Версiя для друку Обговорити в форумi

Прошу слова!
КРИМ ПОВИНЕН СТАТИ ЕТАЛОНОМ ЦИВІЛІЗОВАНИХ СТОСУНКІВ МІЖ НАРОДАМИ, ЩО ЖИВУТЬ НА УКРАЇНСЬКІЙ ЗЕМЛІ

У 1975 РОЦІ вчений Д. Стойко розшифрував пам'ятку української мови VII-VI ст. до Різдва Христового. Стойко назвав її "Листи до ока Божого", ще один дослідник В. Довгич - "Посланням оріян хазарам". У ній згадується, зокрема, про якусь віру: "У степу віра по вірі померла. У степу віра по вірі пада і суто пада нова пустаж..." В ній багато українських слів, уживаних сьогодні: бажати, балакати, вештатися, вітати, гожий, гукати, дбати...
Не будемо говорити про українську прадержаву Траянь, про скіфську державу. Торкнемося ближчих до нас часів... На стелі в Пантикапеї (Керч) виявлена письмова згадка про антів - предків українського народу. Так їх називали греки, римляни з II ст. н. е. (анти - ті, що навпроти мешкають). Вони займали терени від Карпат, Вісли, Криму до Дону й Кавказу. Римський історик Тацит писав, що цей народ один, що він має свій алфавіт для написання церковних книг. До речі, цей алфавіт в 860 році болгарський просвітитель переробив на кирилицю. Тоді ще не існувало Москви і Росії.
Згодом аборигенів півострова стали називати таврами - від назви м. Перекоп (рів з валом), що грецькою мовою звучить Тавріка. Отже, таври - це праукраїнський народ, що жив на південь за ровом. Тут він жив від палеоліту. За повідомленнями Геродота, Страбона та інших істориків, таври вели боротьбу з кіммерійцями, римлянами та іншими зайдами.
Прийняття таврами назви "русинів" починається з перших київських князів Аскольда і Діра. У 945 році князь Ігор уклав з Візантією договір про захист Таврії від чорних болгар Приазов'я. В 963 році таврійський управитель просить князя Святослава захистити таврів-русинів від хазарів.
У 965 році Святослав розгромив Хазарський каганат і, щоб краще захистити Таврію, було засновано Тмутороканське князівство зі столицею у місті Тмуторокані (теперішня станиця Тамань Краснодарського краю), де правили син Володимира князь Мсти-слав, затим князі Гліб, Роман і Олег - сини чернігівського князя Святослава. В билинах найстаріший богатир, Святогор мешкає на "Святих горах Сиверних", на крейдяних Святих горах над Сіверським Дінцем, твердині проти кочівників. З південних міст Руси-України згадуються Сурож (Судак), Тмуторокань, Корсунь на Чорному морі. В книзі "Русские сказки, содержащие древнейшие повествования о славных богатырях" (Москва, 1780) В. О. Левшин наводить уривок билини: "из далеча во чистом поле, как далее того на Украине, как едет, поедет добрый молодец сильный могуч богатырь Добрыня..."
Наявність грецьких поселень сприяла тому, що вже в IV ст. на півострові утвердилось християнство. Про єдність звичаїв, мови населення Таврії і континентальної Руси-України свідчить і те, що саме в Корсуні (руська назва Херсонеса, нині Севастополь) князь Володимир в 987 році прийняв хрещення. Саме тут відбулось утвердження християнства як релігії Київської Русі, а затим у 1051 році Ярославом Мудрим був утверджений Київський патріархат, який підкупно і підступно зруйнований Московським патріархатом... Коли б сьогодні зверхники Московського патріархату не переслідували політичні цілі, а дотримувались Божих заповідей, будували братерські відносини між людьми, то вони б не протистояли відновленню Української Помісної церкви, започаткованої Ярославом Мудрим, адже згідно з православним каноном кожна незалежна держава може мати свою Помісну церкву.
Те, що в усьому Криму корінним за мовою вважалось давньоукраїнське (руське) населення, засвічують археологічні знахідки Криму, Причорномор'я та Приазов'я. Візантійські історики Кедрин і Зонара стверджують, що народ "русь" жив біля Північного Тавру і біля Таврських гір, біля Євпаторії, а письменник XII ст. Євстафій - що таври і народ "русь" - це один народ. "Житіє Георгія Амастридського" (842 рік) описує походи руських дружин, русичів-українців по Чорному морю, яке географи XI ст. називали Руським. Тут же зазначається, що язичники-русини за звичаями такі, як і таври - корінні жителі Таврії.
Англійський історик флоту Ф. Джейн в 1899 році писав: "Існує поширена думка, що російський флот, заснований порівняно недавно Петром Великим, є першим східних слов'ян. Одначе насправді був флот давніший, ніж британський. За сто років перед тим, як Альфред побудував перші англійські кораблі, руси вже билися в запеклих морських битвах, і тисячу років тому кращими моряками свого часу були саме руси".
XIII століття. Початок монголо-татарського іга на Русі. Таврія набуває назви Крим, що тюркською мовою означає рів. В результаті розпаду Золотої Орди на базі військових гарнізонів-поселень утворюється у 1443 році Кримське ханство зі столицею в Бахчисараї, яке з 1475 року стало васалом Туреччини. В результаті війни 1783 року Крим приєднано до Росії.
Хто ж населяв півострів у період існування Кримського ханства? Згідно зі свідченнями турецького історика Евлії Челебі, за переписом 1666 року в Кримському ханстві проживало 1 127 тисяч чоловік: татар близько 180 тисяч, з них 75 тисяч становило військо; українців 920 тисяч; решта - греки, німці, караїми, євреї, вірмени та інші. Про те, що Крим завжди був українським, свідчать і міцні економічні зв'язки населення Криму з материковою частиною України. Перед 1913 роком на півострів з материкової України завозили щороку 90 500 пудів молочних продуктів, 45 тисяч пудів яєць, 27 тисяч голів птиці,
18 тисяч пудів олії, 1 млн. 204 тисячі пудів картоплі, а також 721 200 пудів сіна. Підтвердженням, що Крим з 1783 року не виділявся з південноукраїнського економічного організму, є указ Катерини ІІ від 22.02 1784 року: "Сей город (мається на увазі Херсон), а вместе и лежащие в Таврической области приморские города наши, Севастополь... и Феодосию, инако Кафою именуемой, в рассуждении выгодности их повелеваем открыть для всех народов, в дружбе с Империею Нашею пребывающих, в пользу торговли их с нашими поддаными". У 1918 - 1954 рр. Крим знаходився у складі РРФСР.
 Відрив Криму від українського економічного простору призвів до занепаду краю. До 1954 року показники розвитку області виявились значно нижчими, ніж у 1940 році. Саме тому, за ініціативою РРФСР, постало питання про приєднання Криму до матінки-України. 19 лютого на засіданні Президії ВР СРСР Голова Президії Верховної Ради РРФСР М. Тарасов, виступаючи, сказав: "...Кримська область, як відомо, займає весь Кримський півострів і територіально прилягає до Української Республіки, будучи немовби природним продовженням південних степів України. Економіка Кримської області тісно пов'язана з економікою Української республіки. З географічних та економічних міркувань передача Кримської області до складу братньої Української республіки є доцільною і відповідає загальним інтересам Радянської держави... Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю і Українською РСР.., Президія Верховної Ради РРФСР вважає доцільним передати Кримську область до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки". І закон про передачу Кримської області до складу УРСР був прийнятий 26 квітня 1954 року Верховною Радою СРСР. Відбулася передача Кримської області до складу України, не Автономної Республіки Крим!
Внаслідок війн кількість населення Криму за переписом 1897 року зменшилась порівняно з 1666 роком майже удвічі, але й за цих умов українці становили 74,2%, татари - 13,0%, росіяни, греки, німці та інші - 12,8% загальної кількості. Згадаймо й 1944 рік - виселення разом з 191 тисячею кримських татар і 27 тисячами вірменів, німців, греків і кримчаків ще й понад 200 тисяч українців, а на їх місце примусове поселення росіян з різних областей Росії. Тобто відбулась прелюдія наказу Берії і Жукова № 0078 від 22 червня 1944 року, за яким усі українці висилались з української землі "в отдальонниє края Союза ССР". Це варварство не здійснене тільки тому, що ще діяла Українська Повстанська Армія (УПА), сталінський режим злякався загально-українського повстання. Тому саме всі українці, і комуністи, і соціалісти, повинні вклонитися і подякувати воякам УПА, що не загинули від холоду і голоду в телячих вагонах по дорозі до Сибіру або в сибірських болотах. Але ворогам України, та і Росії, дуже вигідно, щоб панувала сатанинська міжнаціональна незгода і ненависть (без проблем тоді можна грабувати працю трударя незалежно від національності), саме тому у ВР України до сьогоднішнього дня блокується питання примирення всіх учасників Другої світової війни.
 Ось як описує О. Аджубей зустріч Микити Хрущова, який у 1953 році приїхав на відпочинок до Ялти, з населенням Криму: "Вздовж доріг розбиті танки і артилерійські гармати, і скрізь, до горизонту, сірі кам'яні обеліски, споруджені військовими
будівельниками в пам'ять про своїх полеглих товаришів. І земля теж висохла і заросла жорсткою щетиною бур'янів. Пустували селища, татарські аули. Їхні господарі, вислані злою волею Сталіна в далекі холодні краї, втратили всяку надію на повернення... Більше за все Микиту Сергійовича вразили й стурбували натовпи переселенців, котрі бозна-яким чином почули про його поїздку. Мовчазна сіра маса людей перегороджувала дорогу і так само мовчки, не розступаючись, чекала, поки машини не зупиняться. Люди тяжко довго не розпочинали розмови, даючи можливість Хрущову розпочати першим. Потім з натовпу лунало одне запитання, друге, третє. Про їжу, житло, допомогу. Переселен-ці в більшості приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей... Це я зараз пишу "приїхали", а вони кричали "нас пригнали" - звичний стогін людей, котрі втратили надію у житті".
Таким чином, не тільки татари, німці та інші нацменшини повинні повертатись на свої місця проживання, а й виселені українці. Історична справедливість повинна панувати! Тим часом, в Криму, за переписом 2001 року, визнали своєю рідною мовою українську тільки... 40,4% українців. Хіба це не геноцид, не продовження експлуатації українця, коли для понад 800 тисяч українців, що створюють половину бюджету Криму, є лише кілька українських шкіл і жевріє єдина українська газета? Поведінка російських імпершовіністів сьогодні нічим не відрізняється від поведінки фашистсько-німецьких окупантів (вони вже мають певні "успіхи" в Росії. За словами керівника Центру з вивчення ксенофобії та екстремізму Інституту соціології Російської АН Е. Паїна, за минулий рік у Росії зареєстровано 72 убивства на ґрунті розпалювання міжнаціональної ворожнечі).
Виникає питання: для кого і для чого комуністи та їхні сподвижники, закамуфльовані під інші партії у ВР України, створили свого часу автономію Кримської області? Як показує практика, автономія була створена для полегшення прихватизації і грабування природних багатств Криму зайдами під українськими і російськими прізвищами, а не на благо українців, кримських татар, росіян та усіх інших мешканців півострова, для яких Крим - батьківщина. Ці зайди сьогодні вимагають федералізації, надання російській мові статусу другої державної, звалюють відповідальність за
стан справ у промисловості і сільському господарстві на уряд Ющенка-Єханурова, хоча добре знають, що уряд ще працює в межах законів, прийнятих депутатами від КПУ, СДПУ(о), СПУ, "Союз", "Регіони України", які, маючи у парламенті більшість, за 8 - 12 років сидіння у ВР і владних структурах сприяли розвалу економіки, розкраданню народного добра, розквіту корупції і хабарництва, нищенню освіти, інформаційного простору, моральних і духовних цінностей українського народу, перетворенню України в країну безробітних, злидарів і безкультур'я...
Виходить, представникам названих партій потрібні лише голоси виборців у 2006 році, а не добробут і злагода в державі. Тому і проблема другої державної мови піднімається, і тема федералізації знову спливає. Хоч зрозуміло, що справжня мета вимагання другої державної мови з боку партії "Союз" та інших - сіяти міжнаціональну ворожнечу на мовному ґрунті, щоб українець почав вважати росіянина окупантом, щоб відволікти увагу громадян від подальшого грабування олігархами праці простих людей. Обдурюють простих людей існуванням двох державних мов в деяких країнах світу, замовчуючи про те, що кожний громадянин повинен знати ці мови досконало (без цієї умови громадянин не може займати державні посади), замовчують про негативні економічні і соціальні наслідки державної двомовності. А між тим, вже час, щоб не тільки в київських єврейських школах діти урочисто промовляли:
"Я пишаюся тим, що я єврей!"
В школах українських, російських, татарських, угорських, що в Україні, учні також повинні урочисто промовляти: "Я пишаюся тим, що я УКРАЇНЕЦЬ, РОСІЯНИН, КРИМСЬКИЙ ТАТАРИН, ГРЕК... і ГРОМАДЯНИН ДЕРЖАВИ УКРАЇНА". Потрібно, щоб росіянин в Україні був українським патріотом, українським націоналістом, якщо хочете, а українець в Росії був російським націоналістом, щоб шанували держави, в яких живуть. Тільки так може нарощуватись потужність і Росії, і України.
Ворогам незалежної України хочеться перетворити Крим на Чечню руками українця, росіянина і татарина, і для цієї ганебної справи створена, напевне, з Кримської області Кримська автономна республіка. Тому вивчаймо історію, думаймо тверезо. Не даймо себе ошукати! Можливо, не сталося б біди для чеченського й російського народів, якби кожен народ знав і свою правдиву історію, і свого сусіда.
Зараз не середньовіччя. Загарбанням чужих земель добра не наживеш, тим більше, що Росія не безземельна, потрібно тільки свою територію доглянути й упорядкувати, то й росіянин заживе по-людськи. Не заздрю тим, хто хоче політичний та інший капітал набути на шахрайстві, лицемірстві, брехні. Як не ховай шило в мішку - воно все одно вилізе з ганьбою для себе і для нащадків. Тож досить вже розігрувати кримську карту, досить вже пролито людської крові за століття. Треба перетворювати Крим на еталон цивілізованих стосунків між народами, що живуть на українській землі, на туристичну Мекку, на зону здоров'я, куди б залюбки і без оглядки на якісь політичні негаразди приїздили люди з усіх куточків світу. А для цього треба не багато й не мало - знати, любити й шанувати історію своєї Батьківщини і прагнути примножити її славу.
Юрій ЖУК,
заслужений діяч науки і техніки України, професор Полтавського університету споживчої кооперації України.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 27.01.2006 > Тема "Крим - наш дім"