"Кримська Свiтлиця" > #12 за 17.03.2006 > Тема "З потоку життя"
#12 за 17.03.2006
РЯДКИ З ЛИСТІВ
КОЛИСЬ у дитинстві я побачив у шухляді шафи книгу, яку досі зберігає моя мати, проста селянка, що народилась на Черкащині. Це «Кобзар» Т. Шевченка. Через роки я, вже доросла людина, подумав про те, звідки у моєї мами, яка закінчила 5 класів школи (більше не дала бідність), така любов до українського слова. В далекому від рідної Черкащини селі Сінному Білогірського району Криму моя мама зберігає «Кобзаря», щоб не забути рідну мову. І нас, своїх дітей, виховувала патріотами своєї Батьківщини. В Криму багато переселенців з України, у селі Муромське Білогірського району є вулиця Черкаська і мешкають там українці. І таких прикладів багато... У нас є держава Україна, є рідна українська мова. Крим є складовою частиною України, але нерідко від старих райкомівських та обкомівських холуїв можна почути: «Я ненавижу украинский язык. Украины как государства никогда не было». Влада в Криму залишилась тією, що й була. До неї знову прийшли люди, які підтримували Януковича від початку до кінця передвиборної кампанії. Ці люди не є патріотами і такими не були взагалі. Звідси такі обставини і з державною мовою, й іншими чинниками. Як може чиновник захищати інтереси України, якщо він навіть не володіє державною мовою та ніколи не підтримував програму обраного Президента України? М. І. ГУДЗЕРЯ, член КУН. Красногвардійський район, АРК.
В НАРОДІ кажуть: «Поганому виду та нема стиду». Це я до того, що комуністи Криму безсоромно брешуть, що не було голодомору в Україні. Як же можна таке стверджувати і не боятись гріха, коли мільйони українців загинули від голоду, бо в них позабирали останнє?! Моя мама, 1903 року народження, вчителювала в с. Шкурупії Решетилівського району Полтавської області в 1932 - 1933 рр. і на власні очі бачила пухлих дітей, яких з кожним днем все менше лишалося в класі. А на станцію Решетилівка ночами вивозили мертвих. До вподоби мені вислів нашого Президента В. А. Ющенка: «Думайте по-українськи!». То де ж ви, нащадки княгині Ольги, Ярослава Мудрого? Де наша національна гордість, патріотизм?! Дуже боляче сприймаю сучасні негаразди і те, що з діда-прадіда українці стали російськомовними і вже видають себе за руських. Вибачайте, написала про все, що наболіло на душі. Мої знайомі і навіть колеги називають мене «бандерівкою». На це я не ображаюсь, бо знаю, що Степан Бандера - справжній патріот України! Н. П. ПОПОВИЧ. м. Судак.
ДОБРОГО ДНЯ, найкраща газето Криму! Перш за все хочу подякувати тобі за те, що ти існуєш. З тобою я відчуваю, що все ж таки Крим - це Україна. Приїхав я до Криму з м. Старокостянтинів Хмельницької області чотири роки тому. В даний час навчаюсь в КМТІ (м. Керч). Ще до свого приїзду в Крим я спокійно ходив до школи, розмовляв українською, жив як звичайний українець і сприймав це за звичну річ. Але приїхавши в Керч, я зіткнувся з однією проблемою... «русским языком», вірніше, не з ним, а з проросійським населенням. Я розумію, що російська мова - це мова, якою більшість мешканців Криму розмовляють все життя. Але ж не можна при цьому так вороже ставитись до держави, в якій ви живете, ненавидіти все українське. Мені навіть шкода цих людей, адже вони не мають своєї Батьківщини, вони не можуть сказати: «Я народився в Україні і пишаюся цим». Але що можна хотіти від людей, якщо більшість наших політиків сприяють такому розвитку ситуації. Виникає питання: чи може Україна бути справжньою незалежною державою з таким населенням? Чи будуть нас поважати інші держави, якщо ми самі себе не поважаємо? Задумаймось над цим! О. П. ФУРМАН. м. Керч.
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 17.03.2006 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3713
|