Версiя для друку Обговорити в форумi

Вона постала в редакційному кабінеті уся розквітла й усміхнена, неначе волошка в золотавому житі. А за якусь мить з'ясувалося, що вона й справді має причетність до квітів: її прізвище Волошко. Наталя Волошко, поетка з Києва, яка під час своєї відпустки здійснювала таке собі кримське турне - мандрувала визначними місцями нашого сонячного півострова. Наталя Волошко - молода красива жінка, яка, як вона зізнається в одному зі своїх віршів "вже не ворожить на ромашках. Вона ходить навшпиньках опівночі господою і поправляє ковдри своїм дітям, вдихаючи солодкі пахощі їхніх снів..." - завітала до редакції, аби передати щире привітання відомого поета з Києва, одного з великих шанувальників "Кримської світлиці", автора славнозвісної пісні "Чорнобривців насіяла мати..." Миколи Сингаївського, потиснути руки тим, хто, за її словами, робить благородну національну справу - видає єдину україномовну газету в зросійщеному Криму "Кримську світлицю", підтримати її морально (подарувала свою першу збірку віршів) та матеріально, знаючи, в якій скруті перебуває газета через відсутність її фінансування державою. Триста (!) гривень відірваних від власного поетичного бюджету передала пані Наталя Волошко для потреб газети, за що ми їй дуже й дуже вдячні! Виявляється, не лише в Криму, а й поза його межами люди знають і цінують нашу працю, підтримують нашу справу, адже вона - нашого державницького національного спрямування.
І кому ж насамперед підтримати літературно-просвітницьку газету, як не поету, хто знає ціну нашому рідному українському слову. А воно, слово, в Наталі Волошко - барвисте, соковите, розмаїте і чисте, як джерельна водиця. Книжечку, подаровану авторкою, я прочитав, як кажуть, на одному подиху. Читав і насолоджувався словом, глибокою поетичною думкою, не закучерявленою філософічністю, яскравістю свіжих поетичних образів. "Саме пекельна робота душі та постійний пошук Себе вели поетесу від класичного віршування до цікавих формотворчих знахідок. Поряд із трепетною інтимною лірикою, яка переважає в збірці, набуває сили голос соціального, а то й філософського звучання, образи стають дедалі проникливішими, глибшими, у них вирують драматизм світовідчуття, неповторна експресія", - зазначає в передньому слові до збірки Наталі Волошко "Жінка, яка в мені..." поетеса Антонія Цвіт. Що до цих справедливих слів можна додати? Єдине: Наталя Волошко рідкісної вдачі людина, поетка милістю Божою, а ще й справжня патріотка своєї духовності, котра підтримує її і словом, і ділом. Залишайтеся, Наталю, завше такою: і красивою, і щасливою, і талановитою...
Пропонуємо читачам кілька віршів поетеси Наталі Волошко.
Данило КОНОНЕНКО,
редактор відділу літератури "Кримської світлиці".

Наталя ВОЛОШКО

*  *  *

Жінка, яка в мені,
вже не ворожить на ромашках.
Вона ходить
навшпиньках опівночі
господою
і поправляє ковдри своїм дітям,
вдихаючи солодкі пахощі
їхніх снів...
Жінка, яка в мені,
трохи дивна і сентиментальна.
Вона любить осінні тумани
і згадує про себе лишень тоді,
коли вірш напірним дощем
зацокотить по шибці...
Жінка, яка в мені,
інколи виймає зі старої шафи
свої шкільні щоденники
й годинами гортає їх,
аби згадати, що задано додому...

*  *  *

Коли мова моя не звучить,
і вкраїнську не чує малеча -
цвіт зчорнілий! Як погляд нічий.
Чи зруйновані гнізда лелечі...

*  *  *

Лікую себе Шевченком...
І виснажена дощенту -
до нього йду. Від зими...
Зустрілись очима в хаті,
він мовчки сказав багато, -
про світ гомоніли ми...
Блукали садком епічним -
кровні душі на скромнім віче...
Вгортались у тиш - сумні.
...Портрет на старому мольберті
не доспіваний пензлем у леті...
Бачу риси свої у нім...
Що він прагнув сказать мені?..

ЧУФУТ-КАЛЕ*
...фортечна старосвітчина
стійко тримала за руку час
як ворожка, яка не встигла
всього оповісти,
а він, вірнопідданий Лети,
пручався витками химерних ліан,
і вільготно падав донизу,
наповнюючи по вінця
вічність.
...Запізньої вісени
трійко диких маків
надсадним цвітінням
розхитали простір
знаками запитання...
Обертаєшся - трикрапки...
* старовинне печерне місто в Криму.

*  *  *

...волосінь бабиного літа
прив'язала
осінь до літа...
А мене
заснувала ниткою пам'яті.
Поклала на плечі
коромисло
з цебрами спомину днесь.
І - полинула десь...
Несу обережно їх до обійстя,
щоб не розхлюпать дитинства.
...Сновида - осінь.
І літо босе.
А роки - з дерева абрикоси...

*  *  *

Степи - тавричани...
Тумани гречані.
Хмари - зі смальцю.
Не вечір - смальта!
Вдень барвить світ
Хат білий сміх.
А вночі вікна-скельця -
помаранчевим серцем...

*  *  *

...вештаюся
садом вакансій -
шукаю себе...
Виглядаю!
То вмощуюсь
у крісло Попелюшки,
то закосичуюся
Василиною Премудрою,
а то -
звичайною Жінкою...
Скільки там вільних вакансій
Матері?
Хочу обіймати усі!
А Коханої?
Єдина?!
А...
...благословіть мене на неї -
як приречену!
Заплачу найстійкішими злотими Світу -
коливом серця
на жевриві
самозречення...

*  *  *

Між стихій і полум'я, і повіддя
все шукаю істини межу...
Я згораю сотні раз на сповіді,
п'ю самотньо гіркоти іржу...
Серед того божевілля й набожу
оболоки розколов Перун...
...І люблю сильніше,
ніж ненавиджу.
Ніби в борг беру!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 30.09.2005 > Тема "Душі криниця"