Версiя для друку Обговорити в форумi

(Продовження. Поч. у №1 - 32).

Цей лист надто великий, щоб навести його повністю, але подати бодай уривок вкрай необхідно:
"4. У питанні нашого ставлення до большевизму ми рішуче не йдемо по лінії його виправлювання, а відкидаємо його і поборюємо його в цілому і в усіх відношеннях. У практичній боротьбі нам далеко вигідніше бити по большевизму на основі його практики, що її кожний бачить і переживає, ніж воювати з різними большевицькими ідеями, що вони їх в пропагандистських цілях виголошують і ніколи не реалізують. Наприклад, большевики виголошують "кожна нація має право на суверенну державу"; "усі нації як малі, так і великі, повинні мати рівні права", так само виголошують вони і протиімперіалістичні ідеї, і ідеї проти визиску і експлуатації трудящих, ідеї рівноправності всіх громадян у державі, рівноправності жінок і т. п. Чи ж можемо ми ці їхні "ідеї" заперечувати і висловлювати протилежні ідеї тільки тому, що це говорять большевики? Думаю, що ні. І тому, замість воювати з такого роду правильними ідеями, ми воюємо з большевицькою практикою, яка на ділі є прямим запереченням того, що вони часто декларують. Коли ж ідеться про большевицький комунізм як ідеологію в цілому, ми його рішуче заперечуємо, протиставляючи власну націоналістичну ідеологію. В цьому відношенні не допускаємо ніякого компромісу.
5. У питаннях соціального змісту нашої визвольної боротьби ми відкидаємо і большевицький соціалізм, і капіталізм. Боремося проти існуючої большевицької соціалістичної системи в економічному житті, але не думаємо повертати і до капіталізму зі всіма наслідками, що він їх може в Україну принести... Соціально-економічна система в Україні повинна:
а) відповідати духовності народу;
б) сприяти якнайповнішому ростові та розвиткові всіх продуктивних сил УД (Української держави);
в) забезпечувати якнайвищий добробут цілого народу і заможне культурне життя кожного громадянина.
...Під терміном "безкласове суспільство", в основному, розуміємо такий суспільний лад, де виключеним буде будь-яке упривілейоване становище одного класу чи "лучших людей" і де унеможливлений буде визиск та експлуатація... Большевицьке соціалістичне суспільство має наскрізь класовий характер і його ніхто з безкласовим суспільством не ототожнює.
...Не виглядає нам доцільним зв'язувати сьогодні ОУН з будь-якою філософічною системою, наприклад, з ідеалізмом, волюнтаризмом тощо. Всі ці філософські системи дуже мало мають значення у нашій визвольній боротьбі, і тому ми всяку філософію на даному етапі нашої боротьби залишили до кращих, спокійніших часів... Подібно мається з обов'язковим визнаванням членами ОУН християнської моралі. Сьогодні ОУН в процесі боротьби виробила власну націоналістичну, революційну мораль, і тільки ця мораль повинна всіх членів ОУН зобов'язувати... ОУН на Землях не стоїть на позиціях атеїзму, рішуче протиставляється большевицькому нищенню релігійного життя і активно виступає там, де це актуально, в обороні церкви, але зв'язувати націоналістичну ідеологію з християнським ідеалізмом і християнською мораллю в такій мірі, як це роблять ЗЧ ОУН, для всіх нас на Землях цілком не до сприйняття... Питання релігійної віри ми трактуємо як особисту справу кожного члена ОУН, кожного громадянина. І така постановка наскрізь себе виправдовує. В рядах ОУН повинні мати місце всі, що рішились боротися за УССД (Українську Самостійну Соборну Державу), без огляду на їх ставлення до релігії, без огляду на визначення себе членами тої чи іншої церкви... Ми не мислимо української держави з тоталітарною монопартійною диктатурою. Вважаємо конечним, так для боротьби, як і до будови державного життя, притягнути всіх членів і вартісних українців, без огляду на їх партійну приналежність, соціальне положення чи т. п. інші різниці. Ми відверто заявляємо, що ми - за демократичний устрій в УД, але ми також за сильну державу, за твердий порядок у ній, проти анархізму".
Слід взяти до уваги, що цей лист не призначався для чисто пропагандистських цілей, це був документ для внутрішнього з'ясування ставлення до різних питань ідеологічної та політичної діяльності.
І знову повертаємося до нашого головного героя - до Степана Бандери. Як бачимо, жилося йому важко в усіх відношеннях: у побутовому (правда, в нього була власна машина, синій "опель-капітан", за якою його вистежив майбутній вбивця, а для радянських людей автомобіль слугував ознакою заможності, тож можемо додати, що він був старий), у політичному (колись розколота ним самим ОУН тепер розкололася ще двічі: спочатку в 1946 р. відкололась ОУН за кордоном, потім у 1954 р. виникла ОУН так званих "двійкарів", оскільки її очолило двоє - Зенон Матла і Лев Ребет), нарешті, просто в чисто людському. Як би ти не був переконаний у своїй правоті, як би не ставив політичні справи вище особистих, але навряд чи можна байдуже сприймати те, що твої друзі, з якими тебе пов'язують десятки років підпільної боротьби, тюрми, суди, загроза смерті, тепер полишають тебе.
Так, відійшов від політичної діяльності і зайнявся винятково літературною і видавничою справою перший провідник Крайової Екзекутиви Богдан Кравців. Науковою діяльністю зайнявся другий видатний діяч ОУН Володимир Янів. І навіть один із найближчих друзів, колись його заступник, Микола Лебедь виїхав до Америки і очолив видавництво "Пролог". До речі, в усіх радянських виданнях про Миколу Лебедя писалося як про "кривавого ката, творця лиховісної Служби Безпеки ОУН". При особистій зустрічі з Миколою Лебедем у Львові в 1996 році авторка задала йому питання про його участь у створенні СБ, і Микола Лебедь цілком чітко сказав, що СБ створив (звичайно, не сам-один, а з іншими людьми) Микола Арсенич.
У працях, написаних уже після загибелі Степана Бандери його послідовниками, висловлюється ряд звинувачень на адресу "двійкарів", причому не раз у дуже гострій формі. Наприклад, наводиться епізод, що в 1956 р. у Мюнхен прибув зв'язковий начебто з України і затримався в одного з "двійкарів", Богдана Підгайного. Через якийсь час зв'язковий несподівано зник. Неназваний автор пише: "Підгайний мав усі підстави підозрювати, що згаданий зв'язковий, який мав псевдо "Скоб", міг бути агентом КДБ і повернувся до своїх наказодавців. Одначе Підгайний пішов до німецької поліції і висловив припущення, що "Скоба" могли вбити, а про все це повинен знати "Степан Попель", замешкалий у Мюнхені при вулиці Розенбуш, число 6. Тільки небагатьом членам ОУН було відомо, що за цією адресою жив Степан Бандера".
(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #33 за 12.08.2005 > Тема ""Білі плями" історії"