Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СПРАВА "МЕДВЕДЧУК ПРОТИ СТУСА"
Як сталося, що в Укра╖н╕ почали забороняти книги


ВАЛЕНТИН БУТ: КРИМСЬК╤ ДУМИ
Чи може тут щось зробити Укра╖на? Мусить.


╤НЦИДЕНТ В ОДЕСЬК╤Й Г╤МНАЗ╤╥: ЦЕ В╤ДПОВ╤ДЬ, ЯК╤Й МОВ╤ НАСПРАВД╤ ПОТР╤БЕН ЗАХИСТ
Уповноважений ╕з захисту державно╖ мови Тарас Крем╕нь вимага╓ в╕д М╕н╕стерства осв╕ти ╕ науки...


ВАЛЕНТИН БУТ: КРИМСЬКА ПОЛ╤ТИКА УКРА╥НСЬКО╥ ВЛАДИ
Як би те сумно не звучало, але укра╖нська пол╕тика щодо Криму, за виключенням коротких ╕сторичних...


ВАЛЕНТИН БУТ: КУЛЬТУРА ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ ?
Думаю, не одному мен╕ впада╓ в оч╕ певна дев╕ац╕я у сприйнятт╕ нашими сп╕вв╕тчизниками цього...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 09.12.2005 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 09.12.2005
НЕ ВСЕ ТАК ПОГАНО У НАШОМУ КРИМСЬКОМУ ДОМІ!
Віктор СИДОРЕНКО.

Напевне, тому, що так мало в останні місяці потрапляє на "Світличні" сторінки позитиву (а з іншого боку, якби він і був - де ж його друкувати, якщо тих сторінок у "Світлиці" катма?), редакція вирішила опублікувати лист нашого постійного читача із Сімферополя В. М. Сидоренка повністю. А значить, з продовженням. Хоч знаємо, що песимістичних продовжень
у цієї напрочуд оптимістичної публікації може бути ще більше - критикувати у нас люблять і вміють всі! Але, зрештою, якби українці в Криму від природи не були оптимістами, хіба ще виходила б... наша "Кримська світлиця"?

НЕ ВСЕ ТАК ПОГАНО У НАШОМУ КРИМСЬКОМУ ДОМІ!
  З тривогою прочитав нещодавно у «Кримській світлиці» статтю Марії Мельник з Малого Маяка «Нікому більше вірити» під рубрикою «Крик душі». І оскільки це вже друге її звернення до газети та читачів, а цього разу воно ще більш песимістичне, мені захотілося, як тільки можливо, втішити її і хоч якось запобігти подальшим багато в чому надуманим і непродуманим необачним діям.
  Шановна пані Маріє! Вибачте, скажу з офіцерською відвертістю. Мені здається, що Ви набагато перебільшуєте у своїх побоюваннях і зневірі у все добре. Або ж, як кажуть психологи, Ви забагато місця в житті надаєте негативним чинникам. А отже, не завжди помічаєте і позитивне. Ви людина з яким способом мислення або, як модно нині висловлюватись, менталітетом: позитивним чи негативним?
  Як довго Ви перебуваєте в Криму? Я тут провів дитячі роки.
У дитсадку одного з кримських новостворених селищ міста Севастополя, яке й понині входить до Нахімовського району, я навчився читати по двох наявних там книжках - «Азбуці» російською мовою і «Букварю» українською, які вважалися рівноцінними чи то через наявність великої кількості переселенців з українських, у тому числі західних, областей, чи через належність вже цілих 10 років Криму Україні - не пам’ятаю. Мене, дитину-дошкільня, тоді це мало обходило. Я просто наводжу факт, який мав місце у моєму житті. Скільки кому разів не говорив про це згодом, особливо у Львові, де теж мав щастя мешкати багато років (а отже, ситуацію у Західній Україні, як і у Криму, знаю однаково не з газет і розповідей інших людей), ніхто не хотів мені вірити, що українську мову я вивчив у самому українському за статусом (тобто підпорядкованому безпосередньо Києву як тоді, так і тепер) і самому російському за змістом місті України. І зараз зустрічаю там людей, особливо ровесників моїх батьків, які й досі розмовляють так, ніби ніколи й не  покидали своїх полтавських, як мої батьки (хоча мене вони народили у Донбасі, де на той час за комсомольським призовом освоювали нові шахти), чи сумських, як найближчі наші сусіди, чи з якихось інших українських «глибинок». Зустрічаю я таких не тільки в тому селищі, а й в сусідніх, народжених першою, другою чи третьою «хвилею» заселення на той час напівбезлюдного, але вже переданого Українській РСР Криму.  Зустрічаю я україномовних ровесників моїх батьків і в приміських селах Сімферополя, а іноді навіть і на його вулицях; особливо на околицях, особливо на імпровізованих базарчиках. Як же мені не радіти, що попри всю тодішню політику вони збереглися? Як мені не радіти, що попри шалений спротив декого з чиновницького табору українська мова, історія Укра-їни, ба навіть поки що факультативні уроки з українознавства знайшли свій шлях до кожного класу кожної школи? Як можна цього не помічати? Як можна було не помітити молоді, у першу чергу студентів, які, хоч не зовсім вільно, а дехто й зовсім не володіючи державною, хіба що модно вставляючи (хай навіть так!) смачні українізми у свою «ісконно кримську» говірку (хай це декому не здасться насмішкою над «великим и могучим», яким володіли неперевершені майстри літературного слова), що знаходилися біля декількох «помаранчевих» наметів на центральній площі Сімферополя і не тільки в оточенні біло-синього моря плакатів з написами «За Януковича» рік тому? Що рухало ними? І хіба не на кримській землі вони зросли? Чи можна цього не помітити? І говорити, що «нікому більше вірити»?
  Шановна землячко (думається, не образитеся за таке звертання)! Хіба можна не помітити, що у навчальних закладах рангом вищих за школу історія України, народознавство, культурологія, філософія та й інші гуманітарні предмети викладаються з проукраїнських позицій, хай навіть поки що не завжди українською мовою? Поки що... Хіба можна не помітити, що на наших очах зростає покоління, яке, на відміну від нас з вами, іншої позиції не знає і вже не знатиме? Хіба можна не помітити, що у дитячих садках на дитячих «утренниках» (вибачте, не підберу влучного українського слова) дітвора, зодягнена в українські сорочечки з українськими стрічками і навіть в кептариках з пір’їнками веде танок під спів буковинсько-ялтинської землячки: «Одна калина за вікном, одна родина за столом... і Україна, бо в нас іншої нема»? І у них дійсно іншої нема. Але присутні батьки, а тим паче дідусі й бабусі, у житті яких була, як і у нас з Вами, держава з іншою назвою, радо аплодують своїй малечі. І хіба можна не привітати цю радість?
  Але хіба подібна радість була завжди? Ну, в піснях, може, й так.
А в реальному житті? Ви не були в Криму років 10 - 15 тому, коли у західноукраїнських часописах (я це добре пам’ятаю) його інакше, ніж «Багровым полуостровом» не називали? Хоча нічого кривавого ця назва не віддзеркалювала (як декому, може, й хотілося бачити), а лише прізвище тодішнього керівника Криму, а нині - ректора
ТНУ Миколи Васильовича Багрова, який, до речі, чудово володіє українською мовою і часто дає нею інтерв’ю. Дуже складні були часи. Дуже непросто було вирішувати і брати на себе відповідальність, як повестися у тій чи іншій ситуації.
  Ви бачили чи чули, як недавно по Сімферополю носили труни з помаранчевою символікою? Звісно, нічого етичного в цьому
немає, як і здебільшого у політиці, яку ми так намагаємося залучити до кожної, хай навіть побутової (вгадав?) ситуації нашого життя, що, вибачте, виїденого яйця не варте. Але офіційно не «причепишся»: помаранчевий колір - колір всього-на-всього політичної сили, найбільшої чи найменшої, впливової чи не дуже, залежно від місця і часу, але аж ніяк не офіційний колір держави з назвою Україна. Тоді ж носили по Сімферополю труну з написом «Україна», обрамлену синьо-жовтим кольором. Уявляєте? Тоді вірнопіддані брежнєвському вихованню бабусі лягали біля підніжжя флагштока, на який мали підняти державний прапор України, не даючи цього зробити. Тоді такий собі капітан чи майор міліції чи армії чи будь-якої силової структури, зодягнувши на кашкет кокарду з малим гербом України, як того вимагав військовий статут, ризикував пройти через натовп, наприклад, у тролейбусі, будучи обпльованим не тільки морально словами на кшталт: «Изменник!», «Преда-тель!», «Бандеровец!», «Оккупант!» і т. ін., а обпльованим, вибачте, у спину в прямому смислі цього слова. Добре, що не з синцем під оком. Ви всього цього не бачили? І не чули? То щиро порадіймо, що нинішні реалії зовсім інші!..
    м. Сімферополь.
  (Закінчення буде).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 09.12.2005 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3476

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков