Версiя для друку Обговорити в форумi

Доброго дня, моя улюблена "Кримська світлиця"!
Цього листа пише тобі учениця 7-го "а" класу школи № 14 м. Чернівців - Тетяна Полубко.
Передплачую тебе не так давно, але за цей час встигла уже полюбити: події, які висвітлюються на твоїх сторінках, співзвучні з моїми патріотичними почуттями. Я виросла у такій родині, котра дуже любить українську мову, побут, звичаї нашого народу. Так виховали і мене. Знаю свій родовід до сьомого покоління, простежую, як відбувалися історичні події в Україні і як жили мої пращури. І в кожному поколінні нашого роду бачу, що їхнє життя, їхня доля тісно переплетені з долею матінки-України. Не було в нашому роду таких, щоб жили самі по собі, щоб історія проходила мимо них. Тому з гордістю я можу сказати, що мій давній славний український рід був творцем історії України.
Мій прапрапрадідусь Кирило загинув за рідну землю у 1914-му, прапрадідусь Петро був січовим стрільцем. Загинув. Прадідусь Василь - оунівець. Йому зараз 87-й рік, живе в Підволочиському районі на Тернопільщині. Це по маминій лінії.
Дідусь Василь, батьків батько, - учасник бойових дій у Другій світовій війні, брав участь ще й у війні з Японією.
Доля розпорядилася так, що мене виховує бабуся Надія - дочка прадідуся Василя. Батьки розлучені, у новій маминій сім'ї я не потрібна. Але ж мені й пощастило! Всі кажуть, що бабуся виховала мене взірцевою українкою. Ми з бабусею брали участь у Помаранчевій революції. Як брали? Виходили у Чернівцях на майдан, кому тільки могли, роз'яснювали все про Помаранчеву революцію. І я писала й декламувала вірші. А ще малювала (дуже люблю малювати, навчаюся у 2-му класі художньої школи).
Надсилаю кілька своїх віршів. Якщо сподобаються - надішлю ще.
Процвітання тобі, "Кримська світлице!"
З повагою Тетянка ПОЛУБКО.

ГЕРОЯМ УПА
Легко бути героєм,
коли впізнають,
Хоч і рани минулі болять, -
все ж то легше...

Вкраїно моя, я - твій воїн УПА,
Я прагнув лиш одного -
тебе звільнити.
Я розумів, що та чума,
 котра прийшла,
Повік не зможе нами володіти.
Проти братів своїх
 нічого я не мав,
Вони на фронті там,
ми - тут за матінку стояли,  
Чому ж, чому
 так ставляться тепер,
І кажуть, що Вкраїну ми
 не захищали?
Та, може, правда
все ж спливе наверх
І зможе побороти
 ницу підлість,
І воїни помиряться тепер
Шануючи і честь свою,
і гідність.

В день ювілею відсвяткуєм - 60,
Обнявшись щиро,
 ніби побратими.
І Україна-мати кожного з солдат
В день свята поіменно
 назве сином.

МАТИ ПРЕЗИДЕНТА

Наша Україна вся в журбі:
Президент матусеньку хоронить.
Серце синове в скорботі і пітьмі,
Бо прощально -
 сумно дзвони дзвонять.

Перед ним усе життя спливло,
Як маленького до серденька
 тулила,
Проводжала сумно за село,
Щоби син піднявсь
 на власні крила.

Вивчився, раділа, як могла,
Синову родину зустрічала,
Материнською молитвою щодня
Від недолі і нещасть оберігала.

Мамо, мамо, це ж бо Ви мене
Україну рятувать благословили.
Ось тепер уже я Президент,
Ви ж сьогодні сходите в могилу...
Скільки болю Ви перенесли.
І тривог, переживань, скорботи.
Матінко, матусенько, простіть
За всі хвилювання і турботи.
Не соромлюсь я святих тих сліз,
Що за Вами нині щедро ллються.
Всю любов свою до Ваших ніг
Я кладу, ріднесенька матусю.

Мене знає й поважа весь світ,
Я для всіх шанована людина,
Та для Вас, матусю, я лиш син,
Любляча кровиночка, дитина.

Ви залишитеся в серці назавжди,
І порад до Вас прийду просити...
Найдорожчий горбик той землі
Не зрівнять з багатством
 всього світу...

КОЛЬОРОВИЙ СВІТ

Світ кольоровий живе навкруги,
Світ кольоровий - і суму немає.
Кольорові дерева,
 кольорові сади,
Кольорові річки і пташата у гаю.
Кольорові і луки,
 і гори, й стежки,
Кольорова земля
 й хто на ній проживає,
І ласкаво, і тихо усіх тих людей
Кольоровий розмай обіймає.
Я іду по землі цій - Україна вона,
Як у казці дитинства,
 вона кольорова.
Помаранчево й синьо-жовто
 уся розцвіла,
Вбралась в досі незнані
 кольорові обнови.
Як же гарно навкруг,
 як приємно мені,
Я іду по землі цій,
 радію й співаю:
Будем всі кольорові,
 яскраві, живі,
В помаранчевім рідному краї.
Ця оранжева хвиля
 рікою пливе,
Прибуває води до її водограю,
В кольоровому світі
 наша мрія живе,
І про це я так щиро співаю.
Нам довіку
цю землю священну любить,
Кольорові хатини
 на ній будувати,
Та не можемо ми ні на мить
Власну совість на іншу
 перефарбувати.
Маєм знати, що ми -
 українці з віків,
Родовід наш сягає
 у сиві глибини,
Звідки б'є джерело,
і малиновий дзвін
Сповіщає з історії звуком своїм,
Як колись народилася
 наша Вкраїна.
А тепер оновилася,
 встала з колін,
І омилась в купелі
 цього водоспаду.
І ніколи й нікому не вернути її
До старого облудного ладу.

УКРАЇНСЬКА МОВА

Мова українська
 в вишитій сорочці
Йде сміливо нині
 боротьбу прийнять.
Вона зовсім-зовсім,
 ну, не хоче іншій,
Другій, своє місце уступать.

Бо вона у рідній нашій Україні,
Є вона державна назавжди.
Ну, чому ж так часто,
 часто кажуть нині,
Що їх тут повинно бути дві?

Мово моя рідна,
 красуне в барвінку,
Калинове диво, на весь світ сіяй!
Хай побачать люди,
 що ти не в застінку,
Синьо-жовтий твій
хай бачать всі розмай!
Тетяна ПОЛУБКО,
учениця 7-го "а" класу
ЗОШ № 14.
м. Чернівці.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 03.06.2005 > Тема ""Джерельце""