Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 17.03.2006 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 17.03.2006
РУШНИК ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ
Валентин ПОСУХОВ.

Берегиня

ДО 95-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВІРИ СЕРГІЇВНИ РОЇК

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Постели до сонця
вишивку-маніжку.
Щоб по тій дорожці
з лебедями - з нами
Плавати до щастя
білими човнами.
В. СИМОНЕНКО.

 Чи ви тримали коли-небудь у руках вишитий рушник? Бачили, як тканина переливалася червоно-чорними чи чорно-білими хрестиками, кожен з яких розмовляв з вами? Ви не чули їх? Що за дурниці? Ні, це правда. У вишивки є своя мова, яку можна зрозуміти, тільки треба з любов’ю дивитись у цей чарівний, квітчастий, різнобарвний, загадковий світ. Віра Сергіївна Роїк - людина, що створює цей світ, живе у ньому. Вона добре розуміє мову вишивки і намагається навчити нас розмовляти нею. Залишається тільки захотіти. Вишивка і плаче, і сміється, любить і страждає, буває легковажна і серйозна, хоче познайомитись і ховається від цікавих очей. Їй боляче, коли про неї забувають. Це цілий світ почуттів, що дарує насолоду.
І кожен може долучитися до цього «житейського моря» на полотні.
 «...Щоб твої твори були зрозумілі людям і потрібні їм, щоб від зустрічі з мистецтвом їм ставало краще, відступала сірість буття і безвихідність життя, щоб вони тягнулись до прекрасного, і на основі цього виховували своїх дітей любові, доброті, справедливості...» - говорить В. С. Роїк.
 Вишиває вона для людей. Несе їм свої думи, викладені хрестиком чи гладдю, мережкою чи бігунцем на полотні. Вони хвилюють душу, полонять серце. Чарують і приносять радість. А як інакше, адже всі вони від серця Віри Сергіївни до серця кожного з нас. Любити своє заняття, братися за голку тільки в доброму настрої і жити разом з візерунком - ось що допоможе створити рушник, на якому можна «літати» у світи досі небачені. Хотіли б полетіти у світ поезії разом з вишивкою «Думи мої, думи» чи «Кобзарем»? Відчути запах свіжого повітря на «Сімфе-ропольському морі», прокидатись під кукурікання півня? А чи бували на святі врожаю? З Вірою Роїк можете збирати «Проліски» взимку, і навіть познайомитись із «Забіяками». Вишивка, як істота, що народжується, росте, набуває досвіду і вчить інших, як правильно жити.
 «Найголовніше, що мені пояснює бабуся, - це те, що не можна вишивати з поганим настроєм і що потрібно любити свою справу, якою ти займаєшся, бо в роботах все видно, вони повинні випромінювати тепло і доброту», - говорить правнучка Віри Сергіївни Юля Абрамова.
 Любов до пісні на полотні Віра Сергіївна прищепила внучці Аліні та правнучці Юлі. Мабуть, це найвища ціна таланту, коли ним захоплюються і намагаються перейня-ти нащадки. В цьому - безсмертя митця, в цьому - вічність творчості. «Сьогодні я з гордістю можу сказати, що змогла завдяки бабусі оволодіти багатими швами, відкрити деякі секрети цього виду мистецтва, оцінити красу вишивки», - каже Аліна Роїк.
 Чи потрібні ще слова?
 Тепер за цих дівчат говорять їхні роботи. Від своєї бабусі вони перейняли не просто вміння і любов до вишивки. Вони навчилися промовляти до душі людини, полонити серця.
 Вишивання в родині Роїк - сімейна традиція, яку не змогли обірвати ні революції, ні війни. Життєві труднощі залишаються осторонь, коли в руках голка і полотно.
 Юля - майбутній лінгвіст, Аліна - медик. Життя їхнє проходить у шаленому ритмі, але в ньому завжди є місце для вишивання, бо, за словами Юлі, мистецтво - це світ емоцій, де душа знаходить своє місце. Моїй душі добре у вишивці.
 Вишивання - це духовний здобуток. І вони стали його гідними спадкоємицями.
 Роботи Юлі й Аліни експонуються разом з бабусиними. Для них велика честь бачити свої вишивки на одному стенді з творами всесвітньо відомої української вишивальниці. Бабуся вміє читати вишивки своїх внучок. Молодість відбивається в них. Свіжий подих вітру поєднується із віковими традиціями предків. Юля й Аліна вносять у вишивку щось своє, те, що бачать у сучасному світі. Бабуся ними пишається. І не тільки вона. Тішить, що доля української вишивки у надійних руках. Сонячних днів і творчого натхнення вам. Ціна вишивки - довічна слава. Коли ж вишивка вливається в наступне покоління - це безсмертне надбання нації.
 Вишивка є надбанням українського народу, вона житиме вічно.
І дякувати за це треба таким людям, як Віра Сергіївна Роїк. Маленька рухлива бабуся, серце якої схоже на сонячний зайчик: усім від його появи стає весело і затишно, він привертає увагу і не може існувати без проміння сонця, її невтомний оптимізм змушує вас усміхатись. А за кілька хвилин вона полонить вас своїм талантом. Ви і незчуєтеся, коли зрозумієте, що прив’язалися до неї назавжди.
 Юлія ГЛАВАЦЬКА,
 Мирослава ХОЛЯВІНСЬКА,
 студентки Львівського національного університету ім. І. Франка.
 
НАПЕРЕКІР ЧАСУ І ВІДСТАНІ

ВИСОКЕ МИСТЕЦТВО В. С. РОЇК ЄДНАЄ ЇЇ З РІДНОЮ ПОЛТАВСЬКОЮ ЗЕМЛЕЮ

 З Полтавщиною у Віри Сергіївни Роїк пов’язані найкращі і найгірші періоди в житті. Найкращі, бо там пройшли найпам’ятніші і найяскравіші літа її дитинства і юності, які розкрили розлиту довкола красу, диво мистецтва. Найгірші, бо припали вони на особливо тяжкі часи в історії нашої Віт-чизни: побоїща громадянської війни, голод, холод, масові переслідування та репресії, знову жахлива війна, одержана від розриву фашистської бомби контузія, яка на два роки прикувала жінку до ліжка. Шість десятиліть (о, як багато для людського життя) минуло відтоді, як В. С. Роїк залишила Полтавський край. Але й нині не пориває зв’язків із ним. І земляки теж її пам’ятають. Ось переконливі свідчення на підтвердження такого висновку.
 Юрій Самойленко, голова правління Полтавської обласної організації Спілки художників України:
 - Віра Сергіївна - унікальний митець. Вона сама творить орнаменти, досконало володіє 300 техніками вишивання. Окрім того, є невтомним пропагандистом цього предковічного виду народного мистецтва. Її виставка «Український рушничок» демонструвала принади і можливості нашої самобутньої вишивки у багатьох містах і селах України, сусідніх держав, наділяла глядачів світлом, добром, затишком, любов’ю, доносила животворний дух народних традицій.
 Незважаючи на свій досить таки солідний вік, проблеми зі здоров’ям, Віра Сергіївна часто буває на Полтавщині, відвідує дорогі її серцю місця, де минали дитячі та юнацькі літа, - Лубни, Полтаву, Миргород, Кобеляки, Гадяч, Диканьку, влаштовує там виставки зі своїми вишивками. І водночас
наснажує земляків своєю сильною життєвою снагою, любов’ю до прекрасного. Внаслідок контузії В. С. Роїк не могла володіти правою рукою, тоді після довгих тренувань вона навчилася так же вправно вишивати лівою.
 Останній раз полтавці зустрічалися з видатною майстринею весною 2004 р. Але контакти не обмежуються тільки виставковою діяльністю. Віра Сергіївна листується
з музеями, зокрема з нашою Галереєю мистецтв. Полтавським митцям добре відома її книга спога-дів, де, розповідаючи про своє великотрудне життя, вона переконливо наставляє, як важливо горю, труднощам, негараздам протиставити прагнення до прекрасного і примножувати його, даруючи радість і собі, й людям.
 У нас, в приміщенні правління обласної організації Спілки художників України, на найвиднішому місці висить календар, присвячений 95-річному ювілею видатної вишивальниці. Отож, наші митці добре знають про цю знаменну подію в її житті, палко вітають і зичать Вірі Сергіївні довгих-довгих літ, здоров’я, щастя і нових чудових творчих доробків.
 Полтавський фотожурналіст, один із засновників Фонду міжнародних премій Костянтин Бобрищев у своїй новій книзі про славних земляків «Отчий край» присвятив В. С. Роїк такі рядки: «Найпрославленіша українська вишивальниця Віра Роїк уже на схилі літ здійснила свою палку дитячу мрію: об’їздила майже весь світ. Побувала в Болгарії, Польщі, Угорщині, Німеччині, зачудовувалася колоритними принадами Версаля, Рима, Венеції, Сан-Марино, Стамбула... Але не їх вона назвала в листі до мене найдорожчими і найщемнішими серцю місцями, а наші скромні Лубни, Полтаву, Гадяч і Кобеляки, бо саме тут минала її неповторна юність. Більш як півсотні років тому вона залишила Полтавщину невідомою нікому робітницею фабрики художніх виробів, а повернулася сюди титулованою і вшанованою на найвищому державному рівні.
 Сьогодні Віра Сергіївна - заслужений майстер народної творчості України, член Національної Спілки художників України і Спілки майстрів народного мистецтва Укра-їни. І хоч продовжує жити в Криму, але не тільки в снах бачить «шляхи полтавськії», а й наяву мандрує ними. І не сама: куди б не приїхала, там невдовзі з’являються і її неперевершені вишивки, відкривається персональна виставка».
 Людмила Овдієнко, член Національної Спілки письменників України:
 - У моїй родині вишивали всі: бабуся, мама, тьотя. Але те, що робить Віра Роїк, - це творчість вищого, неповторного рівня.
Я так ніколи не зможу, а як-небудь не хочу, тому, мабуть, і не ризикну взятися за голку. Хай живе досконалість.
 Галина Іванівна Голян, завідуюча відділом етнографії Полтавського обласного краєзнавчого музею:
 - Відстані, роки не віддалили Віру Сергіївну від її рідного краю. І це чудовий приклад для всіх нас: до останку любити рідні місця, повертатися до них і черпати нову життєву снагу. Водночас взірцем для наших митців служить і те, з якою енергією, наполегливістю, самовідданістю В. С. Роїк прагне прищепити любов до мистецтва народної вишивки молоді, щоб це почуття, яке зігрівало її впродовж таких довгих літ життя, додавало сил і снаги іншим, ставало і їхнім надбанням.
 Євгенія Стороха, провідний науковий працівник музею Івана Котляревського:
 - Віру Сергіївну я знаю вже понад 10 років. Зустрічалася з нею щоразу, коли вона приїжджала до Полтави і завжди відвідувала і наш, й інші музеї міста. Певно, вони наснажували її народним духом предків, який вона потім прагнула відтворити у своїх вишивках. Мене вражає її чудовий художній смак. Віра Сергіївна дуже тонко відчуває народну традицію, її природну красу. Але, образно кажучи, веде й власну мелодію, демонструє своє бачення того чи іншого традиційного образу, прийому, її творчість служить зразком нерозривного поєднання традицій і новаторства. На жаль, новітнім майстриням, які часто прагнуть продемонструвати свою надсучасність, часто бракує саме такої якості.
 Ще на мене велике враження справила інтелігентність Віри Сергіївни, її висока духовна культура. Це, як кажуть, справжня леді. Відчувається, як багато духовного багатства взяла вона у своїх батьків - справжніх інтелігентів початку XX століття. І цей спадок пронесла через усі життєві випробування і прагнула з допомогою своїх творів передати нам. З ювілеєм вас, шановна берегине народних скарбів, довгих літ життя і творчості!
  м. Полтава.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 17.03.2006 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3712

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков