Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3708)
З потоку життя (6918)
Душі криниця (3714)
Українці мої... (1513)
Резонанс (1616)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1757)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВАСИЛЬ ЛАТАНСЬКИЙ: ТУТ БЕРЕГ М╤Й - В КРИМУ
До 82-р╕ччя в╕домого кримського укра╖нського поета, члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни


БЕЗКОМПРОМ╤СНА, М╤Л╤ТАРНА, ГОРДА…
доробок само╖ Ольги Петр╕вни - укра╖нсько╖ письменниц╕, публ╕цистки, педагога, етнографа,...


«ДОСТЕМЕННИЙ ПОЕТ, БОЖИЙ ДАР, БОЖИЙ ГЛАС…»
До 95-р╕ччя в╕д дня народження Ореста Корсовецького.


БАЛУХ ПОЧАВ ПРОХОДИТИ РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Ю
Приватна кл╕н╕ка «Нодус», в як╕й найближчими м╕сяцями проходитиме реаб╕л╕тац╕ю та...


ЙОГО НАЗИВАЛИ «СТР╤ЛЕЦЬКИМ БОЯНОМ»…
С╕човий рух в Галичин╕ був позначений неабияким сплеском народно╖ творчост╕, саме в цей пер╕од...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 09.09.2005 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 09.09.2005
ПАТРІОТКА З КРАЇНИ КЛЕНОВОГО ЛИСТЯ
Сергій ЛАЩЕНКО

Українці у світі
"НЕХАЙ ВАМ ЗБУДУЮТЬ ШКОЛУ... КАНАДСЬКІ УКРАЇНЦІ!" - з таким заголовком кілька років тому вийшла у "Кримській світлиці" стаття про ставлення кримських чиновників до конституційного права кримських українців - вчити своїх дітей рідною мовою. Тепер чиновники обережніші у висловлюваннях, та й школи українські (чи майже такі) в Криму поволеньки таки будуються. А от газет державномовних - поки що дефіцит. І хоч обачні чиновники не кричать (хоч, може, й думають) - "нехай вам видають газету... канадські українці!", наші заокеанські земляки справді - чим можуть - допомагають "Кримській світлиці" вистояти. Сьогодні - розповідь про одну з таких діаспорних "світличанок".

ПАТРІОТКА З КРАЇНИ КЛЕНОВОГО ЛИСТЯ
(Канадські друзі "Кримської світлиці")
Якщо "Кримська світлиця" вистоїть - а в це дуже хочеться вірити, - гадаю, варто буде згадати поіменно кожну людину, яка підтримала газету матеріально, кожного нашого спонсора, кожне небайдуже серце. Ця думка утвердилася в мені після зустрічі з канадською журналісткою і перекладачкою Мартою Олійник. Її внесок в порятунок газети чи не найвагоміший - 2 000 американських доларів. Зустріч наша відбулася у Львові. В символічному місці і в символічний час - у День незалежності України біля пам'ятника Тарасові Шевченку. Звичайно, були привітання, були й слова подяки (з мого боку), були роздуми про Україну, а головне - була спільна домовленість про найтісніші контакти і найактивнішу співпрацю. Думаю, читачам можна довірити і весь зміст нашої розмови.
- Пані Марто, чому ви вирішили допомогти саме "Кримській світлиці!? Адже погляди канадських меценатів українського походження прикуті не лише до Криму.
Є багато важливих справ і на материковій Україні.
- Ні, Крим це все-таки регіон особливий. А "Кримську світлицю" ми маємо можливість регулярно читати в електронному вигляді. Газета нам дуже подобається, а про її потрібність, гадаю, зайвий раз говорити не треба.
- Розкажіть трохи про вашу родину.
- На жаль, нещодавно пішов з життя мій чоловік Марчелло Орланді. Він був власником майстерні з ремонту метало- і деревообробних верстатів. Залишилися ми удвох з донькою Мартою. Точніше, її повне ім'я Марта-Ліна. Друге ім'я Ліна - на честь Ліни Костенко.
- Судячи з імені, ваш чоловік був не українцем. А ким? Італійцем?
- Італійцем по батькові, а його мама була полькою. Вони свого часу емігрували до Бельгії, там і познайомилися. Рідною мовою Марчелло була французька.
І лише потім він опанував англійську, італійську, а частково й українську. Патріотом України він став після того, як прочитав історію України, видану французькою мовою. Мало того, він став українським радикалом.
- А донька володіє українською?
- Так, звичайно. До шести років вона розмовляла лише українською, хоча тепер їй доводиться спілкуватися більше англійською.
- Ви, очевидно, походите з патріотичної родини?
- Так, мій батько Роман Олійник-Рахманний був головою української служби Канадського міжнародного радіо. Це, свого роду, канадська Бі-Бі-Сі. Крім того, він був автором багатьох статей у зарубіжній пресі, його перу належить і книга "Україна атомного віку". Якби не війна, він міг би стати священиком, принаймні мріяв про це. Добре знав Йосипа Сліпого. Але доля розпорядилася так, що йому довелося багато писати саме про визвольну боротьбу УПА.
В радянській пресі його знали під псевдонімом "Рахманний", інколи він підписувався "Ромен Дор". У мене ще є брат, він також свідомий українець, хоча може й менш активний, ніж мені хотілося б. А про мене друзі кажуть, що я гідно продовжую справу свого батька як журналістка. Мене це тішить. Крім того, з 1975 року я активно займаюся перекладацькою діяльністю.
А мої статті не лише на українську тематику. Бо писала я і про китайську медицину, і на інші теми. Але найголовніша тема - все ж Україна.
- Ну, ваш патріотизм мене не дивує, а от те, що Марчелло став українським патріотом, це, до певної міри, несподіванка...
- Колись він запропонував мені змінити наше життя: жити по півроку в Україні та працювати на українську справу. Саме його бізнес дав мені можливість зібрати
2 000 доларів на "прес-фонд" саме для "Кримської світлиці". Якби він був живий, то погодився б із моїм рішенням.
- А є ще канадці, які готові допомогти "Кримській світлиці"?
- Я зверталася до голови товариства "Поміч Україні", що діє при суспільній службі міста Монреаля, пана Богдана Плав'яка, і він вислав газеті нещодавно 500 доларів; вони й ще будуть присилати. Газета "Гомін України" з Торонто зібрала близько 2 000 доларів і їх хтось має відвезти до Сімферополя. А ще я спробую звернутися до парафіян деяких українських церков. Може, наш приклад послужить поштовхом для чільних представників української влади? Адже Україна не повинна перекладати всі свої проблеми на канадські плечі.
- Звичайно, така активність канадських українців надихає і нас. Хоча не можна порівнювати багатонаціональну, але демократичну Канаду (зокрема й франкомовну провінцію Квебек) із зросійщеним Кримом. Чи ви вважаєте, що між Квебеком
і Кримом є багато спільного?
- Хіба що багатонаціональність...
- А чи не можна провести паралелі: українці - росіяни - кримські татари і французи - англійці - корінні індіанці?
- Тільки в загальних рисах. Французи й англійці свого часу дуже конкурували, освоюючи Квебек та й взагалі Канаду. Англійці виявилися сильнішими, Канада тепер переважно англомовна. Але у Квебеку французи переважають, їх у цій провінції не менше 80%. Українців же у Криму, наскільки я знаю, відсотків 25, не більше. Саме ця остання обставина є вирішальною, на мій погляд. До того ж, англійці не воювали з французами так запекло, як росіяни з українцями, не винищували їх, не депортували, не морили голодом. Просто ставилися зверхньо, от і все.
- Але ж франко-канадці, наскільки мені відомо, відвоювали свої права в повному обсязі?
- Так, у 60-ті роки відбулася своєрідна "тиха революція". До цього французи покірно несли "ярмо" католицької церкви. У них були дуже багатодітні сім'ї, вони не втручалися в політику, були зайняті головно виживанням. Потім їхня молодь пішла до університетів, почала активно втручатися у політичне життя. Колись англійська верхівка їх дискримінувала, тепер же всі в Квебеку повинні володіти французькою мовою.
- Може, і в Криму колись так буде: всі знатимуть українську?
- Дай, Боже, щоб саме так і було. До речі, корінні індіанці Квебеку нерідко добре володіють французькою. Мені це нагадало ставлення кримських татар до української мови. Українці ж Квебеку також завжди підтримували французьких "культурників" і "сепаратистів", бо добре розуміли душу пригнобленого народу.
- Нащадки вихідців з Франції відрізняються від англо-канадців?
- Так, французи відверті, щирі, комунікабельні. Англійці стриманіші, холодніші, а часом і зверхні. Дається взнаки імперське минуле.
- Як ви гадаєте, чи можлива "тиха революція" у Криму? Причому, саме українська?
- Українцям Криму треба допомагати! Це справа всього українського світу, але в першу чергу - Києва. А ще потрібен союз із кримськими татарами. Мені подобається, що вони прихильно ставляться до України. Цей факт (ставлення корінного народу Криму до державотворчої української нації) є дуже вагомим для Заходу.
Я думаю, в Криму є всі передумови для демократизації життя, для боротьби з шовінізмом, україноненависництвом. Але для цього необхідно всіляко підтримувати українську пресу, радіо, телебачення. Все українське повинно бути конкурентоздатним.
- Ви встигли побувати в Криму?
- На жаль, ні. В Каневі я травмувала ногу, і це дещо змінило мої плани. Але то нічого. Крим сам виїхав мені назустріч в особі Олександра Капітоненка. Це дуже цікава інтелігентна людина. Цікавиться своєю малою батьківщиною - Сумщиною. Почав листування із Національним архівом Канади, його цікавлять долі сумчан, які свого часу емігрували до цієї країни. Я дала "бойовий наказ" своєму братові Олександру, щоб він підшукав інформацію на цю тему.
З Капітоненком ми зустрілися в Києві. Була ще в Переяславі-Хмельницькому, Тернополі, Львові, на Івано-Франківщині. Ну, і в Каневі, звичайно, на могилі Тараса.
- Яке враження від Києва, Львова?
- У Львові я загалом почуваюся як у себе вдома. Можливо, тому, що українська мова тут на кожному кроці. Але, треба сказати, що за роки незалежності мова пересічного львів'янина погіршала.
- ???
- У ній з'явилися російськомовні звороти, вирази, багато нових слів, не притаманних мові українській.
У Києві я була в Києво-Печерській лаврі, і там теж мені "різала" слух російська мова. Хоча загалом столиця добре сприймала мою українську. Лише два - три рази я відчула вороже ставлення до себе у зв'язку з мовою. Але й українську чула досить часто. Якось в метро я навіть заговорила з групою молодих людей. Ми так захопилися, що продовжили свою розмову вже на свіжому повітрі. Прощаючись, я сказала: "Не емігруйте на Захід! Хто ж залишиться тут, якщо такі люди будуть покидати Україну?" На що молоді люди мені відповіли: "Який Захід? Ви що! Ми нікуди не збираємося їхати. Ми залишимося тут і будемо розбудовувати Україну. Адже це наша земля". Мене дуже зворушили ці слова. Якби батько був живий, то й для нього вони прозвучали б як музика...
Розмовляв Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.
На фото: угорі - пані Марта Олійник у Львові 24 серпня 2005 року, ліворуч - з "Кримською світлицею"!

ЩЕ ОДНА ПАНІ МАРТА -
і теж з Канади! - надіслала недавно листа до редакції "Кримської світлиці", у якому дякує за сприяння їй під час відвідин нашого півострова. Власне, ось цей лист:
"Шановний пан Качула! Я би хотіла висловити свою подяку, хоча й запізнену, за те, що Ви знайшли час зустрітися зі мною минулої осени і дали мені інтерв`ю про засоби масової інформації у Вашій області. Ця інформація дуже допоможе моїм дослідженням про ЗМІ в посткомуністичній Україні. Бажаю Вам подальших успіхів у Вашій праці!
З повагою, доктор Марта Дичок, професор департаменту політології та історії, університет of Western Ontario, Канада".
На фото: доктор Марта Дичок в редакції "Кримської світлиці", вересень 2004 р.
P. S. Справді, якби "Світлиці" взагалі не існувало в природі, кримське дослідження пані Марти було б, напевне, дуже безрадісним. Тож будьмо!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 09.09.2005 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3300

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков