"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2002 > Тема "Душі криниця"
#51 за 20.12.2002
З ЛЮБОВ'Ю ДО ПРАВДИ І ДО УКРАЇНИ
Сергій ЛАЩЕНКО.м. Львів.
Нещодавно у Російському культурному центрі м. Львова відбулася презентація книги місцевого поета Віктора Мачальського "Вот так живём...". Автор виявився надзвичайно простою і скромною людиною, і в той же час - це яскравий, самобутній поет. Людська скромність не дозволяє йому бути максималістом в поезії. Десь він нагадує Висоцького, а десь - майже Маяковський. Хоча, якщо говорити про любов до ленінської партії, то Мачульський є скоріше антиподом пролетарського поета. Вірш "Расстреляли Блюхера" не залишає жодного сумніву: до комуністів автор ставиться без пієтету. Бо закінчується цей поетичний твір зовсім не урочисто: Тут и хлопнули его, докричать не дали... После скажут: "Не того!" И вернут медали. Будет партия опять Как бельмо на веке... А могли ж их пострелять где-то в прошлом веке... У вірші "Перекоп" перед нами розкриває душу простий солдат-червоноармієць. В діалозі з комісаром він щирий і відвертий: Эх, повыть бы теперь на луну Или взять да шумнуть матерком! Комиссар, я вторую войну Ковыряю печёнки штыком... І ріже солдат начальству прямо в очі "окопну правду-матінку". Мовляв, у вас тільки особісти в "хромачах", а прості бійці і босі, і голодні... Розуміючи, що такої відвертості комісар може й не пробачити, червоноармієць готовий і до продовження бесіди після штурму Перекопу. Якщо пощастить вижити... Воюючи скоріше за інерцією, ніж за переконаннями, "солдат революції" внутрішньо готовий і до цього моменту: Бей тогда, комиссар, не жалей, Только гнуть не старайся в дугу! Все равно я коммуне твоей Пригодиться уже не смогу. Ось така несподівана, без прикрас, правда про громадянську війну... А є вірш, присвячений пам'яті Нестора Махна. Вождь повстанців у нього вже не грізний отаман, а "просто истории нашей частица". Закинутий долею далеко від України, він повільно вмирає у Парижі: Пропахла палата карболкой и кровью - для самых несчастных и бедных палата. А в памяти ветер степей Приднепровья, где черное знамя взлетало крылато. Пробитое пулями красных и белых, оно пролетело в шрапнели аккордах и в бой выводило не псов оробелых, а самых отчаянных и непокорных. Є чудові вірші про кохання, про красу землі. Поезія Віктора Мачальського сповнена, перш за все, поваги до простої людини. І жодного схиляння перед сильними світу цього... А ще - приємно вражає його розуміння української проблематики, любов до землі, яку він вважає своєю другою Батьківщиною (бо дитинство поета пройшло в Таджикистані). І хоча ті незабутні роки також навіки закарбувалися в пам'яті, часом так хочеться: Чтоб во сне, как в жизни длинной, Вновь сияющей долиной Улыбнулся белозубый Сказочный Таджикистан. Все ж Україна - це край, подарований йому долею. І тому саме їй поет присвячує такі теплі рядки: Моя земля, моя страна! Мне не нужна теперь другая. Да будет здравствовать она, Моих потомков сберегая! Ця книга є ще одним наочним підтвердженням того, що, попри усталені стереотипи, повсякденне житя Львова дає нам не так вже й мало прикладів взаємної толерантності, приязного ставлення українців до росіян і навпаки.
ПАМЯТИ НАЗАРИЯ ЯРЕМЧУКА Словно стяг малиновый, песенное зарево, словно стяг малиновый - прямо в облака! Песни не кончаются. Только нет Назария. Как же потеряли мы брата-казака? Небо ли высокое поманило сокола? Море ли ответило крепости весла? Или запорожская конница процокала и в степное марево душу унесла? Пролетела конница - Украины вольница. Эх, рубись - не жалуйся! Пой, да не остынь!.. На мосту Калиновом кто до гривы склонится? Кто клинок свой песенный выронил в полынь? Кто поднимет голову на мосту Калиновом, украинской гордости верен до конца?.. Песня соловьиная да судьба недлинная, да цветы червоные на груди певца... Над судьбой Назария Украина замерла. Только песня горлицей вырвалась в полёт. И душа карпатская голосом Назария о казацкой вольности нам еще поёт.
* * * Под танками корчится где-то Чечня, и нет сумасбродству предела... Мне эта Чечня не семья, не родня. Какое мне, граждане, дело? Конечно, гнетёт и чужая беда, но дальше держись от греха ты - в любой заварухе, везде и всегда, отыщутся крайние хаты. Молись, чтобы сгинули чёрные дни, чтоб люди от злобы остыли... А после разгрома далёкой Чечни кто будет на мушке? Не ты ли? Віктор Мачальский.
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2002 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=343
|