"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2003 > Тема "Крим - наш дім"
#1 за 03.01.2003
АНГЕЛ МИЛОСЕРДЯ, або Історія одного портрета
Марина ЖАГЛІНА, художник-дизайнер "Кримської світлиці".
Коли я отримала завдання зробити матеріал про Сімферопольську дитячу художню школу, у мене ніби крила виросли за спиною, адже мене чекала приємна зустріч не тільки з юними талантами, а й моїм улюбленим педагогом Віктором Андрійовичем Платоновим. Кожний урок, який проводив він тоді, коли я, ще дівчинкою, відвідувала цю школу, залишав у душі незгладимий слід, відбивався натхненням, бажанням долати усі життєві перешкоди. І от, коли вже для запланованого репортажу було набрано достатньо матеріалу і здавалося, що вчитель про все розповів, раптом Віктор Андрійович звернувся до мене з незвичним проханням: - Марино, ти в редакції працюєш за комп'ютером, то чи не могла б для мене відретушувати одну фотографію.... Фото було зроблено десь 1902 року, - додав він, - тобто 100 років тому... Я зрозуміла, що знімок являє для нього якусь цінність і, мабуть же, не через свою старовинність. Хто на знімку? Родичка, знайома? ...Час дійсно попсував фотографію. З комп'ютерного монітора дивилась молода, вродлива жінка із зовсім іншої епохи. Відомості про неї дуже скупі. Віра Дмитрівна Ревеліоті - остання представниця знатного колись греко-італійського роду, лікар-педіатр вищої кваліфікації. Останній період її життя пов'язаний із Сімферополем. За даними архіву Сімферопольського ЗАГСу, 4 листопада 1964 року померла. Рік народження - 1876-й, за національністю - росіянка (?!). Може, сама оця скупість відомостей і спонукала Віктора Андрійовича вдатися до спогадів, розповісти про дитячі та юнацькі враження, що зберегла пам'ять, про ті літа, коли вважав Віру Дмитрівну ангелом милосердя. Адже ця жінка, на його думку, з тих людей, про яких сказати тільки двома датами - народження і смерті - було б страшенною несправедливістю... Названа мати Віктора Андрійовича - Марія Іванівна Платонова працювала медсестрою дифтерійного відділення Сімферопольської дитячої інфекційної лікарні, яким у 40 - 50-ті роки, в тому числі в роки окупації, завідувала В. Д. Ревеліоті. Вони товаришували з нею. В цьому відділенні було дуже важко працювати. Дітей найчастіше привозили у вже безнадійному стані. Палати були переповнені. Йти працювати сюди ніхто не погоджувався. Медперсонал чергував цілодобово. Все трималося на самовідданості завідуючої та її помічниць, які присвятили себе цій роботі. Рятували від небезпечної інфекції дітей, життя яких, здавалося, висіло на волосинці. Разом ділили перемоги над смертю і втрати. Це зближувало їх духовно. Тому, коли випадали вихідні дні чи на великі свята, обов'язково ходили одна до одної в гості. Мати Віктора Андрійовича, йдучи до Віри Дмитрівни, брала з собою і хлопця. І враження від тих відвідин лягли на душу. Він слухав їхні розмови, по-дитячому співпереживав. Саме з тих пір запам'ятався йому портрет молодої Віри Дмитрівни в овальній рамочці. Він дізнався, що такою вона була тоді, коли навчалася в Парижі, в Сорбонні. Навчалася шість років. А потім ще два - в ординатурі. Поруч була фотолистівка із скульптурним зображенням Венери Мілоської з Лувру. Для Ревеліоті вона була символом краси і найвищої цінності людського життя. Минав час. В роки хрущовської "відлиги" Віра Дмитрівна була вже на пенсії, але зв'язки зі своїми колегами не поривала. Раділа, коли її провідував уже такий дорослий син Марії Іванівни... А він замахнувся стати художником! І став ним. У 1962 році Віктор Андрійович закінчив Харківський державний художній інститут. Приїхавши додому, він, звичайно, не міг не відвідати Віру Дмитрівну. Їй тоді, здається, виповнилось 86 років. Не було вже овальної рамки, в якій висів портрет: попрацював шашіль. Зате сам портрет господиня вручила гостеві як художнику зі словами: "Відвідаєш Париж (у Луврі стільки шедеврів!), згадаєш, що я була там...". На початку 1966 року Віктор Андрійович, "обминувши Париж", відвідав-таки Лувр. Саме тоді в Ермітажі і Пушкінському музеї проходила "Виставка шедеврів Лувру", оглянути яку він спеціально приїхав в Ленінград. Згадав Віру Дмитрівну і відчув, що її ера стрімко спливає у минуле... Символічно, що на тому місці, де був будинок, в якому жила Віра Ревеліоті, побудовано інший - великий, в якому розташувався салон жіночої краси "Чарівниця". Дивлячись на кущі троянд, що ростуть поруч, згадуєш поетичні рядки Омара Хаяма: ...Каждый стебель, который мы топчем ногами, Рос из сердца, вчера ещё полного чувств. Вона залишила по собі добру пам'ять як людина, що любила життя, цінувала красу і жертовно віддавала людям свою працю, знання задля кращої їхньої долі. Вдивіться в це фото - йому 100 років! Давайте будемо уважними до людей і речей, що оточують нас. Пам'ять про них допомагає відчувати біг часу і цінувати кожну мить життя.
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2003 > Тема "Крим - наш дім"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=387
|