Версiя для друку Обговорити в форумi

Хочу порушити перед кримськими українцями та і всіма добрими людьми, хто має совість і здоровий глузд, таке питання: як угамувати антиукраїнську істерію, яка панує в засобах масової інформації? Особливо це стосується виступів голови «Російської партії» С. Шувайникова. Ось слухала по радіо вранці 23 березня, як він натхненно закликав до референдуму з подальшою метою з’єднання Криму з Росією, переділу кордонів, і думала: «То хіба ж працівники радіо не розуміють, що це шлях до крові, війни, нещастя на довгі віки. Невже комусь ще мало Карабаху, Придністров’я, Таджикистану, Чечні, Абхазії? Жах!

Ну, коли вже у когось так свербить, то є врешті-решт вихід: хай їдуть собі до Росії, але не грабують чужої землі, вона ж насамперед татарська?

Дуже вас прошу: розповідайте людям правду, пишіть, що їм робити, бо ми ж нічого не знаємо, де ті партії, «Просвіти», об’єднання, що можуть забезпечити мир і спокій на нашому півострові. Розбуджуйте нас від сплячки, щоб ми не проспали свою Батьківщину.

Галина МАКСИМОВИЧ. м. Сімферополь.

(«КС», № 14 від 10 квітня 1993 р.).

НАС НЕ ЗЛЯКАТИ!

Ми вже якось повідомляли про те, що серед читацької пошти, яка нам надходить, інколи трапляються листи з відвертими погрозами. Очевидно, когось не влаштовує наша газета, яка займається залученням громадян України до процесів державотворення.

І ось нова пригода. 2 вересня ц. р. о 10 годині 15 хвилин ранку, саме тоді, коли в редакції проходила летючка,  вікно нашої кімнати пробила куля. Представники органів внутрішніх справ, котрі прибули на місце пригоди, уважно обстежили пробиту наскрізь шибку і оглянули здеформовану кулю. Ще рано робити якісь остаточні висновки, хай своє слово скажуть фахівці. Але безперечно одне: куля влучила у вікно «Кримської світлиці» невипадково. Невідомим залишається одне: в кого вона летіла?

Хочемо сказати нашим «добродіям», які шлють на нашу адресу прокляття, погрози і кулі: не витрачайте даремно сил, нас не злякати. Ми знаємо, що професія журналіста супроводжується певною небезпекою, але, коли за твоєю спиною Правда, Україна, Народ, тоді усі погрози втрачають свою силу.

Слава Україні!

Редколегія газети «Кримська світлиця».

(«КС», № 35 від 4 вересня 1993 р.).

ПАРАШУТИСТИ

Нещодавно на тлі кримської дійсності відбулися дві події, які висвітлювали місцеві засоби масової інформації. Перша подія - прихід дніпровської води до Криму. Друга - стрибок президента Криму п. Ю. Мєшкова з парашутом. Здавалося б, обидві ці події не мають ніякого між собою зв’язку. Але це не так.

Спустившись з неба на парашуті,

Ю. Мєшков відповів на запитання іноземної кореспондентки, яка із завидною оперативністю опинилася на аеродромі, наче за кілька днів до цієї «вікопомної» події була поінформована про те, що має тут відбутися.

Запитання кореспондентки були, на перший погляд, сміливі. Наприклад, чи не боїться президент Криму інтервенції з Києва? Або: чи не боїться

п. Мєшков, що його можуть в один момент захопити в полон українські вояки?

Не знаю, хто прислав того кореспондента, але хочу зазначити, що п. Мєшков відповідав в своїй звичній манері з холоднокровністю людини, що звикла падати з рюкзаком за спиною з височини. Що ж, не кожен, а тим паче президент, зважиться на заняття таким суворим і, між іншим, ризикованим видом спорту, як парашутний. Одні президенти полюбляють шахи, теніс, інші колекціонують марки. Що ж, кожному своє.

Але ось, критикуючи дії Президента України п. Л. Кравчука, Ю. Мєшков назвав ці дії антинародними, бо хіба ж може Президент України використовувати такий аргумент у боротьбі, як погроза відключити Крим від дніпровської води. На думку кримського президента, так може чинити тільки людина, яка не любить свій народ...

І ось тут варто повернутися до того логічного місточка, що проліг між цими двома подіями.

У Крим прийшла дніпровська вода. Скільки до цього цю воду гудили кримські екологи, називаючи її то смердючою, то радіоактивною. Але ж, як кажуть, без води і не туди, і не сюди.

Можна плигати з парашутом з космосу, але ж земне тяжіння не зникає, воно існує, як існують земні проблеми: як зорати поле, як його засіяти, як напоїти і чим напоїти нашу спраглу кримську землю. Цими проблемами треба займатися серйозно і щоденно, а не виконувати роль пожежної команди, коли десь щось займеться.

Сьогодні Крим заборгував Україні вже понад 19 мільярдів карбованців за воду. Таким чином, як бачимо, Україна не перекриває труби і не загвинчує крани. Україна знає, що Крим - то її частка, що там, окрім етнічних українців, мешкають представники інших народів, багато з яких є громадянами України. Тому не варто нагнітати кримським «політикам» атмосферу стосовно того, що Київ погрожує пальцем. Ніхто нікого ще не брав за горло. Це факт.

Але, вирушаючи у вільне економічне плавання, відштовхуючись від українського берега, не слід забувати і про те, що в цивілізованому світі існують цивілізовані закони і правила гри. Між іншим, поява світових цін - не випадковість. То чи можна нехтувати такими аргументами, дуже важливими у дискусії державотворців і сепаратистів, як вартість електроенергії, води?..

Дрібниці мають властивість перетворюватися в деталі загальної картини. І тоді деякі явища стають більш виразнішими і більш зрозумілими.

Більшість з нас пам’ятає, як у сімдесяті роки облетіла світ сенсаційна вістка про те, що 86-річний Голова КНР Мао Цзе-дун переплив річку Янцзи, проявивши при цьому неабиякі здібності плавця на далекій дистанції.

Оскільки в Криму немає справжньої повноводної річки, то ми вибираємо парашутний спорт.

Олександр КУЛИК.

(«КС», №16 від 23 квітня 1994 року).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 27.12.2002 > Тема "З потоку життя"