Версiя для друку Обговорити в форумi

Фантастичне оповідання
Марина ЯКИМОВА - учениця 8-го "в" класу сімферопольської школи № 36. У п'ятому літературному конкурсі школярів Криму "Ми діти твої, Україно!" юна авторка посіла перше місце в номінації "Проза" за фантастичне оповідання "Морські пригоди".
Марина відвідує гурток юних журналістів при Республіканському будинку дитячої та юнацької творчості в Сімферополі, часто друкує свої оповідки та новели на сторінках дитячої газети "Джерельце". Авторка вміє вибудувати сюжет, змалювати характери своїх героїв, вигадати цікаві ситуації, в які вони потрапляють. Можна по праву сказати, що в особі Марини Якимової маємо обнадійливого українського прозаїка-фантаста в Криму.

З нов це відчуття свободи, незалежності, доброго настрою. Я - у морі. Наша експедиція вирушила на Зондські острови в Індонезію - батьківщину кокосів. Як ви вже здогадалися, мета поїздки - це кокоси. Бо з них отримують молоко, котре застосовують для приготування різних страв. З горіхової олії виробляють ароматичне мило. З горіхових ядер варять варення з цукром. Свіжий сік служить також для виготовлення вина, а прокислий - оцту. З молодого листя готують салат. З волокон листя можна робити одяг та канати, а також застосовувати їх для виготовлення посуду. Зі стовбурів будують житло, виробляють меблі. Олію зрілих плодів використовують для освітлення. З волокон, які вкривають горіхи, роблять скатерті та постілки, а з пальмової ворси - чорнило.
Ось яким дорогим продуктом є кокос!
А тепер, нарешті, дозвольте відрекомендувати нашу невелику команду, а точніше, її головних представників.
Природжений командир, поважний капітан судна - Біл Раскела. Це дуже серйозна, відповідальна людина. Біл не цінить гумор. Він - гладкий, непривітний та сумний. Любить лякати нас жахливими історіями, а у кого з'являється сумнів, він так гляне людині у вічі, що відразу будь-який сумнів зникає.
Права рука Раскела, найкращий спеціаліст з водіння суден - штурман Джек Абум. Дуже образливий і легкоранимий, завжди бере все близько до серця.
Низький на зріст, бувалий у бувальцях чоловік, веселий представник молодшого начальницького складу, якому команда судна підпорядковується з господарських справ, - боцман Рік Ареола. Відкрита, балакуча людина. Рік може підняти настрій кожному, навіть неприступному капітану.
Мій друг, дивовижна добра людина, майстер своєї справи - лікар Лорен Даскін. Будь-якої хвилини готовий прийти на допомогу. Завжди вислухає і зрозуміє.
Чудовий кухар - кок Гаррі Ден. Напрочуд добре готує різні страви. Особисто я люблю макарони по-флотськи.
І, нарешті, юнак, у якого тільки трішечки досвіду, - юнга Нік Ріккі - це я.
А тепер, коли ви вже знайомі з моїми товаришами, дозвольте відчинити перед вами двері для подорожі з неймовірними пригодами...
Ранок... Пошукавши під мішком капці і не знайшовши їх, я босоніж вийшов на палубу.
Як гарно! Погода казкова. На небі ні хмаринки. Море сьогодні таке лагідне, ласкаве! Воно, як дбайлива мати, гойдає наш корабель. Морське вологе повітря тонкими, м'якими пальцями розчісує кучеряве волосся. Легкі бризи ледь торкаються мого молодого, юнацького обличчя.
- Гей, друже, йди-но сюди! - раптом покликав мене Гаррі. - Всі вже за столом, а ти все ще стоїш, щось виглядаєш. Йди снідати!
- А що на сніданок? - спитав я, відчувши голод.
- Юшка.
- Гаразд, вже йду!
За довгим обіднім столом зібралась вся наша команда.
Капітан, як завжди, був непривітний, ні з ким не розмовляв. Присьорбуючи бульйон, Біл говорив щось невиразне своєму улюбленцю папузі Крузу, який традиційно сидів на його лівому плечі.
Веселий боцман Рік весь час жартував, голосно щось ґелґотів. Не знаю, чим не сподобався його гумор Джеку, але він, незрозуміло з якої причини, знов образився.
Тут до лікаря Лорена, котрий разом з нами снідав, підійшов кухар і, швидко щось пробубонівши, відразу ж кудись зник. Після невідомого нам повідомлення Лорен вибачився і пішов за Гаррі.
Решта, не залишаючись ані хвилини на місці, занепокоєно попрямували до хворого.
У каюті, на постелі лежав матрос. Біля нього сидів розгублений Лорен. Час від часу прикладаючи долоню до чола пацієнта, він збентежено похитував головою.
- Що з ним? - спитав сухо капітан Раскела.
- Не знаю. Я у відчаї. У хворого гарячка, він марить. Я гадаю, у такому стані він протримається днів шість - сім. А зараз пацієнту потрібен спокій, хай він відпочиває, а ми не будемо йому заважати, - Лорен дістав з кишені снотворне і дав його хворому. Переконавшись, що той спить, ми вийшли з каюти.
Незабаром - вечір, і сьогодні, за традицією, ми сіли в коло і почали розповідати різні історії. Коли кожен висловив, що хотів, капітан, який сидів у куточку і уважно слухав товаришів, нарешті, дочекавшись своєї черги і, зробивши полохливий вигляд, таємниче розпочав:
- Хочу застерегти вас, хлопці! Завтра будемо пропливати через прокляте місце, де живуть хвостаті, рогаті, з червоними очима біси, а хто любить сваритися, тих біси крадуть до себе у замок і ніколи не відпускають.
- Ха-ха. Це жарт, капітане? - спитав Рік, усміхаючись.
- Схоже на те, але хто чув, щоб капітан колись жартував? - спантеличено спитав я.
Сміх припинився. Тиша.
- Добре, друзі, час спати, розходьтеся по каютах, - скомандував Раскела.
Трішки налякані, матроси повільно вставали і зникали у темряві. Капітан залишився на самоті. Уважно подивившись на Круза, сказав:
- Так, друже, треба спати, але знай, все, що я сказав, правда. Я відчуваю, що завтра трапиться щось неймовірне.
Ніч минула так швидко, що я не встиг й отямитись. День дивовижний, сонячний, настрій чудовий, що ще треба юнакові? Любові? Я й так закоханий у море, небо, у життя на кораблі. Все є, і люди оточують мене дружелюбні, одним словом, я задоволенний.
Зненацька на хвилі опустився густий туман, він закрив і горизонт, і море.
Здивовані цим явищем, моряки почали бігати по палубі, голосно кричати:
- Полундра! Полундра!
Лише капітан зберігав спокій. Не довго довелося чекати, молочна завіса туману загойдалась і повільно почала розпливатися.
Сонячні промені вдарили нам в очі, і ми побачили зелено-лілові гори.
- На місце бісів не схоже, - сказав я приголомшено.
- Так, так, які біси? Це ж рай! - вигукнув Лорен. - Цікаво, хто тут мешкає?
- То підемо й подивимось, - відповів Джек.
- Стривайте, - зупинив штурмана Раскела. - Я вважаю, що острів небезпечніший, ніж здається на перший погляд. Треба взяти рушниці та кортики.
Погодившись із застережливим капітаном, попрямували на острів. Але тільки-но ступили на золотий пісок, як нас раптом усіх підняла над землею якась дивовижна сила. І ми один за одним повільно попливли в повітрі.
- Нік, негайно ущипни мене, скажи, що це сон? - попросив мене капітан.
- Авжеж, ми уві сні, - здивовано сказав Рік.
- Хіба ви бачили, щоб замість піску було чисте золото, листя на деревах з шовку, а хмари з великих клаптів вати?
- Хлопці, печера! - застеріг Лорен.
- Егеж, але придивіться, вона ж несправжня.
Коли ми опинилися ближче і роздивились печеру, то зробили деякі висновки: печера зроблена з халви. Ми самі були приголомшені і, щоб переконатися у цьому, покуштували її: це була справжнісінька халва та ще й з горіхами. Ми увійшли у печеру. Темно. Але  перемістившись через довгий-предовгий тунель, опинилися в досить широкому приміщенні, де було світло і тепло.
- Гей! Тут є хтось? - погукав Рік.
- Є! - почули ми голос, а потім сплеск в долоні.
- Я тут. Мене звуть Альфонс де Просьє Ган Сен Морфеш По, - відрекомендувався незнайомець, ставши перед нами. Він знов заплескав у долоні, і біля нас з'явилися його помічники.
- Я сподіваюсь, мої охоронці були з вами ввічливими? Люсьєн, Мирон, Кольфлю і Джозеф, поставте гостей на землю.
Ми знову відчули щось тверде під ногами.
- Альфонс де Просьє... пробачте, я не запам'ятав Ваше повне ім'я, - вибачився капітан. - Але хто Ви?
- Звати мене можете просто Ганс.
Я - володар цієї казкової землі, все належить мені.
- А де ми перебуваємо?
- Ви потрапили на острів, на який не ступала вже 1500 років нога людини, острів Марвіго, що у перекладі з менської означає СОН. Час тут минає повільно, тому, якщо ви зупинитеся тут на місяць, на вашій землі мине лише день.
- Здорово! - радісно вигукнув боцман. - А ми що, справді уві сні.
- Авжеж. Варто мені лиш подути - і ви опинитесь на кораблі, наша зустріч для вас буде, як сон.
- Не розумію, чому всі речі на Марвіго несправжні? - спитав я.
- Уві сні, друже, усяке буває: і жук свище, і бик літає. Не дивуйтесь нічому, - ще раз застеріг нас Ганс.
- Гаразд, оскільки ми уві сні, мабуть, можна скористатись нагодою поїсти, - сказав зголоднілий штурман Джек.
У відповідь Ганс промовив:
- Все до ваших послуг, пригощайтеся.
Ми здивовано озиралися навколо, як раптом, не знати звідки, з'явився стіл з різними стравами, такими смачними, яких ще ніколи так не готував наш улюблений кок.
Пообідавши, всі позасинали від міцного солодкого вина. Прокинулися вже вранці.
Вирушили подивитися острів. Багато нового, несподіваного знайшли ми на Марвіго. Так минуло два тижні. Ми майже звикли до див і почувалися як у себе вдома. Було так гарно, що ми зовсім забули про своїх друзів та родичів. Нікому й на думку не спадало, що згодом, як обіцяв Ганс, ми опинимося на кораблі. Але одного разу так і сталося. Назустріч нам вибігли матроси.
- Ну що, хлопці, все гаразд? Час їхати далі!
- Все-е га-разд! Їдемо!
- А може, все ж таки, щось не так? У вас нездоровий вигляд, капітане.
- Ні, ні. Не варто хвилюватись, просто трохи голова пішла обертом, мабуть, від спеки.
- Гаразд, тоді йдемо до столу, Гаррі приготував обід.
Під час обіду усіх здивувало те, що капітан першим почав розмову. Біл повідомив, що йому наснився сон. Зацікавлені слухачі були так ошелешені, що не могли сказати жодного слова.
- Дивно, але мені наснився такий самий сон, - признався я. - Сон у яскравих барвах, з дивовижними пригодами. Пам'ятаю, як ми гойдалися на золотих променях сонця, бігали, неначе малі діти, по хмарах, їли чудесні страви. А коли ходили по золотому піску, я взяв на пам'ять монетку і поклав її у кишеню, саме у ці штани.
Я поліз до кишені і, на великий подив присутніх, вийняв знайому монету. Але не встиг навіть роздивитись її, як монета перетворилася на пісок і просочилась крізь пальці.
Друзі були вражені. І всім їм дуже кортіло потрапити у подібний дивовижний сон...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2002 > Тема ""Джерельце""