Версiя для друку Обговорити в форумi

Книжкова полиця

Василь Дергач. Святе і грішне. В 2-х томах. Поезії, поеми, драматичні твори. - Черкаси: Брама, 2004.

Василь Дергач належить до тих авторів, які не часто потрапляють у поле зору критики. Можливо, в цьому «винен» і сам поет. Живе на периферії, в робітничому містечку Ватутіне на Черкащині, рідко зустрінеш його ім’я на сторінках періодики. Тим часом, у літературу прийшов 1972 року, маючи за перепустку книжку лірики «Мелодії рідних доріг». Після першої на різних часових дистанціях виходять у світ ще шість поетичних збірок. Останнім часом видав також чотири книжки роману-саги «Тепло і холод», збірку оповідань «З перебитим крилом». Отже, жанровому розмаїттю митця можна тільки позаздрити.
І ось перед нами двотомник. Передмову до нього написав Петро Осадчук. Заголовок цієї рецензії саме звідти, з переднього слова. У ньому знаний, досвідчений поет визначає найприкметнішу рису кращих творів, уміщених у виданому з любов’ю двотомнику (цитую: «...Василь Дергач повносилим віршованим словом відчайдушно береться відстоювати національну гідність наших співвітчизників, їхнє право на достойне життя, гнівно таврує явища і дії, що поставили нині Україну на межу духовної, соціально-економічної і державної катастрофи». І далі: «...і саме в цьому дієвий життєвий патріотизм творів «Святого і грішного». Такі вірші і поеми може написати лише людина з гарячим і добрим серцем».
У передньому слові П. Осадчука сконцентровані, по
суті, «секрети» справжньої громадянської лірики, окреслені її генетичні основи. Здавалось би, «секрети» розкриті, тільки сідай і пиши. Але в тім-то й річ, що треба самому, так би мовити, освоювати складні, суперечливі реалії життя, переосмислювати всім добре зрозумілі, буденні поняття, якими б чіткими не були творчі орієнтири. І тільки справжність життєвих авторових переконань забезпечує справжність художнього слова. Усе інше - стиль, мова - винятково важливе, але все ж допоміжне, додаткове. Тому-то В. Дергача понад усе хвилює суспільна вагомість думок без пустодзвінно-банальної благодушності і сло-весних вибриків: «Бо мерзне серце - не складає вірші, душа холодна - не співа пісні». Тому-то інстинкт неспокою за долю людини і України зокрема тримають поета весь час на грані душевних небезпек, сповнюють питомий сенс його віршів. Усе це добре відчутно на внутрішній структурі поезій з циклу «Як над вулканом». Для прикладу назвемо хоч б такі, як «Політика-гендлярка», «Бедлам», «Двобій», «Кому припало сіяти й косити». За експресивністю і силою узагальнення ці монологи-інвективи тяжіють до майстерно виписаного політичного плаката: з одного боку в Україні ті, «яким припало сіяти й косити», з другого - «зверхники, як хижі круки».
Тепер вони
демократичні круки,
Від давніх
ще й зухваліше стократ.
Хіба печуть таким
народні муки?
Вони спішать
свої злодійські руки
Все тим же нашим потом
відмивать.
(«Імперію Кремля трясло в буранах»)
Лірико-публіцистичний роздум, монолог-переживання, гротескні інтонації, самоіронія, їдкий сарказм визначають тональність багатьох віршів, у яких В. Дергач прагне сказати дуже важливе, винесене із мораль-ного досвіду нашої невеселої історії: його ліричний герой, навіть висловлюючи наболіле, ніколи не кричить, але його голос луною віддзвонює у серці читача.
Інтимна лірика, картини природи, філософські роздуми про світ і людину зібрані в окремих розділах цього об’ємного томика - «Трунком земним захмелений», «Гріх і каяття». І що особливо приємно, натрапляєш тут на якісь свіжі, свої рядки - з типізуванням баченого, з емоційним роздумом, як, приміром, у вірші «Коло». Він невеликий, всього на три строфи, легко запам’ятовується:
Коли я був малим
та кволим,
На мене гримав вітчим мій,
Круг мене креслив
з крейди коло,
Погрожував:
- За круг не смій!
Держав той контур
на долівці,
Немов на прив’язі мене,
І душу,
наче пташку в клітці,
Стискало коло крейдяне!
Пройшли літа.
Зітерлась крейда,
Долівка мазалась не раз.
А той кордон навколо себе
Я відчуваю й по цей час.
Якщо ж бути прискіпливим, то слід зауважити, що не бракує у віршах, зокрема сюжетних, самоповторів.
Є й інші вади. Але над усе вірші Дергача, навіть найпубліцистичніші, мають своєрідний настрій, вони органічні для нього, є його справжнім самовиявом.
Окремої розмови заслуговують поеми, вміщені в другому томі. У них знайшла яскраве втілення ідея патріотизму. Шукаючи своє ду-ховне коріння, В. Дергач звертається до славних постатей у нашій історії і культурі (і не тільки нашій), прагне навести незримі містки між минулим і сучасним, відшукує те, що єднає, а не роз’єднує нас.
Ось драматична поема «Ой, літав орел», присвячена Степанові Бандері і його сподвижникам. Вона нагадує козацьку думу, де кобзарі-бандуристи прославляли славних лицарів України. Василь Дергач - один з перших, хто насмілився в цьому жанрі написати про життя і смерть цієї людини саме як полум’яного патріота, а не «бандита», «буржуазного націоналіста» і нібито гітлерівського посіпаку, яким його вдовблювала в суспільну свідомість тоталітарна система. Читаючи поему,  жадібно ловиш кожну кон-кретну деталь. Звідкіль така зацікавленість? Пояснення просте: в художньому освоєнні даної теми виник дефіцит. Маємо досить публіцистичних матеріалів (статті-дослідження, спогади тощо) про боротьбу ОУН-УПА, її провідників і, зокрема, Степана Бандеру, однак ці героїчні і трагічні події в новітній українській історії ще не знайшли належного художнього втілення.
Може здатись, що В. Дергач не дуже-то й «підпрягає» конкретні факти. Їх і справді могло б бути більше. Думається, автор не пішов цим шляхом саме тому, що відчув потребу філософського осмислення теми. За допомогою простих і водночас пластичних образів він аналізує життєдайні зв’язки свого героя з рідною землею. Степан Бандера болісно шукає «усвідомлену» істину про сенс людського існування, про долю України.
Чому ж чужинці
лиш за слово правди,
Немов злочинців
водять нас на страту?
Чи можем власний шлях
в житті обрати?
..........................................
Нас розділяли,
 знищували, били,
Сусід назвався братом,
а став катом.
Отак самі себе
 ми й розгубили...
А треба ж нам колись
 себе шукати...
Думки, звісна річ, не нові, але саме тому, що вони висловлені такою особистістю з приводу болісних фактів нашої історії, їх сприймаєш загострено. Цікава деталь: виставу за цією драматичною поемою вже здійснив Івано-Франківський обласний театр під керівництвом народного артиста Володимира Нестеренка-Телера, і зі сцени долинає до нас голос Степана Бандери:
Я певен був,
що і своєю смертю
Всіх ворогів
і грішників заблудлих
На шлях правдивий
буду навертати.
Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
член Національної Спілки письменників України.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 16.12.2005 > Тема "Душі криниця"