Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3670)
З потоку життя (6890)
Душі криниця (3703)
Українці мої... (1509)
Резонанс (1604)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЙОГО НАЗИВАЛИ «СТР╤ЛЕЦЬКИМ БОЯНОМ»…
С╕човий рух в Галичин╕ був позначений неабияким сплеском народно╖ творчост╕, саме в цей пер╕од...


ПРИСВЯТИВ ЖИТТЯ ТЕАТРОВ╤
Хрестомат╕йний автор, знайомий нам з╕ шк╕льних п╕дручник╕в – ╤ван Карпенко-Карий, нин╕...


УКРА╥НСЬКИЙ МОЙСЕЙ – МИТРОПОЛИТ ШЕПТИЦЬКИЙ
Духовна велич укра╖нського Мойсея – митрополита Шептицького – безц╕нний дар нашого...


НЕ СТАЛО ВАДИМА РО╥КА…
11 вересня п╕шов з життя Вадим Михайлович Ро╖к, син кримсько╖ укра╖нсько╖ вищивальниц╕-геро╖н╕...


МИРОСЛАВ МАМЧАК: ПАМ'ЯТ╤ ВАЛЕР╤Я ГРОМЦЕВА
7 вересня 2020 року в соц╕альних мережах поширилася зв╕стка, що у ╕зра╖льському м╕ст╕ Хайфа помер...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 02.12.2005 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 02.12.2005
ДЖЕЙМС СПОЧИВАЄ НА ВИСОКОМУ ПАГОРБІ...
Сергій ЛАЩЕНКО.

Навесні минув рік з дня смерті дослідника українських голодоморів Джеймса Мейса. Кореспондент "Кримської світлиці", який був особисто знайомий з "американцем із українським серцем", повертається пам`яттю до тих роковин...

ДЖЕЙМС СПОЧИВАЄ НА ВИСОКОМУ ПАГОРБІ...

Здавалося б, ще зовсім недавно "Кримська світлиця" писала про видатного американського історика Джеймса Мейса ("Американець з українським серцем", "КС", 14.01 2005), а вже й рік минув з дня його смерті. Добре, що дзвінок з Києва нагадав про цю дату. Звичайно ж, не поїхати не міг, адже з Джімом ми були знайомі ще з часів його роботи у газеті "День".
...Сам розшукую його могилку на Байковому кладовищі. Працівники цвинтаря люб'язно допомагають її розшукати. Піднімаюся стежкою все вище і вище. Раптом чую голос: "Ви, мабуть, до Джеймса прийшли?" Не знаю, як "вирахував" мене цей молодий стрункий хлопець, але далі ми йдемо разом. Бачимо на зеленому пагорбі гурт людей і прямуємо туди інтуїтивно. Кого б іще вшановували у такий день? Дійсно, не помилились. Олег, мій супутник, виявляється, є студентом-істориком. Бідкається, що свого часу пізно дізнався про смерть Мейса, тому не був на похованні:
- Я, як історик, шаную кожного дослідника голодомору 1932 - 1933 років. А тут же мова йде про американця, справжнього "янкі"! Мабуть, це перший такий факт в історії українсько-американських стосунків. Ми не були знайомими, але я глибоко шаную цю людину...
Ловлю себе на думці, що людей могло зібратися й більше. Представників преси "негусто". Двоє працівників газети "День" і я від "Кримської світлиці". А йдеться ж про фігуру всеукраїнського масштабу!

Добре, що встигли до початку промов. Першим бере слово В'ячеслав Кульчицький, академік, доктор історичних наук:
- Джеймс був не лише моїм добрим другом, але й учителем. Саме завдяки його матеріалам я отримав повне уявлення про голодомор 1933 року. Геноцид українців можна, без сумніву, поставити в один ряд із двома найвідомішими геноцидами в історії людства: винищенням вірменів у Туреччині та Голокостом європейських євреїв. Стосовно українського голодомору, до Джіма не було дослідників такого рівня. І за ерудицією, і за пасіонарністю, відданістю справі. Певен, що про нього ще скажуть своє слово історики.

Руслан Морозовський, дослідник Голодомору:
- Мені здається, що увага Джеймса до голодомору 1933 р. не в останню чергу пов'язана з тим, що в його жилах текла і волелюбна кров індіанців, майже повністю винищених білими колонізаторами. Саме тому він співчував усім гнаним і знедоленим.

Богдан Скробут, дослідник Голодомору:
- Феномен Джеймса Мейса полягає в тому, що він брав близько до серця всі людські біди. Вперше про голодомор 1933-го він почув від українців, котрі, покинувши рідну землю, опинилися за океаном. Він лише потягнув за цю ниточку - й одразу у нього виникло запитання: чому про це страхіття ніде не пишуть? Чому так рідко згадують? Адже це була трагедія вселенського масштабу!
І тоді він сам почав роботу над цим питанням. Джеймс так зумів опрацювати величезний джерельний матеріал і потім викласти все на папері, що зацікавив цим значну кількість людей. Оте зерно в його душі посіяли українські емігранти, і він виростив із нього потужний рясний колос із міцним стеблом. Мейс жив у благополучному і заможному суспільстві, яке на українську трагедію часто дивиться ситими та каламутними очима, проте Джеймс був іншим, непересічним амери-канцем...

Павло Оробченко, дослідник Голодомору:
- Пом'янемо добрим словом цю прекрасну людину, яка ходила  з нами одними стежками, завжди була поряд із українськими дослідниками Голодомору. Про Джіма можна говорити дуже багато. Не забуваймо про його людську щирість, привітність. Це була дуже проста людина, з якою можна і чарку випити, і поговорити про все на світі. За ним стояла величезна ерудиція! Від нього ми постійно дізнавалися про якісь нові факти з історії України.

Лариса Кадирова, народна артистка України:
- Говорячи про феномен Джеймса Мейса, ми не повинні забувати про його кохання до української письменниці Наталі Дзюбенко, яка згодом стала його дружиною. В центрі багатьох важливих справ, які відбувалися в Україні, нерідко були жінки. Саме Джімове кохання до Наталі зробило з нього всім нам відомого Джеймса Мейса. Саме завдяки їй він добре вивчив нашу мову, полюбив усім серцем Україну!
*  *  *
Може, й символічно, що спочиває тепер Джеймс Мейс на високому зеленому пагорбі, і могила його зовсім поряд із могилою славної доньки українського народу Слави Стецько. Обоє вони любили цю землю. Навіть важко сказати - хто більше...
Київ - Львів.

P. S. Джеймс Мейс ініціював дві акції всеукраїнського масштабу: "Свічка у вікні" та акцію з анулювання Пулітцерівської премії журналістові Уолтеру Дюранті, який у 30-х роках навмисне вводив світ в оману, заперечуючи Голодомор в Україні.
Читачі "КС" напевно чули про книгу Роберта Конквеста "Жнива скорботи". Так ось, Джеймсу Мейсу належить левова частка роботи над книгою.

ДЖЕЙМСОВА СВІЧА
Мені з кожним разом стає все складніше писати і говорити про свого чоловіка Джеймса Мейса. Але не можу відмовитися від запрошення, окрім того, не можу не висловитися саме в переддень відзначення Дня пам'яті жертв Голодомору 1932 - 1933 років. Багато в цій ідеї було від Джеймсових роздумів, його сподівань. Тому, попри безмежну гіркоту, пов'язану з сумними роковинами, я всім єством відчуваю пронизливу і щемливу надію: все-таки щось справджується. Все-таки будуть запалені свічки у вікнах наших осель, засвітяться свічки пам'яті на Михайлівській і Софійській площах. Прозвучать молитви за душі тих, хто пішов з життя мученицькою смертю. Неодмолені, не поховані... Усе реальнішою стає ідея Меморіального комплексу Голодомору, набирають реальних рис видавничі проекти, українські ЗМІ приділяють цій темі багато площі. І так потрібен зараз доктор Мейс зі своєю ерудицією, аналітичним розумом, безкомпромісністю.
Смерть забрала те, що ще міг створити й написати цей великий дослідник Великого Геноциду в Україні, і дуже мала втіха, що він залишив опісля колосальний масив своїх праць, що багатьом своїм студентам він випрямив душу і розум, оддав їм свої книги і архів, а друзям залишив неймовірний чар своєї особисті. У міру того як наближатимуться до читачів його праці, він віддалятиметься від нас - такий молодий і такий сонячний чоловік.
Джеймс багато спілкувався зі свідками того страшного Голодомору. Його тривожило, що вони надто швидко ідуть з життя, не встигнувши розповісти виношене довгими роками у пам'яті. А те, що свідоме людовбивство сталінською системою міжнарод-на спільнота досі не визнала актом геноциду проти українського народу і України як держави, було особистим болем Мейса.
Джеймс Мейс багато чого не сприймав у нашій українській дійсності, чимало речей викликали в нього обурення і гнів. Якось стояв на Володимирській гірці, милувався київськими пейзажами. За мить я побачила, що він невтішно ридає.
Я стривожилася: що? "Така шляхетна земля, - промовив тоді Джеймс... - Така багата, шляхетна земля, чому такі бідні люди?.." І він на багатьох конференціях, у статтях, говорячи про національну ідею, чітко висловлював свою думку: нехай це буде суспільство вільної людини.
Саме Мейсові належала ідея запалювати свічки у вікнах у День пам'яті Голодомору. Про це він говорив і на слуханнях у Верховній Раді в лютому 2003 року. Сьогодні ця ідея підтримана на державному рівні.
Доктор Мейс любив Україну, але не ту, по якій топчуться, завалюють смітниками, продають і обкрадають. Він любив ту Україну, яку носять на рівні серця. Шукати якої він і пішов на високу Байкову гору.
Наталя ДЗЮБЕНКО-МЕЙС.
("Україна молода", 26 листопада 2005 р.).

Наталя ДЗЮБЕНКО-МЕЙС
РЕКВІЄМ
ЗАПАЛЮЙ СВІЧУ, УКРАЇНО!
Жаринка з болючої рани
В долоні твої я лечу.
Болить вона, але не тане,
Запалюй свічу, мій коханий,
Запалюй свічу!

В печалі, у вічній скорботі,
В неперебутній біді,
Багато ще носимо потай,
У пам'яті довга робота,
Однакові очі у вдів.

І буде довіку боліти
Цей хліб пресвятий на столі.
За словом Нового Завіту
Вклонімось землі, мої діти!
Вклонімось землі...

Ще руки до нас простягають
Опухлі батьки й матері.
І не кажіте: "Не знаєм"...
Бо літо було урожайним,
І сонце було у порі.

А діти в лахмітті... Руїна...
І безмір людського плачу.
Була в них єдина надія,
Що їх пригадає Вкраїна,
Й запалить свічу.

Згадає жнива оті чорні,
Червону мітлу і торгсин.
Так вовчо повзли людомори
По наші серця і комори,
По хліб наш, і жорна, і млин.

Збирались ми надто повільно.
Наш голос ще світ не почув.
Вдовину, сирітську, нетлінну,
Запалюй свічу, Україно!
Запалюй свічу!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 02.12.2005 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3460

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков