Подають у мисочках разом з іншим десертом.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #2 за 10.01.2003 > Тема "Порадниця"