Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3175)
З потоку життя (6386)
Душі криниця (3502)
Українці мої... (1463)
Резонанс (1499)
Урок української (988)
"Білі плями" історії (1671)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤Д ПОРОШЕНКА ВИМАГАЮТЬ ПОЗБАВИТИ В╤ТАЛ╤Я КОЗЛОВСЬКОГО ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРА╥НИ»
Льв╕вська облрада прийняла звернення до Президента щодо позбавлення сп╕вака В╕тал╕я Козловського...


Н╤ХТО НЕ ЗАБУТИЙ?
“Н╕хто не забутий. Н╕що не забуто”. Це - улюблен╕ слова рос╕йських передач, та ще...


ГЕРО╥ УКРА╥НИ: ДОСТОЙНИКИ, НОМЕНКЛАТУРНИКИ ТА НЕГ╤ДНИКИ
А разом ╕з тим Героями Укра╖ни стало чимало номенклатурних д╕яч╕в, грошовитих б╕знесмен╕в,...


УКРА╥НА НЕ Б╤ДНА, А ОБКРАДЕНА ДЕРЖАВА
Коловорот конвертац╕╖ влади у ф╕нансов╕ ресурси ма╓ бути зупинений


П╤СЛЯ СКАЗАНОГО, або «БАРИН ВСЁ НЕ ЕДЕТ…»
Коментар до звернення до Президента Укра╖ни та Генерального прокурора, в╕дправленого ще 5 м╕сяц╕в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 10.02.2006 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 10.02.2006
КРАДІЇ ТА ПОКРОВИТЕЛІ
Ольга МЕЛЬНИК.

Реалії сьогодення

У ЛИПНІ 2004 року кілька українських телеканалів прокрутили сюжет про те, як тодішній прем'єр-міністр В. Янукович безкорисливо передав раритетні листи першого Президента України Михайла Грушевського Д. Табачнику. Оскільки Янукович і сам мріяв про цю посаду, то історія мала слізно-патріотичний підтекст. Тоді гуманітарний віце-прем'єр Д. Табачник на правах історика і колекціонера розповів, що ці документи - 42 листи і поштівки - Янукович знайшов під час службових відряджень до Франції та США, де придбав їх на зекономлені добові (!), віддавши 50 доларів.
Невдовзі з'ясувалося, що ці раритети були викрадені з Центрального державного історичного архіву Львова. Отримати епістолярну спадщину Михайла Грушевського пощастило Національному музеєві історії України. Кримінальну справу щодо розкрадання Львівського архіву було порушено тільки на початку грудня 2004 року. Сталося це внаслідок спецоперації із затриманням київських колекціонерів, що хотіли відправити до Парижа документи А. Шептицького (загалом близько тисячі). За це вони могли отримати 200 тисяч євро.
Загалом Львівський архів - унікальний. У ньому налічується понад один мільйон 200 тисяч одиниць зберігання. Навіть НКВС не зміг знищити рукописи таких "ворогів" народу, як М. Грушевський чи митрополит
А. Шептицький. Тому архів є однією з найбільших колекцій в Україні.
Історики кажуть, що нині достеменно відомо: фотографії з його фондів трапляються на чорних ринках Польщі та Росії. Тут потрібно зазначити таке: особливість психології колекціонерів - здобути бажане за будь-яку ціну або ж вкласти капітал у придбання, яке не девальвується згодом. Чорний ринок працює на дуже великих обертах, вимиваючи з України археологічні артефакти, ікони, твори мистецтва. Багато речей вивозять дипломатичними каналами. Очевидно, дорогі речі крадуть на замовлення - тоді є гарантія їхнього збуту. Наприклад, коли зі сховищ різних країн викрадали твори Коперника, то було зрозуміло, що це робили на замовлення цих же колекціонерів. Окремі факти про зникнення матеріалів з Централь-ного державного історичного архіву Львова (ЦДІАЛ) почали з'являтися з грудня 2003 року. Масовим процес став наприкінці 2003 року - початку 2004 року. Дослідники встановили, що на початку липня минулого року на чорному ринку столиці з'явилися не тільки окремі матеріали з фондів Львівського архіву, а й цілі справи, в яких може бути до чотирьох тисяч сторінок. Із фонду Осипа Назарука (№ 359) зникла справа 56 "Роксолана-рукопис"; із фонду наукового товариства імені Т. Шевченка (№ 309) справа 1283 "Альбом гравюр і газетних вирізок Галини Давидович, 1928 - 1929 роки" та справа 2379 "Листи Пантелеймона Куліша до Огієвського 1888 - 1891 рр."
Працівників Львівського архіву дивує, чому, коли стало відомо про крадений подарунок Януковича, їхня дирекція не запропонувала залучити незалежну комісію з-поза архіву.
Побувавши у березні на допиті, одна з працівниць архіву обурювалася, чому міліція не поцікавилась: хто звільнився з тих, що працювали в архіві під час зникнення документів. Доступ до фондів мають їхні охо-ронці, переважно це працівники із багаторічним стажем. Враховуючи масштаби крадіжок та спосіб підбору документів, складається враження: по-перше, брали на замовлення чи зі знанням справи; по-друге, працював спеціаліст, який добре знає топографію сховища. Архівісти припускають, що крадії займалися (чи не займаються) промислом у вихідні, коли читальні зали не працюють.
Директор архіву Діана Пельц весь час твердить, що вона готова до діалогу із науковцями. Цікавий коментар щодо версії про можливе затримання листів Грушевського на митниці, після чого вони стали "подарунком" Януковича. "Мені важко припускати, що листи Грушевського до Кревецького могли бути вивезені за кордон. Це нелогічно вивозити листи, яких у цілому світі є багато: Грушевський писав під копірку у трьох примірниках". Як кажуть, nо coment...
Львівська громада обурена, зворохоблена, вона стоятиме до кінця, поки крадії та їхні покровителі не будуть покарані. Директор Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАНУ, доктор історичних наук Ярослав Дашкевич цю історію коментує так: "Перші сигнали про крадіжку документальних фотографій дійшли до архіву ще у травні 2003 року. Тоді йшлося про світлину архикнязя Вільгельма Габсбурга, яка зберігалась у Львові. Про цю та іншу крадіжки вже тоді доповідали директору архіву Діані Пельц. Реакції не було жодної.
Є ще низка дуже неприємних справ, пов'язаних із Львівським архівом. Мабуть, дехто пам'ятає, як Марк Шраберман викрав у Дрогобичі настінні розписи Бруно Шульца і вивіз їх до Ізраїлю. Досі триває пов'язаний із цим дипломатичний конфлікт між Україною та Ізраїлем: наша держава вимагає повернення вкраденого.
М. Шраберман був працівником архіву і до останнього часу його приймали там дуже радо. В охорону фонду архіву брали людей із кримі-нальним минулим і наркоманів, бо вони близькі родичі директора пані Пельц. А в червні минулого року вбили одного з охоронців фондів, що тимчасово там працював і був майбутньою зіркою сходознавства. Я керував його науковою роботою. Його сильно побили, через десять днів він помер. Перед тим сказав мені: "Я до вас якось прийду і розповім, що діється в архіві". Перелік дивних і трагічних фактів, пов'язаних із Львівським архівом, великий. До них я б відніс те, що 21 грудня минулого року указом президента Кучми директору архіву Пельц було присвоєно звання заслуженого діяча культури України.
Вважаю, що це не просто крадіжка, а злочинне винищення цінностей, які, на жаль, в основній масі вже ніколи не повернуться до архівів. Якщо ми заглянемо до старих кримінальних кодексів, де говориться про викрадання майна в особливо великих розмірах, там злочини такого масштабу заслуговують найвищої міри покарання.
Як голова групи науковців, що досліджують проблеми суверенітету й національної безпеки, я вважаю, що це питання також входить до національної безпеки. Врешті-решт ми видаємо тепер 50-томник М. Грушевського і змушені писати в примітках до листів, автографів: "Украдено в ЦДІАЛ".
Подібний злочин був можливий тільки при попередньому режимі. На жаль, сучасна влада мало зробила, щоб його розкрити і притягнути до відповідальності винних осіб із архівної системи України. Досі офіційний перелік втрачених документів не опублікований, навпаки, він засекречується. Але ми знаємо, що зникло: автографи М. Грушев-ського, його листи, статті, листи М. Драгоманова; матеріали з архіву митрополита Андрія Шептицького; листи Пантелеймона Куліша. Зникли особові архіви Студинського, Старосольського, Назарука, інших. Украли 66 королівських грамот на пергаменті з оригінальними печатками - вони вже вивезені за кордон. Викрадено найдавніші метричні книги римо-католицького кафедрального собору у Львові; сотні фотографій з першої половини XX століття. Злодії обчистили архів єврейської релігійної громади у Львові.
Втрати української культури та історії велетенські. Якщо виходити з цін на чорних ринках антикваріату, вартість украденого досягає 5 мільйонів доларів. Відомості про великомасштабну крадіжку вийшли далеко за межі України: про це публікувалося в Польщі, Англії, Росії. У Львові створено Комітет захисту архівів України. Він не задоволений результатами слідства і закликає громадськість бути небайдужою до цієї справи. Слідство тупцює на місці, його намагаються скерувати на манівці або перекласти відповідальність на невинних людей. Архівне керівництво почало відкрито переслідувати активістів, які першими виступили проти його бездіяльності та намагання приховати обставини і механізми злочину".
За словами члена президії Комітету захисту архівів України, віце-ректора Укра-їнського католицького університету Мирослава Мариновича, "це справа не тільки архівістів чи істориків, це справа честі Львова і всієї України. Потрібно сказати своє слово всій львівській громадськості - від науковця до студента. Ми закликаємо правозахисні організації надати правовий захист та допомогу Комітетові. Ми хочемо почути нормальні висновки слідства. Я не вірю в цю процедуру слідства і тому не вірю в результати. Перед-усім, необхідно відсторонити від виконання обов'язків директора архіву Д. Пельц як зацікавлену особу".
На думку Ігоря Скочиляса, голови історичної комісії Наукового товариства імені Т. Шевченка, кандидата історичних наук, "спочатку в керівників галузі було здивування, що громадськість, науковці Львова щось вимагають від дирекції архіву. Потім - роздратування, яке перейшло в брутальне переслідування "неугодних". Із прес-релізів Держкомархіву, заяв, інтерв'ю бачимо, що дирекція архіву не була готова до публічного розголосу та діалогу з науковцями".
Те, що розслідування проводилося недобросовісно, підтверджує й службова записка з Генеральної прокуратури: "...було допущено тяганину та інші порушення вимог Кримінального кодексу, фактично дослідження проведено неповно. Службових осіб Галицького райвідділу міліції, винних у допущених порушеннях, притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Кримінальну справу для подальшого розслідування направлено до Львівського міськуправління УМВС.
Також зобов'язано МВС та прокурора Львівщини забезпечити належне розслідування. Хід слідства контролює Генпрокуратура".
А поки що знову (укотре!) у Києві за круглим столом в Інституті історії НАНУ зібралися народні депутати, провідні історики, архівісти, музейні фахівці, діячі культури і мистецтв. Тема цієї конференції "Проблеми збереження архівної та музейної спадщини в сучасній Україні у контексті втрат Львівського архіву". Говорили про те, що так наболіло: пожежі, затоплення, крадіжки та інші катастрофи стали буденними явищами. Халатність і байдуже ставлення чиновників до гострих проблем важко подолати. Горезвісний залишковий принцип фінансування культурних програм живе і досі. А сумним подзвоном по нашій національній спадщині став виступ директора Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені Грушевського, доктора історичних наук Ярослава Дашкевича: "Мені вже со-ромно виступати, бо я брав участь у чотирьох круглих столах, численних конфе-ренціях, засіданні облради, давав інтерв'ю. Нині кількість моїх виступів у пресі сягає сотні, але жодних результатів немає. Віз і далі там, де був кілька років тому, коли розпочалося розкрадання Львівського архіву. Начальство ж дотримується такої лінії: "Ви собі балакайте, а нам своє робить".
Архівна система прогнила наскрізь. Тут говорилося про спалення архіву в Кам'янці-Подільському. Нікого за це не покарали. Є певні деталі: документи з цього архіву продавали і до пожежі, і після неї. Архіви перетворюються у приватну власність керівництва Держкомархіву і Львівського центрального державного історичного архіву. Можна замовити документи для колекції, оплатити до кишені власника і забрати їх собі. Існують розцінки: за королівську грамоту - стільки-то, листи М. Драгоманова - стільки і так далі.
Дирекція Львівського архіву всіма силами перешкоджає оголошенню переліку вкраденого. Є дві причини: перша - тоді б стало ясно, яких велетенських втрат зазнав архів; друга - тепер проводиться фальсифікація вкрадених справ. На новосформованих справах ставлять старі шифри і номери.
Ще кілька зауважень про роботу нашого Міністерства внутрішніх справ. Існує таке поняття, як профілактика злочину проти національних цінностей. Це завдання міністерства. Такої профілактики не існує. Очевидно, що міліціонер на прохідній - це не профілактика. Ми знаємо, що попередній начальник Львівського обласного управління міліції полковник Шкарада визнав: його усунули, бо він добрався до високих посадовців.
Львівській міліції відомі два вбивства. Перше - охоронця архіву. Півтора року безрезультатно тягнеться слідство. Друге вбивство - одного з так званих "колекціонерів". Обидва не розслідувані до кінця зі зрозумілих причин: це не вкладається в схему захисту архівного начальства у Києві та Львові.
Міліція не знає дактилоскопії! Це сьогодні, у XXI столітті! Ми неодноразово вказували на відбитки пальців на справах, але не було зроблено жодного аналізу.
Львівська обласна міліція заявляє, що вона двічі робила подання про усунення з посади директора архіву пані Д. Пельц на час проведення слідства. Але ці подання не враховувалися, зрозуміло чому: бо коли директора архіву усунули, люди почали говорити правду, їм погрожують звільненням і навіть уже виганяють із роботи.
Я думаю, що ми повинні колективно висловити наше співчуття МВС, яке не може домогтися елементарної справедливості. Виникає запитання: чи таке відомство нам потрібне?
Дуже прикро й незрозуміло, чому на цьому круглому столі немає керівника Держкомархіву Геннадія Боряка, він весь час ігнорує вимоги громадськості. Адже ця справа зайшла в глухий кут.
Кілька слів про так званий "дах", який існує на дуже високому рівні. Дах, очевидно, купують. Загальновідома в усьому світі українська корумпованість. Це прикро, але, на жаль, факт.
Є ще такий дуже важливий момент: тепер купують не лише за долари чи євро, а й за подарунки у вигляді, наприклад, унікальної грамоти. Характерною рисою сьогоднішнього так званого "колекціонерства" є те, що воно перетворилося на снобізм нової української верхівки. Для неї національні цінності стають приватними. Ці "колекціонери" входять до касти недоторканних, їх опікують ті, хто "нагорі". Я хочу від імені наукової громадськості Львова запевнити, що вона вже не є безсловесною, рабською юрбою. Громадськість не припинила своїх дій до остаточного вирішення архівної справи, викриття замовників, посередників, опікунів. Настав час кінчати цей ганебний фарс, а сценаристів притягти до кримі-нальної відповідальності".
Журнал "Універсум",
№ 11-12, 2005 р.

"УНІВЕРСУМ" - ЖУРНАЛ ПОЛІТОЛОГІЇ, ФУТУРОЛОГІЇ, ЕКОНОМІКИ, НАУКИ ТА КУЛЬТУРИ.
Дванадцять років в інформаційному просторі.
ПЕРЕДПЛАТА НА ЖУРНАЛ "УНІВЕРСУМ"(ПЕРШЕ ПІВРІЧЧЯ 2006 РОКУ)
Щоб регулярно отримувати журнал "Універсум", слід надіслати поштовим переказом чи платіжним дорученням 20 гривень на розрахунковий рахунок
№ 26004301365416 у Філії "Залізничне відділення ПІБ
в м. Львів", МФО 325105, ЗКПО 19326603.
Одержувач: ТзОВ "Універсум".
Не забудьте надіслати на адресу редакції ("Універсум", п/с 2994, Львів-17, 79017) копію квитанції поштового переказу чи платіжного доручення, чітко вказавши при цьому свою адресу.
Наша адреса в Інтернеті:
www.universum.org.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 10.02.2006 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3614

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков