Версiя для друку Обговорити в форумi

«Кримська світлиця» в Грузії!

«Розпорошені по всьому світу діти однієї матері - України, мов ті журавлі, розлетілися в сірій мряці по далеких чужинах. І не скрізь вони знаходять надійний притулок. І не всюди їх зустрічають з розпростертими обіймами. І тільки пам’ять про рідну землю, довірливе друковане слово дають їм розраду і світлу надію на батьківщину».
(З матеріалів VIII Світового Конгресу українців).

Поява перших українців, які поселилися в Грузії, датована другою половиною XVIII століття. Коли російська імператриця Катерина ІІ розігнала непокірну Запорозьку Січ, тоді багато козаків були вимушені тікати на південь, а деяка частина з них опинилася в Грузії. За неповними даними першого загального перепису населення Російської імперії, у 1887 році на території Грузії мешкало близько 8,5 тисячі українців. Притік українського населення до Грузії не стихав, продовжувалось стихійне переселення українців різних верств, у тому числі і представників інтелігенції. З 1880 по 1886 р. в Тбіліській гімназії навчався великий історик, громадський діяч і перший Президент України Михайло Грушевський. З 1903 по 1913 р. разом із чоловіком в Грузії жила і творила велика українська поетеса Леся Українка. Останні роки Леся провела в Сурамі. Тут 1 серпня 1913 року зупинилося її серце і тут нині знаходиться Дім-музей і встановлено пам’ятник Лесі Українці.
Розпад Радянського Союзу призвів до створення незалежних держав на пострадянському просторі, в тому числі і Грузії. Це змусило багатьох українців, мешканців Грузії, визначити свій власний вибір у подальшому житті.
Частина з них виїхала на свою етнічну батьківщину, але більшість залишилася в Грузії. Цьому сприяли родинні зв`язки та інші причини. Разом з цим виникло питання: як прилучитися й інтегруватися у загальнодержавне життя Грузії і одно-часно зберегти власну самобутність, особливість та зв’язки з етнічною Батьківщиною. І тому в липні 1992 року тут була створена Асоціація українців Грузії, яка об’єднує близько трьох тисяч членів.
- Асоціація існує завдяки членським внескам, - розповідає Михайло Федорович Борис, голова Асоціації українців Грузії. - Незважаючи на соціальні та економічні труднощі, Асоціація намагається надавати посильну допомогу українцям у задоволенні культурно-освітніх, інформаційних, соці-альних потреб, а також у відродженні національних культурних традицій та звичаїв українського народу і збереженні рідної мови.
З 1995 року в Тбілісі діє культурно-освітній центр Асоціації, при якому створені і діють бібліотека з фондом 6 тисяч книг, юридична консультація, жіноча рада і молодіжний сектор. Створені і діють дитячі вокальний ансамбль «Сонечко» та хореографічний ансамбль «Червона калина», які відомі широкому колу грузинської громадськості і багатьом представникам України, Америки, Канади, Росії, Бельгії і Німеччини. Традицією Асоціації з перших днів її створення стали святкування Шевченківських днів. За ініціативою Асоціації разом з Посольством України в Грузії, правлінням Хашурського району, Тбіліським державним університетом 24 лютого 1999 р. було проведено святкування 125-ї річниці від дня народження Л. Українки, що започаткувало у подальшому щорічне святкування дня «Лесяоба». Під час перебування в Сурамі Леся Українка зробила такий запис: «Який цікавий, дивний куточок - Грузія! Скільки мужності і доблесті повинен мати народ - жменька, щоб уціліти і охоронити себе від всіх напастей і знегод, які випали на його долю! Коли б я не була українкою, я б хотіла бути грузинкою». Грузинський народ шанує велику українку, видаючи збірки її поезій, в Тбіліському державному університеті встановлена стипендія ім. Л. Українки.
У цьому році важливою подією в житті Асоціації українців - мешканців Грузії, яку очолює М. Борис, стала зустріч з міністром закордонних справ України
Б. Тарасюком, яка відбулася в Тбіліській гімназії № 1. Він відвідав навчальний заклад, де свого часу навчався видатний український політич-ний та громадський діяч Михайло Грушевський.
У своєму виступі Б. Тарасюк підкреслив, що відносини між Україною та Грузією виходять на новий історичний рівень. Міністр звернув увагу на важливість закону про правовий статус закордонного українця. Наприкінці зустрічі пан Тарасюк передав Асоціації комп’ютер, книги для бібліотеки, підручники з української мови.
Як сказав Михайло Борис, Б. Тарасюк  - це один з українських високопосадовців, який за першої можливості зустрічається з членами Асоціації і допомагає не тільки словом, а й ділом.
Не все гладко в діяльності Асоціації. Єдиний дохід - членські внески, і тому немає коштів, щоб придбати національні костюми, музичні інструменти, меблі для офісу. Все тримається на безкорисній праці активістів. Знають в Асоціації українців Грузії і про фінансові проблеми, з якими не може розпрощатися «Кримська світлиця». М. Борис навіть зробив порівняння з часописом Координаційної Ради українців Грузії «Український вісник», який також сидить на голодному пайку після виборів 2004 року в Україні. Але пан Михайло допускає, що у грузинської влади багато економічних і політичних проблем і, можливо, сьогодні не до часопису однієї з національних меншин, якою в Грузії є українці. А от чому в українців Криму проблеми такі, як і в української діаспори Грузії, пану Михайлу важко зрозуміти.
Валентина Марджанішвілі, заступник директора з виховної роботи Першої української школи ім. М. Грушевського, на громадських засадах працює головним редактором часопису «Український вісник». Сама родом з м. Дніпродзержинська, кожного літа відправляє свою доньку до бабусі, а от сама в Україні буває тільки тоді, коли у Києві збирається Всесвітній конгрес українців. От і цього року з нетерпінням чекає листопада, коли поїде в Київ, а по дорозі і матусю свою відвідає. «Кримську світлицю» Валентина Марджанішвілі читає в Інтернеті, і пообіцяла на конгресі звернутися до його учасників із закликом підтримати єдину українську газету в Криму, тому що перед світом соромно, що кримські українці можуть бути позбавлені свого друкованого слова.
Єдиний зв’язок з Батьківщиною в українців Грузії - телеканал «Інтер+», який тут транслюється. Тому вони дещо знають і про наші кримсько-українські проблеми, бачили, як у вересні цього року відкривалась ЗОШ № 43 в смт. Комсомольське і скільки навколо цього було галасу. У Тбілісі Перша українська школа ім. М. Грушевського існує з 1999 року в центрі міста по вулиці Дгебуадзе, 8. Разом з українською в школі викладаються грузинська і англійська мови. Україна вже декілька років впроваджує національну програму «Закордонне українство» й надає допомогу своїм далеким і близьким діаспорам. Випускники української школи мріють навчатись в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, в Києво-Могилянській академії. Цього року завдяки ініціативі дружини Президента України Катерини Ющенко та дружини Президента Грузії пані Сандри Рулос Перша укра-їнська школа ім. М. Грушевського отримала шість комплектів комп’ютерів.
2005 рік проголошено Роком Грузії в Україні, тому частина коштів від концерту Національного балету Грузії в столиці України під час відкриття Року Грузії були виділені на придбання комп’ютерів для української школи в Тбілісі. Та, на жаль, ці комп’ютери поки що ніде розмістити, тому що сьогодні українська школа тимчасово перебуває в приміщенні 150-ї грузинської школи.
То чим життя тих кримських школярів, які не мають змоги навчатися в єдиній українській гімназії м. Сімферополя, відрізняється від життя школярів-українців Грузії? Можливо, тільки тим, що ми живемо в своїй рідній державі, а вони є діаспорою. В Криму на 500 тисяч українців існує 6 українських шкіл, 14 кримськотатарських і більше 600 російськомовних.
Для порівняння наведу й інші дані: сьогодні в Грузії діють 133 вірменських, 96 російських і одна українська середні школи, Вірменський драматичний театр, російський Театр юного глядача, російський драматичний театр ім. Грибоєдова та інші, які перебувають на державному забезпеченні.
Незабаром Міністерство освіти і науки Грузії має намір передати українській школі приміщення в центрі міста, яке має історичну цінність. Отже, в українців Грузії є надія, що незабаром буде своя «рідна хата». На жаль, у себе вдома на землі рідної України, в Криму, українцям ніхто нічого не обіцяє, немає надії на відкриття нових українських шкіл, на фінансування єдиної української газети «Кримська світлиця», на відродження Кримського українського театру. В українців Криму забрали все, що могли забрати. А українці Грузії живуть і працюють, згуртовуючи навколо української школи громадські організації, перетворивши цей навчальний заклад в культурно-освітній центр діаспори. Адже Перша українська школа ім. Грушевського в Тбілісі створена для дітей тих українців, що відірвались від своєї землі, але не втратили свого коріння.
- У 2004 році учні української школи вперше стали учасниками Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика і тим самим влилися в єдиний патріотичний рух за відродження і піднесення престижу української мови. У першому етапі конкурсу в листопаді минулого року взяли участь 80 учнів української школи ім. М. Грушевського, - розповідає вчитель української мови та літератури, директор Першої української школи ім. М. Грушевського Ганна Матвєєва. - Весною заключний етап виявив 20 переможців конкурсу. І, можливо, ці юні українці не повністю усвідомлюють своє життєве призначення, але вони вже знають, що влилися в єдиний нероздільний духовний пласт українства.
Українці Грузії це добре усвідомили, вони навіть створили міжнародний центр дружби і культури «Світлиця», щоб на грузинській землі робити вагомий внесок у розбудову українства в світі, у створення позитивного іміджу України як незалежної держави.
Можливо, приклад українців далекої Грузії стане для українців Криму тим стимулом, щоб усвідомити, нарешті, що живуть вони на рідній, на своїй землі, і що на цій землі треба вже, зрештою, почувати себе господарями!

На фото: вчителям Першої української школи ім. М. Грушевського в Тбілісі «Кримська світлиця» також стала помічницею! (Крайня ліворуч - директор школи Ганна Матвєєва).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 04.11.2005 > Тема "З потоку життя"