Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СОЛ╤ДАРН╤ З УКРА╥НОЮ
Пошти св╕ту презентують поштов╕ випуски, зокрема благод╕йн╕, на п╕дтримку укра╖нц╕в…


СЕРЕД ПОВЕРНЕНИХ ╤З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ ЗАХИСНИК╤В МАР╤УПОЛЯ ╢ ДВО╢ КРИМЧАН
Серед захисник╕в, яких внасл╕док обм╕ну повернули з рос╕йського полону, ╓ дво╓ кримчан.


УКРА╥НА ПОВЕРНУЛА З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ 215 ЛЮДЕЙ, ЗОКРЕМА Й ЗАХИСНИК╤В «АЗОВСТАЛ╤»
«Це найпотужн╕ший результат у питанн╕ зв╕льнення полонених за весь час повномасштабного...


ЩАСЛИВА ЛЮДИНА СЕРГ╤Й МАРТИНЮК
- Я щаслива людина, - говорить письменник Серг╕й Мартинюк, якому 10 липня нин╕шнього року...


ПЕРЕМОГА НА П╤ДСТУПАХ ДО КИ╢ВА
Виставка присвячена геро╖чн╕й оборон╕ столиц╕ Укра╖ни в╕д московських окупант╕в.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2002 > Тема ""Будьмо!""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#51 за 20.12.2002
"СЕРЦЕМ ДО ТЕБЕ ЛЕТІЛА..."
Катерина ОСАДЦА

20 вересня 2002 року "Будьмо!" вже знайомило своїх читачів з поетичним дебютом учениці 10-го класу Чкалівської ЗОШ Нижньогірського району Катерини Осадцої. То була добірка громадянської лірики юної авторки, котра засвідчила, що на теренах Криму росте нове покоління, якому не байдуже до долі своєї незалежної України, покоління, яке хоче віддати своїй Вітчизні і палкі почуття любові, і щирі пісні, і високе поетичне слово.
А нещодавно Катерина Осадца надіслала до редакції чималу добірку своєї інтимної лірики. Воно й закономірно, адже дівчина вже досягла такого віку, коли серце переповнюють високі почуття до свого першого друга, почуття, які  іменують ніжним словом "кохання".
Вірші Катерини Осадцої про кохання справді хвилюючі, бентежні, трепетні. Вони, я впевнений, не залишать нікого байдужим, хто сам пережив або переживає хвилини чекань, зустрічей і прощань, а, може, й тривалої розлуки. І ніякі відстані, ніякі розлуки не в змозі погасити трепетний вогонь першого кохання. Тема кохання в поезії, як і саме кохання, - категорії вічноживі і вічноюні. Отож, Катерино, нехай кохання палахкотить калиновим цвітом у твоєму юному серці, у твоєму прекрасному поетичному слові!
Данило КОНОНЕНКО,  редактор відділу літератури.

***
Нині твоїми очима
Зорі дивились на мене...
Крила росли за плечима,
Серце тремтіло шалено.
Тихо тополі хилились,
Вітри вночі шепотіли...
В зорі, як в очі, дивилась,
Зорі до серця тулила.
Осінь під вітром тремтіла,
Кленів оголила віти...
Серцем до тебе летіла,
Серце не знала де діти...

***
Знову, як у ту далеку ніч,
Північ загляда в моє вікно.
Радість, сум...
Здається, все одно,
І не знаю я, у чому річ.
Може, в подиху
замріяному свіч
Я побачу глибину зорі?
Зорі, мов сліпі поводирі,
Шляхом нас ведуть.
Не в тому річ,
Розкажи усе, що ти не встиг
Розповісти. Те, як падав сніг,
Як упали сльози на сніги,
Як рука торкалася руки,
Як схилились в задумі віки;
Заспівай пісні своїх доріг.
Все в них є: і літо, і зима,
Перегук моїх цимбал і гір,
Стогін ночі, шелест давніх зір...
Все в них є.
Лиш наших дум нема.
Розкажи усе, що ти не встиг.
Як світилось море в глибині,
Пам'ятаєш? Марилось мені,
Що щаслива. Цілий світ застиг.
Кинув не мені його до ніг;
Склалось так;
по-іншому не міг
І розтанув в глибині доріг.
Склалось так.
Котру вже ніч не сплю.
Жду, коли прийдеш на мій поріг.
Я тебе чекаю і люблю.
Розкажи усе, що ти не встиг,
Як торкався рук і губ моїх...
Згасли зорі. Потяг рушив.
Стогін стих.

***
Повернула на осінь любов,
Полетіла , як біла лелека...
То чому ж, нащо плачу я знов,
Що далеко ти, любий, далеко?
Повернула на осінь блакить,
Стало сірим осіннє світання...
То чому ж в моїм серці бринить
Найвиразніша мова - кохання?
Повернули на осінь пісні,
Засинають в столочених травах...
Чом тебе чую лиш уві сні,
Бачу очі в осінніх загравах?
Парасольку осінні дощі
Намочили. І вітер лютує.
Любий, чом ти один у душі?
Чом не бачиш мене і не чуєш?
Вітер в полі берізку схилив,
Що багряне гілля опустила...
Знаю я, що без мене ти жив,
Знаю я, жить без тебе несила.

***
Колись було і сонце, була тиша,
Колись був спокій у моїй душі.
Тепер, мов вітер явір, біль колише
Всі серця струни, топче брин душі.
Тріпоче серце так,
як б'ється в шибку
Налякане маленьке пташеня.
Відкрий вікно, візьми коня за гривку,
Лети у вирій - пісню доганять.
Закреслено уже рядків багато,
Пішло багато днів у небуття...
Тобі я знов пишу. Моє ти свято,
Ти - радість,
болю мить і мить життя.
 
***
Засинаю. Скувала вуста віхола.
Помираю. Замели вуста сніги.
Я до тебе на мить не доїхала,
Хоч змогла подолати віки.
Засинаю. Скувала вуста віхола.
Помираю. Замели вуста сніги. 
Був для мене сльозою і втіхою,
Став відлунням і сміху, й туги.
Засинаю. Замела вуста віхола.
Помираю. Скувала вуста пітьма.
Був ти поруч - тобою я дихала.
Чом тепер тебе поруч нема?

***
Ніч докотилася до ранку,
В нім розчинилася пітьма.
Я з шибки відхилю фіранку -
За нею знов тебе нема.
Руки твоєї доторкнуся
Крізь місяці й тугу мою.
Дощем до тебе повернуся.
І дощ кохання переллю.
Не зваблю я розкішним тілом,
Бо лиш душа у мене є;
До тебе птахою злетіла
І серце понесла моє.

***
Небо ясне, небо сизо-синє
Проводжає зграї журавлів. Ти який? І хто мені ти нині?
І з чиїх прийшов видінь і снів?
Не змогла чогось тобі сказати.
Слово тане в ранішній імлі...
Щастя й біль навчив ти пізнавати
Й помирати в неба на крилі.
Очі ясні, очі сизо-сині
Мерехтять з-під золотавих брів, Мов з-під золотого павутиння.
Найдорожчі в світі - бо твої.
Ти навчив чекати і прощати,
Берегти печаль дівочих снів.
Буду в очі неба зазирати,
Мов в твої. Й чекати журавлів.

***
Сторінка чиста, совість наче чиста,
Хто винен чим - покаже майбуття.
Пишу тобі. Це пісня урочиста,
А може, лірика сумна,
немов життя.
Про що згадає музика вогниста,
Про що забуде синіх хвиль прибій?
Пишу тобі. Це пісня урочиста,
Найкращий в світі,
добрий вчитель мій.
Годинник цокає.
Хвилина, ще хвилина...
До сходу сонця дуже довго ще.
Вмирає літо, стигне горобина,
А журавлі - в ключі. А біль пече.
Найперший друг,
єдиний друг далеко, -
Далеко - за життя не долетиш...
Спинися, мить! І на крилі лелеки
Неси мене в Підгір'я у спориш.
Я заблукати хочу в буйних травах,
Забути радість, болі і біду,
Згубити серце в зоряних загравах...
Можливо, так тебе колись знайду?
Я промайну повітрям у долонях,
Краплиною дощу торкнуся скроні,
Сухим листком впаду тобі до ніг.
Спливає кров'ю, зріє горобина,
І відцвітає небо сизо-синє;
Чекаю, що прийдеш на мій поріг.

***
Ой, летіла горлиця, летіла
Через горе, тугу, біль і плач.
Та заплутались пташині
сильні крила
В лініях електропередач.
Ой, летіла горлиця додому
Через горе в синю далечінь,
Та звела її крило судома,
І упала горлиця - амінь!
Ой, летіла горлиця пітьмою.
Але наразилась на ножа.
Лиш майнула зіркою прудкою
Горлиці незаймана душа.
Ой, летіла птаха крізь століття,
Та не долетіла... В чому річ?
Зашумує листям верховіття
Та заплаче смертю тиха ніч...

***
Світ безмежний, до болю широкий
Розривають важкі поїзди.
Вибрав ти у житті дорогу -
Вільним птахом по ній лети.
Залізниці гірка судома
Прорізає дзвінку блакить.
Не лякайся кохання й грому,
Подаруй мені щастя мить.
Не даруй ні туги, ні розлуки,
Ні сльози, що вогнем пече.
Пам'ятаю твою науку,
Щире серце і теплу руку,
Добрі очі й надійне плече.

ПРОМІНЕЦЬ
Світить зірка в високому небі,
Посилає проміння сніпок.
Мій - один промінець.
І не треба
З ним мільйона подібних зірок.
Ніби тепла рука, тихий дотик,
Той промінчик
маленький ясний.
Ніби очі твої. І відходить,
І злякавсь промінця буревій.
Якби я народилась крилата,
Проспівати зорю ту могла б,
І, щоб пісню її дарувати,
За зорею на крайсвіт пішла б.

***
Затихли Горгани.
Мовчить Чорногора.
Втопився у річці краєчок небес.
Коли ви наснились?
Сьогодні чи вчора,
Чарівні Карпати, країна чудес?
Коли ви наснились?
Коли засніжило?
Коли закрутила
круг мене метіль?
Вже ніч між смереків
давно заблудила,
А сніг все мете.
А местиме докіль?
А сніг все мете. Заміта Чорногору,
Розбурхані плеса, крилаті думки.
Коли ти наснився?
Сьогодні чи вчора?
Коли ти моєї торкнувся руки?
Здається, що варто
махнути рукою -
І вщухнуть сніги,
пропаде забуття.
Скажи, ким живу я?
Можливо, тобою,
Й не знаю,
що знаю тебе все життя?
А сніг все мете. Замітає Горгани.
Знов морщить чоло своє
дикий пейзаж.
Скажи, наша зустріч -
цілунок чи рана?
Примара ти, сновид,
пустелі міраж?
А сніг все мете. Замітає дорогу,
До тебе шляхи і від тебе стежки.
Чому ж не торкає моєї тривоги?
Чом болем і жалем
спливають віки?
А сніг все мете.
Лиш смереки хитнуться
І пісня трембіти долине здаля.
По кім трембітає?
По кім сльози ллються?
Кого проклинає? Кого вихваля?
Покрученим плаєм
летять заметілі,
Снігами-жалями
верхи одяглись...
Навчив ти літати,
обрізавши крила,
Бо думи до тебе
за обрій тяглись.
А сніг все мете.
Трембітає трембіта.
Втопився у річці краєчок небес.
Мене ти створив, і тобою я вбита
В засніженім сні у країні чудес.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2002 > Тема ""Будьмо!""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=341

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков