Версiя для друку Обговорити в форумi

Книга в газеті

Присвячується всім полеглим в боротьбі за волю України.

(Продовження. Поч. у №1 - 21).

Проте в останню мить усе було відмінено. Чому - досі немає однозначної відповіді, її, напевно, вже ніколи й не буде, бо це ж не така справа, де кожен крок фіксується документально. Існує чимало різних версій, від такої, що друзі боялися, що під час втечі Бандеру можуть вбити, як це було з Головінським, до такої, що декому з Проводу ОУН не надто хотілося бачити Степана Бандеру на волі. Коли немає достовірної інформації, виникають легенди.
Є ще одна причина, чому про цю спробу втечі не надто охоче розповідають прихильники Бандери. Справа в тому, що однією з головних діючих осіб був Зиновій Книш, який потім різко розійшовся з Бандерою. А на той час Книш щойно відбув п'ятирічне ув'язнення, мав певні знайомства, і саме він виходив на зв'язок із сторожем. І саме для нього ця нездійснена спроба мала фатальні наслідки. Сторож, засмучений тим, що такі величезні гроші вислизнули у нього з рук, сп'яну поскаржився своєму другові, той доніс "куди треба", і почалися масові арешти. Ось як про це пізніше згадував Зиновій Книш: "Розправа закінчилася на самого нашого св. Миколая,
19 грудня 1938 р. Так то святий Миколай приніс мені дарунок - вісім років тюрми. Поляки Заборовський і Шерлей дістали присуди менші. А жінку Шерлея, що не мала поняття про справу, засудили тільки за те, що взяла від чоловіка тих п'ятсот злотих, що я дав йому як завдаток. Всіх ключників, що їх у ході слідства "всипали" Заборовський і Шерлей, звільнили ще в слідстві, але зі служби прогнали. А вони справді нічого не знали".
Невідомо також, чи знав про цю спробу його звільнення сам Степан Бандера.
А зараз нам необхідно на деякий час полишити нашого головного героя в його одиночному ув'язненні і поговорити про подію, яка сталася в тихій маленькій Голландії. 23 травня 1938 року на вулиці Роттердама пролунав вибух. У кишені людини, яка загинула від вибуху, був паспорт на ім'я Йозефа Новака, але вже другого дня поліції стало відомо, що справжнє ім'я убитого Євген Коновалець. Хто його вбив, поліція не змогла з'ясувати, але члени ОУН не мали сумніву, що це справа спецслужб Москви. Хоча сама Москва ніколи до цього не признавалася. Все той же Володимир Бєляєв у вже згадуваному памфлеті "Останнє сальто "Сірого", написаному через 32 роки після вбивства Євгена Коновальця, подавав таку версію: Коновалець поїхав у Роттердам на зустріч зі своїм довіреним агентом, його смерть стала результатом внутрішніх "розбірок" в ОУН. Як доказ, він пише, що журналістів, які в своїх інформаціях дозволяли собі сумніватися в "московській" версії убивства, позвільнювали з роботи. Далі автор видає такий "пасаж": "Жителі Львова були вкрай здивовані галантністю польської поліції, яка, чудово знаючи, що Мельник керував організацією, з волі якої було вбито міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького, дозволила йому легальний виїзд "для прийняття справ від небіжчика". Тут усе брехня, від першого до останнього слова. Якщо Бєляєв у той час і справді не знав, хто вбив Коновальця, то все останнє він не міг не знати. А саме: що Мельник до 1938 р. не очолював ОУН. Відбувши ще в 20-х рр. 4 роки ув'язнення в польській тюрмі, Андрій Мельник працював головним лісничим у митрополита Андрея Шептицького і 12 років не брав ніякої провідної участі в політичному житті. Він не мав найменшого відношення до вбивства Перацького, бо протягом такого детального слідства поліції це б стало відомо. Мельник отримав закордонний паспорт не для того, щоб перейняти справи "від небіжчика", а щоб поховати свояка: вони з Коновальцем були одружені на сестрах, доньках львівського юриста Федака. Причому паспорт йому видали не так миттєво, бо на похорон він запізнився. І нарешті, з Роттердама він повернувся в Польщу до своєї роботи лісничого. Що ж до того, хто вбив Коновальця, то в цьому злочині зізнався Павло Судоплатов у своїх мемуарах "Спецоперации". Він детально розповів про те, як представився Коновальцеві учасником антирадянської організації в Україні, як втерся до нього у довіру, був з ним у Парижі на могилі Симона Петлюри і навіть узяв грудочку землі з його могили, "щоб відвезти в Україну". А під час чергової зустрічі спокійно вручив Коновальцеві "подарунок з України" - замасковану під коробку цукерок бомбу.
На столику в кімнаті готелю, в якому зупинився Євген Коновалець, прибувши до Роттердама на фатальну зустріч, залишилася єдина річ - невеликий хрест. Той хрест, згідно з переказами, Коновалець отримав від своєї матері, коли йшов на війну, і відтоді завжди мав його з собою. Але на цей раз хрест його не зберіг.
Загибель Євгена Коновальця, та ще й у такий час, коли всім було ясно, що наближаються грізні події, поставила ОУН у дуже складну ситуацію. Євген Коновалець був беззаперечним авторитетом для всіх націоналістів, він був не лише видатним організатором і досвідченим військовиком, а й прекрасним психологом і видатним дипломатом. Умів розбиратися в людях (от лише з Судоплатовим не розібрався, але на фото бачимо такого милого юнака з відвертим поглядом і трішки ніяковою посмішкою, що йому так і хотілося вірити). Коновалець умів усіх погодити між собою і кожному знайти відповідне місце. Мимоволі дивуєшся, як він зумів створити ОУН, вливши туди УВО. Такої б мудрості нашим сучасним політикам, щоб об'єднати численні (але малочисельні) партії державницького спрямування.
Після загибелі Євгена Коновальця постало серйозне питання: кому очолити ОУН? Серед провідних кадрів було чимало видатних особистостей. Нині поміж них називають Сціборського, Бандеру, Тимчія-Лопатинського. Але нараз один з найближчих співпрацівників Коновальця Ярослав Барановський оголосив, що в розмові з ним Коновалець назвав своїм спадкоємцем на випадок, якби з ним щось трапилося, Андрія Мельника (таку версію подають прихильники Бандери). Загалом проти цієї кандидатури спочатку не було ніяких заперечень. Андрій Мельник був не лише свояком, а й давнім, ще з часів визвольних змагань, побратимом Євгена Коновальця. Правда, останні роки він був осторонь від націоналістичного руху, але оскільки це була нелегальна діяльність, то широкий загал знав лише, що Андрій Мельник відбув тюремне ув'язнення і не пов'язаний з польськими державними колами. Отож нічого дивного, що Андрій Мельник став Головою Проводу Організації Українських Націоналістів.

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #22 за 27.05.2005 > Тема "Українці мої..."