Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: МОВНЕ НЕВ╤ГЛАСТВО ЧИ ЗЛИЙ НАМ╤Р?
Для нас, укра╖нц╕в, останн╕ дев’ятнадцять рок╕в виявилися нелегкими роками випробовувань...


В╤ТАЛ╤Й ЛАЗОРК╤Н: «УКРА╥Н╤-НАЦ╤╥ ПОТР╤БНА НОВА ДЕРЖАВА-УКРА╥НА»
Виника╓ питання, а хто ж пров╕дники нац╕╖, що здатн╕ очолити процес реал╕зац╕╖ ц╕╓╖ нац╕онально╖...


З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: УКРА╥НСЬКА Л╤ТЕРАТУРА ╤ НАЦ╤ОНАЛЬНА ╤ДЕНТИЧН╤СТЬ
Я не лише письменниця, а й читачка. Мен╕ пощастило в дитинств╕ в╕дчути смак ╕ запах слова р╕дною...


ПОВЕРНЕМО В ШКОЛУ ВИВЧЕННЯ ТВОР╤В С. РУДАНСЬКОГО «НАУКА» ТА «ПОВ╤Й, В╤ТРЕ, НА ВКРА╥НУ…»
Шанобливе ставлення до р╕дно╖ земл╕ у п╕дростаючого покол╕ння вихову╓ться в школ╕ зокрема у...


ШАХТАР ОШТРАФОВАНО ЧЕРЕЗ ОГОЛОШЕННЯ НА СТАД╤ОН╤ РОС╤ЙСЬКОЮ МОВОЮ
Про це пов╕домля╓ сайт "Футбол 24".




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 09.12.2005 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 09.12.2005
ЯКЩО НЕ ЗАРАЗ, ТО КОЛИ...
Валентина ЧЕКАЛІНА

 

ЯКЩО НЕ ЗАРАЗ, ТО КОЛИ ПРИВЧАТИ ДЕРЖАВУ ПОВАЖАТИ ВЛАСНІ ЗАКОНИ І СВІЙ НАРОД?
 
  Відгук на статтю «Новітня «Fata morgana», власне, на моє бачення українського сьогодення, пана Василя Сіховця («КС» № 49 від 2 грудня ц. р., стаття «Віра спасе Україну») в цілому позитивний. Проте з позицій галицького патріотизму та християнської етики читач висловлює думки, на які я не можу не відгукнутися, бо стосуються вони не лише моєї моралі та честі, а гідності багатьох тисяч таких самих, як і я, українців, обдурених і експлуатованих  владами всіх скликань і гатунків. Отже, чи маю я право, як громадянка, вимагати від держави «дай», що я для неї зробила?
  Що я зробила для держави, а вона для мене? Одержавши від держави лише освіту, не зовсім безкоштовно, бо до 1955 р. навчання в середній школі та у вищих навчальних закладах було платним (до того ж купували за свій кошт підручники, шкільне письмове приладдя). Пригадую, як в повоєнні, не ситі, роки батько запитував мене, що краще купити: буханець хліба чи два зошити? І я без вагань відповіла: «Зошити». Сама ж в свої неповні
10 років, не піднімаючись з ослона, крутила букшу - молола зібрані мною з колосків зерна на муку, щоб мати зварила затірку.
  При тому, зі студентської стипендії та мізерної учительської зарплати я щорічно добровільно-примусово купувала державні облігації відбудови та розвитку народного господарства, які з 1959 року були заморожені на 20 років, для того, щоб потім пропасти. За державним направленням три роки відпрацювала в чернігівській глибинці, без забезпечення житлом.  У Сімферополі за свої гроші збудувала кооперативну квартиру. З вересня 1959 р., працюючи вчителем історії та директором шкіл з українською мовою навчання, впроваджую україністику серед населення Криму. Своїм буттям на півострові разом з такими українцями, як і я, утверджую конституційну приналежність регіону до України, як її складової частини. А це ой як нелегко! Інколи буває такий настрій, що пішки пішла б на рідну древлянську землю!
  Після здобуття Україною незалежності, у зв’язку з посиленням антиукраїнських настроїв на півострові, систематично друкую свої матеріали на шпальтах «Кримської світлиці», захищаючи Україну, її право на державність та суверенітет, державну українську мову - як мову великого народу, яка всупереч твердженням українофобів була, є і буде, на забезпечення конституційного права кримських українців навчати своїх дітей рідною мовою. Переконую всіх, що ненависна кримчанам бандерівщина - це той же самий націо-нально-визвольний рух українців, як і боротьба гарібальдійців Італії проти австрійського поневолення, повстання поляків під проводом Костюшка задля повалення російського гніту. Але там, у своїй батьківщині і в загальнолюдському, історичному вимірі Джузеппе Гарібальді й Тадеуш Костюшко - національні герої. В менталітеті ж частини нашого народу закріпився стереотип, що всі, хто боровся за державну незалежність України, - зрадники, вороги. Тож відкриваю учням правду про Героїв Крут, Базару, УПА. Створила при школі-інтернаті № 1 м. Сімферополя перший в Криму куточок милої серцю Батьківщини, світлицю-музей «Слава України», що став центром патріотичного виховання дітей-сиріт. Добиваюсь усвідомлення моїми вихованцями, котрі не знають, якого вони роду-племені, відчуття самих себе українцями, що їхня Батьківщина - Україна. Саме у такий спосіб втілюю в життя українську національну ідею, прищеплюючи учням знання з історії України, її славного героїчного минулого, віру в майбуття. І це в умовах, коли в кримських школах ознайомлення з початковим курсом історії проводиться за московським підручником - подарунком мера Лужкова «Моя Родина - Россия». Нарешті, спілкуюся з людьми українською мовою, доводячи цим, що ми, українці, тут є в Криму, чим викликаю вогонь на себе. Але незважаючи на це постійно захищаю рідну мову в тролейбусних «аудиторіях», де вона викликає реакцію бугая на червону ганчірку іспанського тореадора, бо національно свідомі кримські українці - своєрідний форпост нашої держави в цьому благодатному краї.
  Окрім того, мій трудовий стаж безпосередньої педагогічної праці - 50 років. Горджусь тим, що півстоліття сію добре, розумне, вічне серед своїх учнів, які стали офіцерами - захисниками Вітчизни, лікарями, інженерами, агрономами, економістами, що серед випускників школи-інтернату є доктори наук, керівники освітянської сфери, та й взагалі вихованці школи-інтернату стали гідними громадянами своєї держави. Пам’ятаєте некрасовське: «Поэтом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан...» Оце і є те головне, що я зробила для держави своєю чесною безперервною п’ятдесятилітньою роботою. І не я одна, а повторю ще раз - тисячі, мільйони моїх співвітчизників, які тримали і продовжують утримувати своїми мозолями, на своїх плечах державу. Тож щоб не повторили нашу обкрадену усіма владами долю наші діти і внуки, я не збираюся далі мовчати!
  Разом з мільйонами співгромадян я інвестувала економіку України своїми щомісячними вкладами в Державний ощадний банк СРСР. А всього за тодішнім еквівалентом твердої валюти - 13 200 доларів США. Відповідно до Закону, прий-нятого Верховною Радою 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво» незалежна самостійна українська держава визначила свої права на власність (активи), успадкувавши все, що було створено людьми старшого покоління. Разом з правами завжди паралельно йдуть обов’язки. Але свої обов’язки про повернення боргів тим, хто створював успадковану власність - пасиви у вигляді гідних заслугам людини пенсій та компенсацій, вкладених в ощадний банк, зароблених трудовими мозолями грошей, - виконувати не хоче. В складний, скрутний для держави час, розуміючи, що мати свою державу - це все одно, що мати свій дім (квартиру), свою родину, сім’ю, я готова на жертовність, жити так, як живу сьогодні, надіючись на Бога та на себе, а тоді вже, як пишете Ви, «на державу, на Президента». Але чомусь на жертовність не йдуть ті, хто нами керує! Неймовірно високі посадові оклади можновладців, різні преференції для них (лише в Криму це складає 30 тисяч грн. на місяць для чиновників високого рангу) Президент і далі продовжує пояснювати необхід-ністю профілактики корупції.
  Твердження стосовно того, що «злочинці, які жирують, купаються в розкошах, усі уже покарані Богом своїми награбованими статками, і діти їхні, і онуки, якщо будуть, покарані» наївні... Бо їх ніяк не сприймає міністр фінансів Віктор Пинзеник. Навіть в розпал скандалу довкола великого розриву між оплатою праці керманичів і тих, хто створює матеріальні та духовні блага, стосовно високої зарплати можновладців він відмовчувався, говорячи лише про максимум пенсій. А нині все «спускається на гальмах». Люди заспокояться, і так залишиться. Таким чином, в Україні поставлено все з ніг на голову. Не держава для народу, а народ для держави. Прийнявши під себе всі закони (а зараз за таким принципом формують і Державний бюджет, заклавши мільйони гривень під будівництво комунікацій до Феофанії, де в недалекому майбутньому будуть будуватися «маленькі українці»), створили державу лише для себе, для свого збагачення і щасливого життя. А нам, виборцям, лишень морочать голови своїми брехливими обіцянками напередодні виборів. Тому дозволю собі повернутися до меркантильної теми.
  Виходячи з того, що Ю. Тимошенко свою передвиборну кампанію 2002 р. розпочала з Сімферополя «Всекримським зібранням ошуканих вкладників», я двічі звернулася до неї як до Прем’єр-міністра України із запитанням, коли і як будуть виконуватися її обіцянки людям, які не мають заборгованості по комунальних послугах? І жодного разу на поставлене запитання не одержала відповіді з Міністерства фінансів, а лише від Міністерства праці та соціальної політики. Цю відповідь за підписом на-чальника відділу І. Макаренка процитую і для вас: «...За кожен повний рік стажу 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток... розміру пенсії, обчисленого відповідно до статті 27 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», але не більше ніж на 1 відсоток від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність». Оце вам відповідь на «чекання манни небесної. Дай нам негайно все, що хочемо». Що скажеш після такого блюзнірства влади, коли пенсії державним чиновникам, депутатам Верховної Ради - 90% від надмірно високої зарплати, а трудязі - лише 1% за кожен відроблений рік. Щоб одержати 90 відсотків «маленькому українцю» потрібно працювати 90 років? А ось вам і диференціація пенсії в розумінні Ю. Тимошенко та її рупора М. Томенка: 1,5 грн., але не більше 3,32 грн. за кожен відпрацьований рік понад необхідний пенсійний стаж. Тож моєму колезі по роботі, у якого пенсія станом на 1 січня 2004 р. була 420 грн., доплату за стаж обмежують 3,32 гривнями. В даному випадку не застосовується рішення Конституційного Суду про неправомірність пенсійних обмежень. Виявляється, обмежити пенсію не можна лише «великим українцям», в тому числі і членам Конституційного Суду. Або ще один яскравий приклад: доплата інваліду ІІ групи по догляду за ним - 25% від міні-мальної пенсії в 19 грн. 70 коп. Звідки, з якого року мінімальна пенсія 19 грн. 70 коп.? Адже зараз всім, хто працював, зробили базову мінімальну пенсію 332 грн. Це мені нагадує радянські часи, коли порівнювали соціалістичні досягнення з довоєнним, дореволюційним 1913 роком. Але ніколи при цьому не згадували про те, що в дореволюційний період Марія Олександрівна Бланк на пенсіон, одержаний від держави за померлого чоловіка-учителя, інспектора симбірських гімназій І. М. Ульянова всім (шістьом) дітям дала вищу освіту. На цей же пенсіон відвідувала сина, революціонера-емігранта в Парижі, подарувала там Володі та Наді велосипеди, що було розкішшю на той час. Так, подарувала, саме тому В. І. Леніну, що обіцяв «поставити вчителя на таку висоту, на котрій він не стояв, не стоїть і не буде стояти в буржуазному суспільстві». Ставлять і донині вихідці із радянського соціуму. Нинішня найвища планка учительської зарплати близько 700 грн., на які має жити вчителька, мати трьох дітей, батько яких кинув, а українське ж високооплачуване судочин-ство не може примусити його сплачувати аліменти. Проте на утримання однієї дитини в сімейному дитячому будинку держава готова, як заявив Президент, профінансувати 800 грн. + 300 грн. за роботу прийомних батьків по догляду за дітьми. А кровні батьки усиновлених дітей продовжують вести асоціальний спосіб життя, пиячити. Профінансувати Закон «Про дітей війни» держава не має коштів. У громадян України мого покоління не було радості в дитинстві, а нині немає спокійної забезпеченої старості. Лише робота, результатом якої був високий аграрно-промисловий потенціал країни, який нині тільки розпочали чесно розпродавати, щоб задовольнити тих, хто не мав ніякого стосунку до його створення. Мені таки дійсно, як радите Ви, доводиться чекати і терпіти. Бо не все зразу. Чекаю 14 років, а від роду маю 71 рік. Якщо не зараз, то коли?
  Мій брат - Заслужений будівельник України, Лауреат Державної премії СРСР, кавалер двох орденів Леніна - помер в злиднях на Житомирщині, залишивши державі 27 тисяч рублів заощаджень. Його дружина в цьому році відійшла у вічність, не одержавши із зароблених працею медпрацівника, заощаджених на старість, 14 тисяч рублів жодної копійки. Сімферополець, відомий в Криму знавець німецької мови, учитель, все життя займався перекладами літератури для видавництва «Таврія», проживши схимником, залишив після себе 25 тис. руб. - на його поховання в 1996 р. я одержала 100 грн. Відвертість гарна штука, хоч не завжди приємна, бо ось у цій ситуації вона полягає в тому, що держава чекає, коли вимруть всі вкладники Ощадбанку...
  Як не згадати збирання «полюддя» у древлян князем Київської Русі Ігорем, для кого мої предки були постачальниками ситого князівського столу. Ось саме це: люди для держави, а не держава для людей - успадкувала правонаступниця Київської Русі незалежна українська держава! Експропріація експропріаторів диктатурою пролетаріату виправдовувалася експлуатацією трудящого люду, поверненням більшості свого. А чим виправдати невиконання правовою державою обов’язку перед своїми громадянами відповідно до Закону «Про правонаступність» саме на предмет повернення заощаджень, своєрідних внутрішніх інвестицій в українську економіку. Сьогодні державники переймаються відсутністю іноземних інвестицій, забуваючи при цьому, що вони повернуться надприбутками (через дешеву робочу силу) в метрополію.
  В пореформеній Росії в економіку Донбасу вклав капітал англійський підприємець Юз. Приїхав в Україну з саквояжем паперових грошей, а вивіз звідси в Англію 25 млн. рублів золотом. Чи не пора розвивати економіку України власними силами? Різниця між зовнішнім та внутрішнім інвестором полягає в тому, що своїм громадянам можна не дати дивіденди, навіть тих жалюгідних 3% річних, під які вкладалися гроші. Більше того, провести експропріацію 130 млрд. рублів (тобто доларів), хоча за Конституцією державою оберігається власність кожного. Примусове відчуження власності відбувається не у тих, хто за безцінь скупив загальнонародне, фактично вкрав у нас, тобто не власності експлуататорів (що дають нам робочі місця, забуваючи платити гідну зарплату), а трудового люду.
  Рушійною силою розвитку має бути український патріотизм. Дуже хочеться, щоб Президент Віктор Ющенко став українським Франкліном Рузвельтом, вивів би Україну з кризи, був би таким Президентом, якого б любили всі українці, як свого часу французи любили Генріха Наваррського, основоположника королівської династії Бурбонів у Франції.
  Чим закінчили Бурбони - не приведи, Господи, відведи від лиха Україну! Бо аж жах бере від того персонального складу першої десятки «регіоналів».
  Боже, Україну збережи!
  Господи, помилуй нас!
  З любов’ю до України -
  Валентина ЧЕКАЛІНА.
  м. Сімферополь.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 09.12.2005 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3474

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков