Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у № 8 - 28).

Шука - шукає? Чи правильні ці форми?

Як правило, дієслова першої дієвідміни з основою на -а (-я) мають у третій особі однини закінчення -є (читає, нахиляє). Одначе, не тільки в розмовній мові, а й у літературній (зокрема в поезії), усе більшого поширення набувають форми без закінчення -є, що, за своїм походженням, належать до південно-східних говірок української мови, пор.: «Усе диха синім вогнем» (М. Коцюбинський); «Лише тебе моє серце шука у тужливім пориві» (І. Франко); «Про весну мріє ясенок, і підроста в селі синок» (А. Малишко). Це один із тих випадків, коли своєрідності говірок проникають у літературну мову й закріплюються в ній.
Не забуваймо форм давноминулого (передминулого) часу!
Передминулий (давноминулий час) час (англ. Past Perfect) становить одну з найхарактерніших особливостей української у порівнянні з іншими східнослов’янськими мовами - російською та білоруською. Утворюється він із двох форм минулого часу - головного й допоміжного дієслова «бути»: «був узяв», «була заспівала», «було стало», «були заграли». Позначає передминулий час (як і в інших мовах, де є така часова категорія) - дію, хронологічно першу з двох чи кількох минулих, напр.: «Думав був іти на Запорожжя і розпродав усе своє добро (П. Куліш); «Там уломилось щось було біля віялки, а вину на нього склали» (С. Васильченко); «Сайгор думав був піти з Григорієм, але потягнуло до ставка освіжитися від спеки нагартованого дня» (М. Хвильовий). Форма передминулого часу була споконвіку в українській мові як її особливо характерна риса, і досі її широко вживають на всій території України, зокрема в народному мовленні.

Про дві форми майбутнього часу недоконаного виду в українській мові

Буду читати - читатиму

Категорія майбутнього часу своєрідна, оскільки в ній майбутність поєднується з модальністю. В українській мові категорія майбутнього часу прецікава тим, що дієслова недоконаного виду мають дві однаково доречні форми: синтетичну (читатиму, мандруватиму) і аналітичну (буду читати, буду мандрувати). Форми майбутнього часу з-му (-меш і т. д.) (читатиму, читатимеш і т. д.) - одна з найцікавіших і найоригінальніших своєрідностей української мови. Лише сербська з усіх слов’янських мов має форму майбутнього часу, дещо подібну до цієї української. Оскільки російська такої форми не має, то в епоху підтоталітарного «злиття усіх мов і народів» на цю українську форму не звертали належної уваги, і в більшості наших граматик останніх десятиріч форму на -му розглядали як рівнозначну з формою «буду (будеш і т. д.) + неозначена форма дієслова». До речі, замість терміна «неозначена форма дієслова», українські мовознавці 20 - 30-х pp. минулого сторіччя  (С. Смеречанський,
О. Курило, М. Наконечний та ін.) уживали місткий термін «дієйменник» - може, він і має право на громадянство в українській мовознавчій терміносистемі.
Насправді, коли в мові є паралельні форми, то або одні зникають, а інші перемагають, а ще інші набувають додаткового стилістичного чи семантичного відтінку. Певні значеннєві відмінності відчутні між цими двома українськими формами майбутнього часу. Ще видатний наш мовознавець
О. Потебня вказував, що у формі з -му відчувається початковість дії. Він писав, що вжити в реченні «Як налякаєш мене, то всю ніч буду жахатись» форму «жахатимусь» означало б перенести увагу на початок дії, а не на її тривалість - на стан страху протягом усієї ночі (праця «Из записок по русской грамматике»). Професор І. Шаровольський на підставі вивчення найстаріших писемних пам’яток української мови дійшов висновку, що форми з -му в давнину підкреслювали активність, ініціативу дійової особи, а згодом ідея активності та ініціативи ослабла - залишилося тільки значення початку (студія «Прийдучий час на -му»).
Синтетичні форми майбутнього часу недоконаного виду одомашнилися і в усному мовленні, й у художній літературі, пор.:

Ти ще виболюєшся болем,
ти ще роздерта на шматки,
та вже крута і непокірна,
ти випросталася для волі,
ти гнівом виросла. Тепер
не матимеш од нього спокою
(В. Стус).

Чи довго житимем,
чи скоро час розстання,
Приймаймо з дякою,
що Доля нам дає,
Хоч, може, ця зима
для нас зима остання,
І вже не чутимем, як море в берег б’є
(Горацій, пер. М. Зеров).

Самотній самоти вже не здолає,
Не спатиме, читатиме, листи
Писатиме чи вийде в парк брести
Алеями, де листя опадає
(Р. М. Рільке, пер. М. Москаленко).

Цікаво, що в південно-західних говірках суфікс -му може стояти не лише окремо від неозначеної форми дієслова, а й між -му й неозначеною формою можуть стояти інші слова, прим.: «Гірш ніж птахи ті блудні, мете за слова марні весь свій вік крутитись» (І. Франко). Проф. В. Сімович у своїй «Граматиці української мови» (1919) пояснював це тим, що в південно-західних говірках ще досить жива свідомість, що це - окремі форми, які можна зустріти в майбутньому часі поряд зі скороченими формами з -му, -меш, -не (також і повні -йму, -ймеш, -йме), пор.: «Світ ми (= мені) спустіє і йме ворогувати» (М. Шашкевич).
Отже, не цураймось лаконічних і дуже цікавих форм майбутнього часу недоконаного виду з -му
(-меш і т. д.)!

Про засилля пасивного стану

«Наступного дня мною було оприлюднено заяву, в якій ішлося ...», - пише демократ, народний депутат одного з округів Львівщини, у повідомленні, що його публікує одна із львівських газет... А в іншій статті читаємо: «Ним була написана дисертація на тему...» Начебто все гаразд, але й автор повідомлення, й редактор газети, на жаль, мислять російськими синтаксичними схемами. Вони не задумуються над тим, що вболівати за рідну мову - це не лише ганьбити і дійсних, і уявних ворогів її (що не дуже важко!), але, у першу чергу, уміло користуватися цією мовою, змагатися до чистоти та милозвучності в ній, писати так, щоб кожна думка знаходила свою справжню кришталеву форму, не перекручувати її синтаксис, що, за влучним висловом М. Рильського, є «душею мови» (Рильський М. Про мову // Його ж. Як парость виноградної лози. - К., 1973. - С. 42).
Уживання пасивних конструкцій замість активних в українських текстах - ось де інтерференція російської та англійської мов відчувається особливо різко. Адже одна з головних своєрідностей української мови — це дуже широке застосування активних дієслівних конструкцій. І, очевидно, наведений на початку статті покруч нормально звучав би українською мовою ось як: «Наступного дня я оприлюднив заяву, в якій ішлося...»

(Далі буде).

Шановні читачі! Керівництво Львівського національного університету та шанована пані авторка Р. П. Зорівчак вирішили подарувати 50 екземплярів книги «Боліти болем слова нашого...» кримським учителям-мовникам. Повідомте редакції, кому потрібна книга!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 14.07.2006 > Тема "На допомогу вчителеві"