Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2910)
З потоку життя (6084)
Душі криниця (3366)
Українці мої... (1440)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«РИМОВАНИЙ ╤РП╤НЬ»
3 жовтня в столичному Будинку письменник╕в в╕дбулася презентац╕я зб╕рника поез╕╖ «Римований...


«ЯК ДАЛ╤ ЛОВИТИМЕШ ГАВИ - НЕ БУДЕ У ТЕБЕ ДЕРЖАВИ!»
Наше покол╕ння на цих знущаннях повинно поставити крапку. Щоб н╕коли ╕ н╕кому не хот╕лося б╕льше...


ЗАХИСТИ, ПОКРОВО-МАТИ!
День Покрови Пресвято╖ Богородиц╕ — велике християнське свято, яке щор╕чно в╕дзнача╓мо 14...


ТА╥НА СЛОВА
У золот╕ вереснев╕ дн╕ Червоноград ста╓ центром л╕тературного свята... П╕дбито п╕дсумки VIII...


ОСТР╤В МАМАЯ
До нас у дн╕ кв╕тучих трав Козак з легенди зав╕тав.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 23.12.2005 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 23.12.2005
"БЛЮ-БЛЮ-БЛЮ КАНАРІ..."
Галина ТАРАСЮК.

Галина Тарасюк народилася 1948 року в селі Орлівка Теплицького району на Вінниччині. Закінчила філологічний факультет Чернівецького університету. Чимало років присвятила роботі в пресі, нині - працівник газети "Літературна Україна" (м. Київ).
Г. Тарасюк - авторка багатьох збірок поезій та книжки прози "Любов і гріх
Марії Магдалини", член Національної Спілки письменників України. Пропонуємо увазі читачів "КС" одне з нових оповідань письменниці.

 

"БЛЮ-БЛЮ-БЛЮ КАНАРІ..."
Я ЧАСОМ питаю  себе: де очі в тих чоловіків? Може, як у равлика, - на ріжках? Чи ще на якомусь місці, від світу схованому? Схоже на те, інакше чого б то моя кума Женя Мазаракі досі дівувала? Чого б ходила пустопаш, якщо вона Господом створена для сім'ї? Тож коли вона пригощає мене різними пундиками та марципанами власної випічки, що аж тануть у роті, я спочатку хвалю її, а потім дивуюся:
- Геню (так її вдома звуть) - ти, звісно, супер-пупер-спец із кулінарії, як, до речі, і з інших сфер домашнього господарства, але нащо ти себе тратиш так безбожно на ці пампушки-балабушки? Щоб мене нагодувати? А ти б ліпше за той час, що на те куховарне бабрання стратила, пройшлася б містом, сюди-туди, центром, парком... Під вечір чоловіц-тво вертає саме з роботи. Голодне, холодне, а в більшості і в перспективі те
ж саме. І як вони всі хочуть у теплу хату, до лагідної, доброї жінки, до ситної вечері!
- Вже ходила, - каже Геня, і я розумію, про що вона.
- Значить, мало ходила. Хіба ти сьогоднішня, хіба не знаєш, що до тих чоловіків доходить навіть не за третім разом?
До речі, літо йде. Знов до мами на город попреш? Повір, із тим городом нічого не станеться. Із мамою теж - вона ще в тебе нічогенька, тьху-тьху! Тож бери путівку і - на курорт! Тільки не в Крим. Там один молодняк: або круті, або наркомани, або ці (як їх?) нудисти. Ну, всілякі там збоченці. Їх нам не треба. Сама розумієш... Найкраще їдь так: Моршин, Трускавець, Миргород, Свалява... Влітку туди з'їжджаються промиватись та прочищатись ще не зовсім стоптані відставники, депутати, трапляються і цілком пристойні, дітородного віку. Одна моя знайома у Трускавці чи Поляні Квасовій навіть Ющенка бачила. Серед них є чималенько, прости мене, Господи, грішну, і вже... вільних козаків. Ну, сама розумієш, м'яко кажучи, повдовілих.
- Вже їздила. Тих кількох калік ще на вокзалі розхапують. Та й вони видивляють, аби молодша і з грішми. До всього ж, повір, усі вони при жінках. А то й кількох.
- То й що? Жінка - не стінка, можна відсунути. - Бадьорюсь, а сама з жалем дивлюся на широкі крижі куми: їй би родити одне за одним із такими даними! А вона - дівує!
- І це ми проходили... - кума меланхолійно: - Перепав і мені був один... раз у житті. Торік у Моршині. Нічого мужик. Позитивний. Років під сорок. Та тільки почало щось накльовуватись, як принесло жінку якогось провінційного крутого. Така вся із себья! На "міцубісі"! Звісно, з грішми... Як вона рискала по тому санаторію, кавалера шукаючи! Як голодна гієна!
- І що?
- А те, що тільки я його й бачила...
- Ти ж знаєш, який зараз мужик?
Боязкий, лінивий, загальмований... Результат минулих воєн, геноцидів і аварії на ЧАЕС. Йому треба помогти зорієнтуватися на місцевості. Розказати, підказати. А то й забрати з поганих рук, - і поглядаю на пухкенькі вправні ручки куми, якими самим Богом призначено доглядати чоловіка.
- Тобі треба міняти тактику! - кажу рішуче. - Ти надто пасивна. Надто чемна. Скромна і таке інше. Ці цноти - не для заарканення майбутнього чоловіка. Маєш бути - радісно-активною. Себто сама виявляти ініціативу!
В очах куми переляк.
Н-да, не боєць кума, не воїн, тому й треба гартувати її, доки не пізно.
- Та це ж ціла наука воєнна - заміж вийти! Ціла стратегія і тактика! З тисячами варіантів, ходів і виходів! Та сотні сестер наших бозна на які хитрощі йдуть, аби лиш його до ЗАГСу доволокти! Той вельон білий і біла сукня весільна давно вже символізують не цноту нашу, а... перев'язочні бинти... Але - хто про це каже! Ти послухай лиш їх після
ЗАГСу, тих жінок! Та де! Королеву Англії так не добивались, як їх! Тож роби висновки.
- Та нині не ті часи... Нині - вільна любов. Сходяться і живуть. Цивільним шлюбом, - захищається Геня новомодними катаклізмами в інституті сім'ї.
- О'кей! - кажу, - якщо ти така - феміністка, живи на віру. Але - живи!
Геня зітхає, я її розумію, тому проваджу далі:
- Коли такі справи, міняємо тактику: демонструємо наліво й направо вільнодумство, легку поведінку, невибагливість і цілковиту відсутність претензій (будь-яких!) до кавалерів! Тільки радість неймовірну, що вони є. Які вже не є, але - є! І це найголовніше!
Це я так научала Геню Мазаракі ще навесні. А вже осінь. Улітку мені було не до куми. Літо мені минуло на передовій боротьби за врожай на городі, який поважно називаю дачею, та в клопотах про оздоровлення на морях дітей із чоловіком. Тож коли трохи полегшало на голову, згадала й про Геню: як вона там, чи скористалася моїми порадами?
Отож просто з роботи й поїхала до неї. Йой! Чи я заблудила, чи адресу переплутала, чи привиджується?! Але ж ні: і вулиця, і дім - ті. Може, квартиру за літо поміняла? Чи життя змінила (дай-то Боже!)?.. Стою ні в сих ні в тих під Геніною "хрущовкою" і не можу повірити, що на її балконі, такому знайомому балконі, сушаться аж дві пари чоловічих штанів і дві блакитні теніски! Невже "лід рушив"?!
Чого я лиш не передумала, доки вибігла на п'ятий поверх?! Дзвоню в двері: раз, другий, третій - не вискакує щаслива відданиця. Нарешті за дверима почулося хляпання домашніх капців, шарудіння, і в порозі стала Геня - невесела, стомлена, з мокрими руками, з мокрим, прилиплим до чола волоссям. Уся аж парує. Мені й щелепа відпала. Але заходжу, роздивляюся, прислухаюся. За причиненими дверима кімнати чути притишену музичку душевну, ніжний жіночий голосок вищебечує Геніну улюблену пісеньку: "Блю-блю-блю канарі, блю-блю-блю...", а на її тлі - такий довгожданий, такий милий і серцю дорогий чоловічий голос. Вірніше, два. І обидва веселі, бадьоренькі.
- Еге! Та в тебе гості! Квасимо по-чорному, стирчимо відпадно, і все без мене?! - радісно дивуюсь і вдаю, що готова приєднатись. Однак Геня невесела, чогось знічено так, так вибачливо:
- Туди не можна. Костик із Вадиком зайняті дуже серйозним міжнародним проектом. А я - перу.
- Бачу, - кажу, - що переш. Але кому? Хто той Костик із хвостиком, чи як їх там? І то кажи вже, бо лусну від цікавості!
- Та, - мнеться кума, - я з ними в Сатанові познайомилася, ну, цього літа... Купила путівку, поїхала і все зробила так, як ти радила. І от... вони тут. Комп'ютерники, але не звичайні, а з тих, крутих, - хакерів.
- Кумо, - кажу перелякано, - але ж я тобі за одного казала. А тут цілих два... І що, за обох заміж?.. Чи не забагато на перший раз?!
Геня геть знітилась:
- Та ні! За Костика.
А Вадик так - друг.
- І звідки вони?
- З Одеси...
- І давно?
- Третій місяць...
- І що роблять?
- Я ж казала - працюють над важливим проектом: комп'ютерне забезпечення приватних банків...
- А весілля коли?
- Ще не знаю... Костик поки що...
- Ясно, - кажу, бо мені хоч і не зовсім ще ясно, та вже почало розвиднятися. - Ти спиш на кухні, а вони?.. Невже мучаться, бідолашні, удвох на твоєму дивані?
Але відповіді вже не чула. Я вже була там, перед тими хакерами, що, розлігшись на Генинім дивані в одних тільки плавках, ніби ще їм літо і курорт, грали... в карти! Нічого собі міжнародний серйозний проект!
Хакери, вгледівши мене неждану: морда - цеглиною, очі - сторч, - порснули врізнобіч. А я стою, як прибита: ну не можуть, не здатні ці два шкарлети з кісочками на потилиці, ручки-ніжки дракончиками розмальовані, до когось свататись! Отож питаю приязненько нареченого з боярином:
- А що це ви тут робите, кохані наші? Чи не до шлюбу дозріваєте на Жениних харчах? Як бачу, довго вам, тендітним, доведеться від'їдатися, щоб до
ЗАГСу ноги доволокти... Чи, може, ви просто перезимувати зібралися в теплій хаті, на повнім пансіоні? Ото раджу, доки я добра, застрибуйте борзенько в мокрі свої штанці і хиляйте на Одесу. І то махом, бо можу взлоститись!
Тут нарешті і наречений отямився.
-  Женя! - закричав по-бабськи істерично - Кто ета сумашедшая? Што ана здєсь разкамандовалась! Убері єйо, не то я...
Ну, думаю собі, пора вивертати кожуха, бо з таким писклявим голосочком точно до ЗАГСу не знають дороги. Тож кажу спокійно, втупившись поглядом серійного вбивці в це приморське чудо-юдо:
- Женю, відійди від дверей, звільни прохід, бо зараз із хати будуть вилітати оці, пардон, пташки-педерашки, - недаремно ж я дзю-до займалась, - й кажу, що на губу полізе: - Знала, що тебе, пройдисвіта курортного, шаровика одеського, лоха дерибасівського, чудисько лох-несське, хакера хрінового... стріну. Отже, рахую до трьох: або вимітайтесь обидва, або зараз я влаштую вам такий лямур де труа, що вас жоден хірург-травматолог не збере.
І тут - як закричу, як підскочу!.. Чисто, мов Джекі Чан (згадувала потім кума). І, певно, дуже страшно, бо я ще й приземлитися не встигла, як за тими хакерами й слід вистиг.
Одно слово, по тому сиділи ми з кумою на вільнім від чоловічих споднів балконі, смакували тістеч-ками, не скльованими зальотними птицями щастя, і Женя, визволена від тих "блю-блю-блю канарі", тих голубих одеських канарейок, від яких, справді, аж заводило на "блю...", нарешті заусміхалася, згадуючи мою блискавичну битву...
А навеселившись добряче, я взялася з небаченим досі ентузіазмом за серйозний міжнародний проект - складання стратегічного плану захвату (наголос на другому складі) на осінь поточного та зиму наступного років. Не має ж моя люба кума Женя Мазаракі посивіти дівкою!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 23.12.2005 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3509

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков