Версiя для друку Обговорити в форумi

Лист в номер
Доброго дня, моя люба "Кримська світлиця"!
Знаю, не дуже добрий для тебе день. Кожний день сумний: недаремно ж на твоїй першій сторінці - звернення до влади, яке закінчується словами: "Кримська світлиця" гине!!! Це жахливо... Чому, чому так має бути? Якщо не хочуть цього чути міністри, то депутати - народні обранці - мабуть, чують. А серед них, кажуть, - 300 мільйонерів! Мільйон - це дуже велика сума. Мільйон - це мільйон... І якби кожен пожертвував на газету хоча б по 100 гривень (для мільйонера це ж дрібничка), тоді для "Світлиці" було б - тридцять тисяч гривень! Це підмога. А для мільйонера така пожертва безболісна.
Хоч годилось би, щоб "Кримська світлиця" дістала державну підтримку. Вона що - не варта? Вона не заробила прихильного ставлення до себе тим, що б'ється, мов риба об лід?
Я хоч і школярка, і важко мені про це судити, однак дивно, що газета "Кримська світлиця" така безталанна... Хотіла надіслати інший матеріал для публікації, але, побачивши останній номер і 27-у чорну смугу, пишу ось такі сумні речі. Може, комусь це здається дивним, може, хтось запідозрить, що мене намовили. Ні-ні, я маю свій розум уже. Я - українка, патріотка, я молода громадянка своєї держави. Мені дуже подобаються слова дитячого російського поета Самуїла Маршака:
Существовала некогда пословица,
Что дети не живут, а жить готовятся,
Но вряд ли в жизни пригодится тот,
Кто, жить готовясь, в детстве не живет...
Я живу і в дитинстві болями і проблемами рідної України, рідної мови, бо хочу знадобитися Україні і у майбутньому, дорослому житті.
Не вперше виступаю на захист як громадянка. Раніше це було, коли навчалася у 5-му класі (тепер - у 8-му). Тоді в Чернівцях почали вирубувати дерева заради будівництва бару, знищили чудову катальпу. І моє серце обливалося кров'ю. Я організувала увесь свій клас, нас підтримала класний керівник Алла Іванівна Барабаш. Ми зібрали підписи і домоглися, що винних було по-карано. А ми біля своєї школи посадили саджанці катальп...
Потім я брала участь в акції-конкурсі "Весна без пострілу". Ми, діти, виступили на захист птахів, щоб на них не полювали весною. Я написала казку, виконала малюнки. Цей матеріал був надісланий Голові Верховної Ради (в цьому полягала акція). Думали-рішали. Це тягнулося майже рік і (о, яке щастя!) 20 квітня 2004
року весняне полювання на птахів рішенням Верховної Ради було відмінено. Ми перемогли! Моїм радощам не було меж. Не тому, що перемогла в конкурсі, не тому, що моє прізвище серед переможців надрукували першим, - тому, що не гинутимуть наші пернаті друзі.  Тоді я закінчувала 6-й клас.
І ось я - восьмикласниця віддаю свій голос на захист "Кримської світлиці", "Джерельця". Вірю, що й інші читачі, діти, котрі публікувалися, котрі люблять це видання, підтримують мене.
Я написала такий вірш, надсилаю його в редакцію. Це - експромт, може, щось трошки не так, але я не можу зараз підправляти, дуже хвилююся...

ЛЮДИ ЗАМОЖНІ, БУДЬТЕ ЛАСКАВІ...

"Кримська світлиця",
"Світличенько" люба,
Чом же недоля у тебе така?
Ти тільки встигла
мене приголубить -
Вже й розлучатись пора?..
Та як же це, як же,
Невже у держави
Немає коштів таких,
Щоб наше Слово
В Криму процвітало,
А ти - щоб світила для всіх.
Скільки цікавого
Ти друкувала,
Скільки корисних статей...
А ще "Джерельце"
нам дарувала -
Для українських дітей.
Як же так трапилось:
Тебе вже не буде,
Вже і "Джерельце"
не струменить?
Я знаю, що всі,
хто тебе любить,
Дуже будуть тужить...
Та є один ще,
Є вихід єдиний,
Звертаюсь
з проханням оцим
До бізнесменів,
котрі Україну
Вважають домом своїм:
- Допоможіть
нашій любій "Світлиці",
Будьте ласкаві такі.
І хай "Джерельце"
Для нас заіскриться,
Духовно напоїть усіх
Чистою свіжістю
Рідної мови,
Звуками юних душ.
Дуже вас прошу,
Будьте ласкаві,
Підтримайте мову свою ж!

Ось такий лист і вірш вилилися болем з мого серця, дорога "Кримська світлице", пане Вікторе Володимировичу і Даниле Андрійовичу. Всіма силами нам усім треба старатися, щоб "Кримська світлиця" не припинила своє існування. Я дуже хочу вірити, що так і буде. А коли вже стане зрозуміло, що "КС" твердо стоїть на ногах, то ми привітаємось взаємно з цим радісним днем.
Дай, Боже, щоб цей час настав якнайшвидше.
З повагою і любов'ю до Вас -
Тетяна ПОЛУБКО,
учениця 8-го класу школи № 14 м. Чернівці.

На фото: Цього літа Таня Полубко за перемогу в одному із всеукраїнських творчих конкурсів була нагороджена артеківською путівкою. По дорозі до "Артеку" забігла до нас, у "Світлицю", і подарувала редакції на згадку ось цей свій малюнок.

Фото Віктора КАЧУЛИ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 30.09.2005 > Тема "Бути чи не бути?"