Версiя для друку Обговорити в форумi

Книга в газеті

Присвячується всім полеглим в боротьбі за волю України.
(Продовження. Поч. у №1 - 23).

Прихильники Бандери твердять, що чи не головною причиною першого розколу ОУН були особливості характеру Андрія Мельника: мовляв, у нього були диктаторські замашки, він не вмів іти на компроміси. Але, мабуть, ще менше був схильний до компромісів Степан Бандера, та й диктаторських нахилів йому не бракувало. Зрештою, його теж можна зрозуміти: молодий, темпераментний, п'ять років не мав куди
прикласти свою енергію, зате мав досить часу, щоб укласти купу планів, а тут йому на всі пропозиції відповідають: ні!
Із надрукованих в той час книг "Чому була потрібна чистка в ОУН" (видання прибічників Бандери) і "Біла книга ОУН. Про диверсію-бунт Яри-Бандери" (видання прибічників Мельника) розумієш - кожна сторона теоретично погоджувалася на мирні переговори, але... лише після того, як протилежна "беззастережно капітулює". Мельник вимагав, щоб Бандера негайно розпустив свою "революційну ОУН", а Бандера - щоб Мельник її визнав.
Слід також визнати, що кожна сторона докладала зусиль, щоб створити культ "свого" вождя.
Наприклад, як розповідає про підготовку Краківського збору його учасник Микола Климишин: "Всі проекти різних комісій сходилися в одних руках Ст. Бандери, який виявив у той час найнаглядніше, чого він вартий та що він може зробити. Я подивляв усебічне охоплювання справ, якими він у той час керував. Я подивляв, як він з повним знанням підходив до справ і скільки разів він устрявав у справи, вирішно змінюючи проекти, над якими комісії проводили довгі дні на дискусії. Часто бувало, що він знімав з пляну нарад якусь справу, відкладаючи її до наступного дня, і хоч наради тягнулися до пізна вночі й ранком починались наново, він приносив свій проект розв'язки проблеми, широко та усебічно розпрацьований... На тих нарадах я укріпився в вірі, що він єдиний може у той час взяти Провід ОУН у руки і повести справу найкраще".
З іншого боку, навіть протокол Римського збору, що має бути без усяких емоцій, переповнений славослів'ям на адресу Андрія Мельника, який фактично ще нічим себе не проявив: "Вождь зголосив перед образом Упавшого Вождя приявність 22 учасників II ВЗУН та свою і ОУН готовність іти за геройським прикладом Євгена Коновальця. Промова Вождя, яку приявні вислухали стоячи, зворушила до глибини душі усіх і зосередила їх думки у стіп Роттердамської Могили й довкола Особи, яка перейняла по Євгенові Коновальцеві керму боротьби народу за визволення... Коли звернений до образу покійного, Вождь складав свій глибоко продуманий і пориваючий душу звіт, приявні переживали одну з найбільш торжественних хвилин свойого життя".
Деяким виправданням для обох сторін може бути та історична епоха, коли кожен народ шукав свого "вождя" і в ньому бачив порятунок у складній ситуації.
10 лютого 1940 р. у Кракові Степан Бандера збирає своїх прихильників, і вони проголошують створення так званого "Революційного Проводу ОУН". Як би не доводили послідовники ОУНр (так вони стали себе називати), що це не був розкол, а лише очищення ОУН від опортуністичних елементів, але це таки був розкол. Інша річ, що він був викликаний якнайкращими почуттями: бажанням бачити Україну вільною і вірою, що саме вони знають єдино правильний шлях до здійснення цієї мети. Оскільки членство людей в ОУН не документувалося так, як, наприклад, членство в комуністичній партії, то неможливо точно визначити, скільки саме людей підтримало Бандеру, а скільки залишилося з Мельником. Було б помилкою твердити, що за Бандерою пішла сама молодь, бо Степан Ленкавський був далеко не молодим, зате Олег Ольжич і Олена Теліга були з покоління Бандери. Можна твердити що більш схильні до різких кроків підтримали Степана Бандеру, а більш схильні до поміркованості залишилися з Мельником. Це не означає, що останні були менш мужні, ніж перші. Поетка Олена Теліга, розстріляна німцями в лютому 1942 р. у Бабиному Яру в Києві, була "мельниківкою". Але вже не раз наводилися слова якогось німецького офіцера, який начебто був при розстрілі: "Я ще не бачив, щоб хтось так мужньо зустрічав смерть, як ця молода вродлива жінка".
Не будемо вдаватися в усі деталі розходжень між "мельниківцями" і "бандерівцями", це виходить за межі нашого завдання: викласти конкретну біографію Степана Бандери. Згадаймо тільки - трибунал Проводу "старої" ОУН виніс вирок смерті Степану Бандері і кільком його найближчим товаришам, але цей вирок ніколи навіть не намагалися виконати.
Чим займався Бандера у свій "краківський період"? Очевидно, найбільше уваги він приділяв використанню будь-яких можливостей підготовки воєнних кадрів. Усі радянські публіцисти одностайно "гнівно таврували" Степана Бандеру і взагалі всіх націоналістів за співпрацю (в радянській літературі це називалося "посібництво") з Гітлером. Але найперше давайте встановимо, що перед Другою світовою війною Гітлер був політичним діячем, який міг подобатися чи не подобатися, але він ще не був злочинцем проти людства, і стосунки з ним підтримували політичні діячі всього світу, зокрема Йосиф Сталін, який привітав Гітлера із захопленням Парижа, а у 1941 р., рівно за два місяці до початку війни, тієї, що "Велика Вітчизняна", прислав вітальну телеграму Гітлеру з нагоди дня народження. Отже, якщо українські націоналісти використовували будь-які можливості, щоб члени ОУН дістали військовий вишкіл, то в цьому не було нічого ганебного чи злочинного.
Не будемо вдаватися в історію створення Українського легіону чи Дружин Українських Націоналістів, про які радянський читач взагалі нічого не чув, а також батальйонів "Нахтігаль" і "Роланд", про які можна прочитати, що вони разом з німцями ввірвалися до Львова і негайно, за попередньо складеними списками, почали знищувати польську інтелігенцію.
Історик Іван Білас у книзі "Репресивно-каральна система в Україні 1917 - 1953" наводить список людей, яких мав знищити на Рівненщині радянський партизанський загін Чепіги, як "самостійних націоналістів". Ті списки нараховують 234 особи з 11 сіл поблизу Сарен. Якщо взяти до уваги, що йшлося про невеликі села і що дорослі чоловіки чотири рази послідовно звідти забиралися: в 1939 р. - в польську армію, в 1939 - 1941 рр. - у Червону Армію, а також у Сибір чи на Соловки, а під час німецької окупації - на роботу до
Німеччини, то виходить, що знищенню підлягали практично всі чоловіки в селі.
(Далі буде).
 

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 10.06.2005 > Тема "Українці мої..."