Таку назву має книга Михайла Вишняка - вченого-літературознавця, завідувача кафедри теорії та історії української літератури Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. Видання здійснене сімферопольським видавництвом «Атлас-Компакт» (2005 р., 1000) і включає літературні портрети та есеї, присвячені шістьом знаменним постатям української літератури ХХ століття. Відкривається книга есеєм про одного із незаконно таврованих та підданих анафемі більшовицьким тоталітарним режимом українського поета, фольклориста, редактора, видавця та публіциста Миколу Чернявського. Читач знайде у статті багато цікавих і маловідомих деталей з особистого життя та літературної діяльності замученого ДПУ в 1938 р. українського літературно-громадського діяча, одного із борців за незалежну Україну. Він вірив і закликав усіх у своїх поезіях вірити у самобутність українського народу, в його мудрість і неосяжні творчі можливості, у досконалість і багатство української мови: Ти не загинеш, Україно! І мова прадідна твоя, Що кожне слово в ній перлина, Не вмре повік. І світ-зоря, Твоя свята зоря засяє. Як публіцист-борець, справжній патріот України виступає Микола Чернявський у статтях «Україна, автономія, федерація», «Народні думи і бажання», «Рідна школа» та ін., більшість з яких опублікована у виданнях вісника товариства «Рідна хата». З великим зацікавленням ознайомиться читач і з життєвим та творчим шляхом Василя Чумака, який, на жаль, був дуже коротким (1900 - 1919 рр.). М. Вишняк назвав нарис про нього «Пісня, підстрелена на злеті» (с. 22-39). Дійсно, прожив В. Чумак лише 19 років, не побачивши навіть своєї першої збірки «Червоний заспів». Але скільки він встиг зробити, як могутньо заявив про себе Україні та всьому світові! Коло літературно- мистецьких інтересів Василя Чумака було дуже широке. Він писав вірші, нариси і оповідання, критичні статті та рецензії, прозові і поетичні твори та драми. Молодий літератор роз-крився і як полум’яний публіцист. Він був весь у вирі жовтневих подій 1917 р. і вірив у благородство революційних ідей, які, як вважав поет, мали оновити світ, принести людям віками омріяну свободу і кращу долю. За словами В. Блакитного, революційна Україна народила талановитого поета, який влився у лави борців за новий світ. Налаштований на рішучі дії, В. Чумак пориває з культурно-просвітницькими ідеалами діячів «Просвіти» і стає активним членом партії боротьбистів, яку тоді очолив В. Блакитний. Стан здоров’я не дає змоги Чумаку самому брати участь в революційно-політичних акціях, але він разом з П. Тичиною й іншими літераторами працює на ниві культури: відповідальним секретарем журналу «Мистецтво», одним із засновників і співавторів першого пореволюційного дитячого журналу «Барвінок». 1919 р. - останній рік життя поета- борця. Він знову на передньому краї революційних подій. В окупованому денікінцями Києві разом з поетом Г. Михайличенком та К. Ковальовою В. Чумак знаходиться в підпіллі. Однак незабаром його вистежила денікінська контррозвідка. А в ніч на 26 листопада поет разом із своїми товаришами був розстріляний. На жаль, велике поетичне майбутнє, яке відкривалося перед В. Чумаком, не здійснилося. Але «найсильніший художник образу», як назвав В. Чумака М. Йогансен, залишив безсмертний слід в українській культурі і літературі. Його поетичний заклик пророче звучить і нині: Пробудіться, орли сизі, Славні козаченьки, Заверніть козацьку славу України-неньки. Із тоталітарного забуття повернуто нині і постать одного із найяскравіших майстрів українського письмен-ства початку ХХ століття - Василя Еллана-Блакитного, про якого В. Со-сюра писав: Вітер і море зусиль Туго хитає ряди. Ім’я блакитне «Василь» Житиме з нами завжди. Літературний портрет «Грізний і ніжний», опублікований у рецензованій книзі Михайла Вишняка (с. 40 - 57), - це новий своєрідний букет квітів пам’яті В. Блакитному. Буквально в перші ж революційні роки юнак В. Блакитний заявив про себе не лише як поет, але і як громадський і політичний діяч, талановитий організатор. У 1918 році він очолює Українську комуністичну партію боротьбистів. А в 1920 році В. Еллан уже редагує урядову газету «Вісті», стає фундатором і редактором та співредактором журналів «Література, наука, мистецтво», «Куль-тура й побут», «Всесвіт», «Червоний перець». Йому належить вирішальна роль у створенні та діяльності письменницької спілки «Гарт». На злеті невгамовної творчої і організаторської роботи у грудні 1925 року Василь Еллан помер - не витримало уже давно хворе його серце. Літературна діяльність поета коротка за часом (перші вірші датуються 1912 р., а останні - останнім днем життя, 4 грудня 1925 р.). Він революціонер-романтик. Романтичний струмінь пронизує всю його творчість, яка передає нестримний порив уперед, бажання суспільного оновлення, засудження імперіалістичної війни. Єдина прижиттєва поетична збірка майстра «Удари молота і серця» (1920) пройнята ідеалами краси, ніжності і любові В. Блакитного до трудящої людини, до добра і порядності, до вселюдського прогресу. Такою ж гуманною є і проза митця, зокрема його оповідання. Написати ж великий задуманий ним роман В. Блакитний не встиг. Підписувані псевдонімом Артюр Орталь (натяк на хворобу серця) оповідання та епізоди («Море», «Спека», «Крик», «Людське») позначені захопленням автора красою природи, красою життя та животворністю щирих людських стосунків. За життя письменника вийшло і три збірки його сатиричних творів «Нотатки з олівцем», «Радянська гірчиця», «Державний розум», де письменник виявив критичне ставлення до тих явищ, які заважали суспільному прогресу. Відомий і ряд його проблемних публіцистичних творів, в яких вирішувались питання розвитку української культури, літератури, мови. «Українська мова, - писав поет, - може жити, лише дихаючи українським повітрям». Він не сприймав ідей, які, за його словами, пахнуть «общеруським душком» (вислів поета). Цілий ряд цікавих моментів і фактів з життя та творчості В. Блакитного називає Михайло Вишняк. Думаю, що багато з них не є загальновідомими, а тому з великим інтересом прочитають статтю про Блакитного і студенти, і учителі, всі любителі поезії. Адже українська поезія революційних та перших пореволюційних років ще далеко не досліджена і несе в собі значний гуманістичний ідеал, що досить важливо і для нашого сьогодення. Михайло Вишняк є одним із відомих дослідників і творчості Володимира Сосюри. У своїй праці «про першого поета України», як про В. Сосюру сказав М. Рильський, Вишняк синтезував думки та твердження десятків попередніх своїх праць про великого поета, а тому опублікована ним стаття несе багато таких положень, думок і тверджень, які заслуговують на увагу не лише учителів, студентів, але і дослідників творчості Сосюри. Я хотів би відзначити думку про те, що для багатьох Сосюра ніби одразу виріс великим. Але і досі ми не знаємо творів, що були у рукописній збірці «Пісні крові», яку уклав В. Сосюра ще до першої офіційно відомої збірки 1921 року «Поезії». Невідомо і те, чи ця збірка була першою у житті поета. Адже не раз говорив В. Сосюра, що не одна його збірка загубилася у часи громадянської війни. Потрібно відзначити, що автор статті подає відомості і факти, які ще потребують вивчення, які можуть принести ще багато цікавого про таке своєрідне явище, як безсмертний геній В. Сосюри. Потрібно щиро вітати автора статті і про безсмертного В. Симоненка, якому у 2005 році минуло лише 70 років від дня народження, який прожив лише 28 років свого короткого, але блискавичного життя. «Витязем української поезії» назвав його Олесь Гончар. Але навіть цими знаменними словами не можна оцінити всю велич поетичного здобутку та поетичного потенціалу, який таїв у собі цей безсмертний син України і сучасний класик української поезії. Саме так розуміє поетичний здобуток В. Симоненка автор есея про нього, вміщеного у рецензованій книзі, що закінчується справедливими словами, які є оцінкою творчості поета і утвердженням його ролі в українському житті, у житті українського народу: «Правдиве слово поета допоможе народові України здолати усі незгоди і лихоліття на многотрудному поступі до істинної свободи, до розквіту України, до людського щастя» (с. 78). Завершується рецензована книга статтею про великого трудівника слова, поета і літературознавця Степана Крижанівського, який зробив чимало на українській літературній ниві. Однак його творчість в різні часи через звинувачення в націоналізмі замовчувалася і, по суті, не отримала належної оцінки, незважаючи на те, що він був активним учасником літературного процесу 30 - 90 років ХХ століття. Розпочав своє творче життя С. Крижанівський як член організації «Гарт». У 1928 році в журналі «Гарт» опубліковані його перші вірші. У 1930 році виходить перша збірка поета «Енергія». Після неї з’являються наступні книги - «Мої ровесники», «Дні, дороги, друзі», «Повноліття», «Південь», «Золоті ключі», «Калиновий міст». Однак вони не отримали публічної оцінки через приналежність автора до розгромленого і осудженого партією «Гарту». Після війни муза також продовжувала надихати поета. У світ одна за одною виходять нові збірки поезій «Гори і долини», «Під зорями», «Срібне весілля», «Ще не вечір», «Вічнозелене дерево життя», «Формула щастя», «Берізка», «Виднокруг», «Хвала життю», «Літопис». Однак в повоєнний час його все більше, окрім поетичної творчості, займають питання літературознавства. С. Крижанівський все активніше заглиблюється у вивчення теорії та історії української літератури. Захистивши кандидатську і докторську дисертації, він віддається літературознавству і критиці, професорській діяльності і вихованню літературознавчої зміни. Одним із його вихованців є і автор рецензованої книги. С. Крижанівським опубліковано більше 20 монографій з різних літературознавчих питань. Відомий С. Крижанівський і як автор післявоєнних підручників для школи і вузу, за якими вчились сотні і тисячі школярів та студентів, частина з яких стала діячами культури, літератури, відомими письменниками. Праця Михайла Вишняка, по суті, перша, в якій розкривається та справедливо оцінюється не лише літературознавчий, але й поетичний доробок С. Крижанівського. Цінність дослідження Михайла Вишняка «Митець і його час» ще й в тому, що до кожного літературного портрета чи есея додаються найбільш значні чи маловідомі поезії, які допоможуть читачеві скласти загальне уявлення про художній світ того чи іншого автора. А це дуже важливо, якщо зважити на те, що збірки зазначених поетів (хіба, може, за виключенням В. Сосюри, та й то не всі) нині є раритетом, і їх не завжди можна знайти в бібліотеках. Закінчуючи відгук про книгу, я хочу відзначити, що автором пророблена велика дослідницька і систематизуюча робота. Дослідження Михайла Вишняка стане не лише посібником у вивченні української поезії 20-х років ХХ століття, але і надихне молодь на подальші літературознавчі студії цього складного, але багатогранного періоду в українській літературі.
ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
ЛЮТЬ, НАД╤Я, ЛЮБОВ
