Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2963)
З потоку життя (6158)
Душі криниця (3392)
Українці мої... (1447)
Резонанс (1469)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1653)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ПОЧЕСНА В╤ДЗНАКА» - ПИСЬМЕННИКУ-ЮВ╤ЛЯРУ
Гост╕ тепло в╕тали Василя Григоровича Латанського.


╤ВАН БОБЕРСЬКИЙ: «ДЕ СИЛА, ТАМ ВОЛЯ ВИТА╢»
╤ван Боберський походив з╕ славетного роду, кор╕ння якого сягало княжих час╕в.


ВАСИЛЮ ЛАТАНСЬКОМУ – 80!
За плечами ц╕ла епоха, велична ╕ траг╕чна, наповнена добром ╕ лихом, звершеннями ╕ розчаруваннями.


ПРЕЗЕНТАЦ╤Я КНИГИ СПОГАД╤В ПРО В╤РУ РО╥К У КИ╢В╤
Веч╕р був сповнений найкращими св╕тлими та добрими почуттями.


ПЕДАГОГ╤КА СЕРЦЯ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО
100-л╕тн╕й юв╕лей видатного педагога Василя Сухомлинського – прив╕д замислитися над тим,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2002 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 13.12.2002
В ГРАНІТНІЙ ВІЧНОСТІ
Юрій СМОЛЯНСЬКИЙ

14 грудня виповнюється тридцять п'ять років, як на могилі видатного українського поета-шістдесятника Василя Симоненка було відкрито величний пам'ятник. Наче пробившись крізь товщу землі, глибою постав у "справедливій вічності граніту" образ Василя Симоненка - витязя молодої української поезії. Автор пам'ятника - скульптор Станіслав Грабовський.
Того дня у 1967-му над містом шугав морозний вітер, але він не завадив мітингу. Прийшли до пам'ятника секретар обкому компартії України Олександр Стешенко, начальник обласного управління культури Володимир Косьмінський, журналісти, письменники, всі, хто встигли зрозуміти і полюбити поезії Василя Симоненка.
Приїхав з Києва поет-партизан Платон Воронько. Це він 19 вересня 1962 року рекомендував  у члени Спілки письменників молодого Василя Симоненка. Напередодні поет-партизан виступав на похоронах Героя Радянського Союзу Сидора Артемовича Ковпака, з яким був поряд у партизанських рейдах. Такі виступи даються нелегко і це було видно по нашому гостеві. Але він не міг не приїхати на відкриття пам'ятника своєму літературному хрещенику.
Радіожурналіст Анатолій Сисой записав на магнітофон всі виступи на тому мітингу, а після радіозвіту на Черкаському облрадіо про цю подію віддав магнітоплівку мені на вічне збереження. Часом слухаю ті звукозаписи і думками переношусь в минуле.
Тоді на мітингу виступали поети Микола Негода і Михайло Масло, журналіст Іван Голубничий, але найбільш вражаючим був виступ легендарного поета Платона Микитовича Воронька. Для "Кримської світлиці" я списав з магнітоплівки виступ, але хіба можна передати інтонацію, хвилювання оратора. І все ж пропоную текст виступу партизанського
поета.

"Доземний уклін тобі, свята Шевченкова земля. Доземний уклін тобі, Прометеєва колиско України. Доземний уклін вам, мужні духом і ніжні серцем люди Шевченкового краю.
Дорогі друзі, товариші, побратими! Ми сьогодні зібралися в той час, і, мабуть, це велично, коли вся наша Україна святкує п'ятдесятиліття свого радянського життя. За ці п'ятдесят років наш народ і по вашому краю, і по інших краях нашої великої і прекрасної України пройшов через великі тривоги, через великі трагедії і знаменні величні перемоги, і все це залишилося словом, думкою, почуттям, кров'ю, загибеллю людей і перемогою, залишило свої пам'ятники, які потім ітимуть і житимуть од віку до віку, од роду до роду. Сьогодні ми відкриваємо один з таких пам'ятників, пам'ятник нашої епохи, прекрасної епохи.
І хоч журно говорити на могилі нашого друга... Це ж ми одкриваємо пам'ятник нашої благородної людської краси, який житиме вічно, бо він належить наймолодшому поету із наймолодшого радянського покоління, який народився тільки в середині нашої епохи, і якого вже чотири роки немає.
Дуже мало, до болю мало прожив Симоненко. За його життя ще більшість читачів, котрі потім глибоко й сердечно полюбили творчість Симоненка, не встигли якось навіть видихнути свого захоплення від почуттів тої поезії, того, що говорить Симоненко, а серце поета вже перестало битися. Мені пощастило трохи більше, бо Симоненка знаю з його перших віршів. Він  заходив частенько до мене в Києві з своїми творами, які ще не друкувались. Ви знаєте, який це був хлопець! Дуже скромний, якийсь такий - весь в собі, в тому розумінні, що він дуже вірив у своє покликання і в той же час якось гальмував такі перші пориви: чи вийде з цього те, що він саме хотів сказати, що він хотів донести до народу. Таким був Симоненко змолоду, з самого молоду, з ранньої юності. Таким і залишився до кінця при всій своїй полум'яній вірі в своє слово, з величезною скромністю, з якоюсь такою скромною, сором'язливою гідністю життя на добі.
Василь Симоненко один з найталановитіших, один з найсміливіших поетів нашого часу, поетів молодих, поетів, які завжди шукали. Завжди шукали не пустого, бо пошуки бувають різні. Пошуки бувають заради пошуків і пошуки бувають заради широкої дороги, широкої незвіданої і твердої дороги. І отими пошуками великими, отим ствердженням свого слова, своєї правди, своєї високої людської совісті і жив, і йде, і буде жити Василь Симоненко в нашій літературі, в нашому народові українському.
Велике щастя думати і відчувати про те, що наш безсмертний народ народжує один за одним героїв і поетів. А той народ, який народжує героїв і поетів, - то є народ молодий, народ могутній.
...Вчора лише поховали в Києві Сидора Артемовича Ковпа-ка - легенду українського народу, який також народжений нашим українським народом, ним виплеканий і ним прославлений. Це згадав у зв'язку з тим, що Симоненко теж належить до оцього покоління безсмертних.
...Дозвольте мені, вам - друзям Симоненка, вам - землякам Симоненка, вам, читачам Симоненка і людям, які, безперечно, безмежно люблять його поезію, висловити своє спасибі за цю любов, глибоку подяку від Спілки письменників і од себе особисто, велику подяку за цю прекрасну любов, яку ви несете і всі ми несем у своєму серці.
Дозвольте мені, Ганно Федорівно, поцілувати вашу руку, руку вашу благородну, за те, що ви викохали нам, виростили нам такого прекрасного, талановитого, світлого, чесного, надзвичайного Василя.
За дорученням Президії Спілки письменників дякую партійним, радянським керівникам Черкаської області, всій громаді, всьому народу. Велике спасибі за те, що ви  спорудили на могилі чудовий пам'ятник, який буде жити і стояти вічно, і буде нагадувати добром про прекрасну добру людину.
Наш народ гордий і ствердний тим: де народжуються такі вічно юні, такі вічно прекрасні і такі вічно світлі герої і співці, як Василь Симоненко, - такий народ завжди буде".
Після мітингу поїхали ми до Будинку вчителя, на традиційний вечір пам'яті Василя Симоненка. Участь у вечорі Платона Воронька була приємною несподіванкою для присутніх. Він знову емоційно говорив про місце поета в житті народу, про відвагу і поетичний талант Василя Симоненка. Культпрацівник Галина Чечіль задушевно читала ліричні поезії Василя Симоненка, я вперше виконав композицію "Ровесник" за творами Симоненка, в якій були і "Суд", і "Злодій", "Дума про щастя", "Моя молитва", "Україні" та інші твори, які в той час вважалися ледь не крамольними.
Платон Воронько, відмовившись од вечері у колі керівників області, поїхав разом з нами до Василевої матері. Ганна Федорівна розхвилювалась, що у неї такий гість. Заметушилася, не знаючи, куди покласти його кожушок. Платон Микитович забрав з її рук кожушок та й поклав його долі біля підвіконної батареї - хай лежить. У кімнаті зібрались друзі Симоненка, і хоч це був траурний день, але й радісний, адже відкрили пам'ятник. Піднявши чарочку за пам'ять і ще раз сказавши добрі слова про Василя і його маму, Платон Микитович став дуже уважним слухачем, а ми згадували окремі епізоди нашої дружби, спілкування з Симоненком, читали його твори.
Десь через місяць я зустрівся з Платоном Вороньком у київському Будинку вчених, де відбулись заключні тури республіканського конкурсу майстрів художнього слова. Платон Микитович був членом журі від Спілки письменників України. Підійшов до мене, вітаючись:
- Що будете читати?
- Композицію "Ровесник" за Симоненковими творами.
- Ту композицію, яку я чув у Черкасах?
- Так.
- То чого ж хвилюєтесь? Такої програми ні в кого немає. Ви зобов'язані перемогти.
Такі слова надали мені впевненості. Отож, коли в концерті лауреатів конкурсу в залі республіканської філармонії виконував композицію "Ровесник", то поряд були і Василь Симоненко, і Платон Воронько. Спасибі їм за зроблене, і вічна добра пам'ять.

член Спілки театральних діячів України, лауреат літературно-мистецької премії імені Василя Симоненка, лауреат республіканських конкурсів майстрів художнього слова. 
м. Черкаси.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2002 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=321

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков