Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СПРАВА "МЕДВЕДЧУК ПРОТИ СТУСА"
Як сталося, що в Укра╖н╕ почали забороняти книги


ВАЛЕНТИН БУТ: КРИМСЬК╤ ДУМИ
Чи може тут щось зробити Укра╖на? Мусить.


╤НЦИДЕНТ В ОДЕСЬК╤Й Г╤МНАЗ╤╥: ЦЕ В╤ДПОВ╤ДЬ, ЯК╤Й МОВ╤ НАСПРАВД╤ ПОТР╤БЕН ЗАХИСТ
Уповноважений ╕з захисту державно╖ мови Тарас Крем╕нь вимага╓ в╕д М╕н╕стерства осв╕ти ╕ науки...


ВАЛЕНТИН БУТ: КРИМСЬКА ПОЛ╤ТИКА УКРА╥НСЬКО╥ ВЛАДИ
Як би те сумно не звучало, але укра╖нська пол╕тика щодо Криму, за виключенням коротких ╕сторичних...


ВАЛЕНТИН БУТ: КУЛЬТУРА ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ ?
Думаю, не одному мен╕ впада╓ в оч╕ певна дев╕ац╕я у сприйнятт╕ нашими сп╕вв╕тчизниками цього...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 16.12.2005 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#51 за 16.12.2005
Тоді прийшла «красная метла»...
Микола Григорович ІВАЩЕНКО

Прочитавши у вашій газеті (№ 50 за 9 грудня 2005 року) заяву кримського рескому КПУ «Бандеровщина и так называемый «голодомор», я був шокований брехнею, яка з кожного рядочка била по моєму розуму очевидця голоду 1947 року. Жив я тоді в селі Красне Бахмацького району Чернігівської області. Переді мною і зараз стоїть образ матері, яка молиться і благає Господа забрати мене до себе і звільнити від голодної смерті.
...Кінець квітня - травень 1947 р. Я пухну від голоду. Мої ноги дуже погано ходили, я рачки вилазив на двір і там «пасся», бо руки теж не слухалися. Завдяки смоктушкам (квіткам конюшини) я залишився живим...
За 200 метрів від нашої хати був колгоспний двір, на якому в скирти складали снопи, щоб потім молотити їх молотаркою.
Я туди лазив, і ми з хлопцями бачили, як міліціонер приїхав одноконкою і кинув сніп жита коню.
А люди - нехай пухнуть...
Моя сестра Галя з подругами ходила збирати колоски, за ними гнався на коні сторож і батогом лупцював, проганяв з поля. Колоски приорювали, та все одно люди не мали права їх збирати. Заборонялось збирати рештки картоплі, яка після дощу показувалась із землі. Мати навмисне шила собі на ноги широке взуття, щоб колоски падали туди або сама їх накидала і через якийсь час бігла додому подивитись на мене, а за нею гнався хтось із наглядачів. Мати викидала із взуття колоски, а я тоді молов зернятка, добавляючи до них лободи.
Мати (1912 р. н.) розповідала, як у 1932 р. її коханий Андрій Осадчий зі своїм рідним братом прийшов провідати її. Вона дивиться на нього, а він так обпух від голоду, аж вирівнявся на обличчі. Батько встав рано, вийшов надвір і зразу ж забіг у хату з криком: «Варко! Андрій і Петро мертві лежать під двором». Мати розповідала, що їхні батьки і діти не записались у колгосп, тоді прийшла «красная метла» і все у них забрала: розвалили піч і навіть повиливали з горщиків борщ. Запам’ятав я ще й те, як приходили в 1948 р. до нас голова колгоспу Міщенко і голова сільської ради, примушували матір підписатись на облігацію 2000 крб. Мати не підписувалась, плакала, показувала на мене, каліку. Чоловік ще не повернувся з армії. Скинули 500 карбованців...
Закінчивши 7-й клас, в 1952 році, як каліка, звернувся я до заступника голови колгоспу Ярмоли з проханням дати роботу в конторі колгоспу, а він при всіх людях сказав: «Дивись - морда, хоч цуценят бий. Бери побільші вила і кидай подалі на віз». Я не витримав і написав листа Сталіну. Відповідь приніс батько, якого викликали в сільську раду і настрахали, якщо ще буде хоч один такий лист, його відправлять у Магадан.
У листі-відповіді з Москви було написано: «В сёлах инвалидов нет. Если родители не уделяют должного внимания, то они привлекаются к уголовной ответственности».
Робота в колгоспі не давала права на оформлення пенсії. І тільки провчившись на стаціонарі педінституту три роки, у вересні 1963 р. я зміг отримати інвалідність.
За КПУ будуть віддавати свої голоси тільки ті, кого брехуни-комуністи ще зможуть обдурити. Мене вже - ніколи!
Микола Григорович ІВАЩЕНКО,
інвалід війни 2-ї групи,
вихователь Гвардійської школи-інтернату Сімферопольського району.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 16.12.2005 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3490

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков