Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4250)
З потоку життя (7278)
Душі криниця (3920)
Українці мої... (1561)
Резонанс (1822)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (549)
"Будьмо!" (262)
Ми єсть народ? (239)
Бути чи не бути? (112)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (111)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПЕРЕМОГА: РАЗОМ З KALUSH ORCHESTRA У ТУРИН╤ ПЕРЕМОГЛА ВСЯ УКРА╥НА
╢вробачення - це не лише музика…


ЧВЕРТЬВ╤КОВИЙ ЮВ╤ЛЕЙ «ХОЛОДНОГО ЯРУ»
Конференц╕я внесла зм╕ни до статуту ╕ знову обрала президентом «Холодного Яру» Романа...


ХТО МИ ╢, УКРА╥НЦ╤?
Нещодавно в Ки╓в╕ вийшла друком книга Георг╕я Чорного «Хто ми ╓, укра╖нц╕?»


НАЦРАДА З ТЕЛЕБАЧЕННЯ ╤ РАД╤О МА╢ КАРАТИ ПОРУШНИК╤В ЗАКОНУ!
великим викликом часу стало зухвале ╕╜норування б╕льш╕стю ол╕гарх╕чних телеканал╕в Укра╖ни вимог...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: МОВНЕ НЕВ╤ГЛАСТВО ЧИ ЗЛИЙ НАМ╤Р?
Для нас, укра╖нц╕в, останн╕ дев’ятнадцять рок╕в виявилися нелегкими роками випробовувань...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2006 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 01.01.2006
ПРО «ВИГОРАННЯ» І ДЖЕРЕЛО ОПТИМІЗМУ
Сергій ЛАЩЕНКО.

«Термін «вигорання» означає явище у соціальній роботі, що нагадує надто тривалу роботу двигуна без техогляду і профілактики. Двигун згорає...
Подібним чином соціальні працівники можуть «згоріти», коли працюють понаднормово з малими перервами, недостатнім відпочинком, без визнання своєї праці та зі слабким відчуттям своїх успіхів. «Вигоріти» може учитель, редактор газети (підкреслено мною. - С. Л. ), соціальний працівник і т. п.».
Я навів уривок зі статті «Вигорання і вторинна травма» Моріна Флеєрті, викладача Манітобського університету (Канада). Лекція була прочитана у Львові, слухачами були працівники закладів соціальної служби, які займалися розробкою інноваційних проектів в різних сферах життя нашого міста.
Більшість читачів «Кримської світлиці» про термін «вигорання», мабуть, не чули, і, тим не менше, інтуїтивно відчувають, що газета, точніше - її колектив, а особливо редактор - потребують всебічної підтримки. Тож і підбадьорюють час від часу теплими щирими листами.
Проте трапляються й «сердиті» листи. Це я про «Біле попередження» Миколи Жукова з Красноперекопська («КС» від 2.12 2005 р.): «Може, ви вважаєте себе месіями української духовності на кримській території? - запитує автор. - Тоді де ваш результат? Кого ви навернули на український дух за 11 років, хто пристав до нашої української ідеї за цей час?» Мабуть, пан Микола неуважно читає газету. Бо навіть зі скупих (за браком місця!) повідомлень, з невеликих за обсягом заміток можна зробити висновок, що газета свою місію виконує навіть у цих складних умовах. Альтернативою могло б бути повне згасання українського культурного життя на півострові. У чужомовному оточенні його організувати дуже складно.
Наведу приклад із життя Львова. На зорі української незалежності російська громада майже мільйонного міста почала видавати газету «Совесть». Нею керівництво товариства імені
О. С. Пушкіна намагалося зацікавити російськомовного читача і водночас прокласти стежку до сердець україномовних львів’ян. «Совесть» була і патріотичною, і толерантною водночас. Проте без серйозної державної підтримки вона швидко припинила своє існування. Разові фінансові «вливання» окремих меценатів російського походження не змогли її порятувати. Ця «інтелігентська» ніша досі ніким і нічим не зайнята... (І це при тому, що російськомовні становлять 25% населення Львова, та й рівень їхнього патріотизму на порядок вищий, аніж той, що демонструють кримські українці!). Щоправда, можна читати російськомовний варіант популярного «Високого замку» (його купують також і українці), «Комсомольскую правду в Украине» і ще багато чого, але видання, яке б об’єднувало, згуртовувало всіх росіян міста, досі немає.
Що ж тоді говорити про газету кримських українців? На півострові до 1993 року взагалі не існувало традиції читання «своєї» рідної преси. Тож українцям Сімферополя, Ялти чи Севастополя значно важче, ніж росіянам Львова. Те, що газета до цих пір виходить, - заслуга її невеличкого героїчного колективу.
А що ж держава? Чомусь мені згадалися слова автора відомого «Опису України» Гійома де Боплана, які стосувалися наших земляків: «Усі вони досить кмітливі, але саме в тих справах, які вважають для себе корисними та необхідними, що головним чином пов’язані з їхнім селянським побутом». Далі французький інженер оголошує вердикт: «українці живуть сьогоднішнім днем». Йшлося, нагадую, про селян XVII століття. Прикро, але про багатьох з нас і тепер можна сказати саме так. Згадаймо, як селяни голосували за проведений газ, машину дров, доплату до жалюгідної пенсії, а не за майбутнє дітей та онуків.
Знаємо, що Віктор Андрійович Ющенко любить рідну землю (вже й 2006 рік названо «роком села»), любить бджіл, і все це чудово, але не слід забувати і про українську пресу «проблемних» регіонів. Інакше сьогоднішні маленькі проблеми завтра можуть стати надто складними.
І перебування Чорноморського флоту в Севастополі, і російський сепаратизм, і українське шкільництво в АРК - це проблеми не лише сьогоднішнього дня, але й завтрашнього. Щоб їх вирішити, необхідно сконцентрувати всі зусилля. А як це зробити без місцевої української, патріотичної, державницької преси? У росіян все це є. Недаремно ж Лужков свого часу підтримував «Крымскую правду», а може, й зараз підтримує. Українцям треба зробити значно більш, ніж було зроблено. Ряди подвижників рідшають через «вигорання», їх же треба поповнювати! Галичина і Волинь тут не зарадять, треба спиратися на місцеві сили. Треба навчитися цінувати кадри, постійно збирати все найцінніше. Саме в людях - джерело нашого оптимізму.
Тут я хочу зацитувати відомого нашого земляка, гумориста Михайла Жванецького, який чомусь не вельми поспішає повертатися в рідну Одесу: «В Росії дуже стійко люблять владу. В Україні, як мені здається, все по-іншому. Москва завжди висмоктувала все з республік, з провінцій, все це залишалося там. Я не можу поки що пожертвувати великою атмосферою Москви - творчою, літературною, мистецькою - атмосферою, яка є тільки в цьому місті. Навіть покоління, яке йде на зміну, також живиться цим духом...»
Чи не в цій атмосфері Москви секрет привабливості російської культури, російської ідеї? Може, Києву варто повчитися? І українському Сімферополю теж? Успіхи є, але їх треба нарощувати. Адже жодна «світличанська» акція не проходить даремно. Саме через нашу газету я познайо-мився з талановитим дніпропетровським журналістом Віктором Леві. Хоча перші його статті на захист української мови я читав ще 15 років тому. Ось що пише Віктор Іджчак-ули, караїм за національністю:
- На початку 2005 року я почув по радіо заклик редактора «Кримської світлиці» про допомогу, і вирішив, що найкраща допомога - це передплата.
Тепер дніпропетровець з кримським корінням (його дід був відомим караїмським письменником) не лише регулярно читає газету, але й дописує.
Медик зі Львівщини Лариса Боратинець, яка подарувала «Світлиці» власноруч вишиту ікону Божої Матері (див. «КС» від 21.10 2005 р.) про наші проблеми також дізналася по радіо:
- Про «Кримську світлицю» я почула вперше завдяки програмі «Чорним по білому», коли гостем програми був Віктор Качула. Тоді і з’явився у мене задум вишити ікону, аби Божа Матір із маленьким Ісусом оберігали колектив газети і допомагали в усіх добрих справах.
Після передачі на Львівському радіо, присвяченої «Кримській світлиці», у Львові з’явилося понад 80 нових передплатників. Отже, даремно наш читач з Красноперекопська іронічно називає «світличан» «месіями української духовності». Бо ж таки дещо вони роблять. Жодна луганська, донецька чи харківська газети не можуть похвалитися такою увагою до неї читачів західного регіону, та й центрального також. Інша справа, що можна працювати ще краще. Так проти цього ж ніхто й не заперечує! Бо саме читачі є джерелом нашого оптимізму, а вони у нас, без перебільшення, - найкращі в світі.

м. Львів.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2006 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3524

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков