Версiя для друку Обговорити в форумi

Книга в газеті

Присвячується всім полеглим в боротьбі за волю України.
(Продовження. Поч. у №1 - 9).

Що ж до синів о. Андрія Бандери, то вони, дійсно, всі займалися політичною діяльністю і всі загинули.
Про Степана Бандеру відомо дуже багато, але невідомо, чому з того можна вірити, оскільки навіть найбільш ґрунтовний історик Петро Мірчук пише: "По закінченні народної школи в рідному селі Степан Бандера продовжував освіту в українській гімназії в Стрию", - в той час як сам Степан Бандера в незакінченій автобіографії "Мої життєписні дані" писав, що у зв'язку з воєнними лихоліттями він до народної школи не ходив взагалі.
Ще менше даних про братів Степана. Так, Василь і Олександр вчилися в тій же Стрийській гімназії. Потім Василь вчився на агрономічних курсах Львівської Політехніки, одружився з Марією Возняк (її сестра була дружиною Миколи Лемика, про якого мова буде далі). Василь Бандера був активним діячем ОУН, відправлений поляками в концтабір Березу Картузьку, звідки вийшов лише після розгрому Польщі в 1939 р. Олександр, як відомо з тієї ж автобіографії Бандери, захистив дисертацію з економіки в Італії, в той же час він працював в місцевій станиці ОУН, одружився з донькою італійського міністра закордонних справ Чіано.
В 1942 р. обидва брати були арештовані німцями і ув'язнені в концтаборі Аушвіц (польська назва Осьвєнцім), де закатовані 21 липня 1942 р. Існують свідчення, що їх убили не німці, а поляки з обслуги табору в помсту за вбивство в 1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Проте однозначно, що зробили це поляки з дозволу німців, про що мова теж буде далі.
Невідома доля наймолодшого з братів, Богдана Бандери. Видатний діяч ОУН Степан Мудрик-Мечник написав у своїх спогадах, що востаннє він зустрічався з Богданом Бандерою в половині червня 1942 р. в Білій Церкві, коли Богдан з так званою похідною групою прямував для підпільної роботи в Херсон. Звідси, мабуть, і виникла версія, що їх у Херсоні розстріляли німці. Але п. Петро Лаврів, колишній вишкільник куща УПА і низових проводів Долинського району (підпільне псевдо "Добромир"), розповідав авторці, що він ще перед війною вчився в Стрию разом з Богданом, добре знав його в обличчя і зустрічав у поїздах "Станіславів - Стрий" ще в 1943 році. Так само донька Володимири Бандери - Давидюк Мирослава запевнювала, що вуйко Богдан відвідував їх ще у 1943 році. Пані Марія Скрентович-Лаврів, обласна референтка Юнацтва Станіславівщини, потім - окружна жіночої мережі (підпільне псевдо "Звенислава"), розповідала, що вона виконувала обов'язки зв'язкової обласного провідника "Роберта" і обласного референта СБ "Митаря" з тодішнім крайовим проводом у Львові. Згадує, що коли Роберт був дуже запальний, то Митар був цілковитою йому протилежністю - завжди дуже спокійний (саме цю рису постійно згадують ті, хто спілкувався з Богданом Бандерою). "Я не можу сказати, звідки я то знала, - говорить п. Марія, - бо то ж була конспірація, але хтось мені сказав, що Митар - брат Степана Бандери.
І я його бачила в Чорному лісі на Станіславівщині ще на початку 1944 року". Ця розповідь цілком узгоджується зі спогадами колишнього вояка УПА Василя Яцишина. За деякими даними, Митар зі своєю дружиною Дарою і ще кілька повстанців загинули в бункері аж 19 грудня 1949 року в с. Старичеві Рожнятинського району.
Все це ще вимагає скрупульозного дослідження.
Звернімося ще до глави сім'ї - о. Андрія Бандери. Він належав до тих українських священиків, які не відділяли церкву від національних справ. У Старому Угринові була читальня "Просвіти", гурток "Рідна школа", сільськогосподарські установи, які значною мірою були створені зусиллями о. Андрія Бандери. Коли ж у 1918 р. Австро-Угорська імперія розвалилася, але почала відновлюватися розділена ще при Катерині II між Росією, Пруссією і Австрією Польща, українське населення Галичини піднялося на боротьбу за свою власну державу.
1 листопада 1918 р. у Львові відбулося повстання, яке ввійшло в історію під назвою Листопадового зриву, і створена незалежна держава - Західно-Українська Народна Республіка. Ця назва для більшості українців старшого і середнього поколінь невідома, бо навіть у підручниках з історії Української РСР для вузів цей історичний факт не згадується зовсім.
Для захисту держави була необхідна армія, і о. Андрій Бандера пішов добровольцем до Української Галицької Армії польовим капеланом. Після поразки визвольних змагань він повернувся до Старого Угринова для виконання своїх священицьких обов'язків і до сім'ї.
Коли почалася Перша світова війна, Степанові Бандері було всього п'ять років, але ж загальновідомо: люди, які дожили навіть до дуже похилого віку, своє дитинство пам'ятають краще, ніж те, що було з ними недавно. Сам Бандера писав так: "Під час Першої світової війни я пережив дитиною-юнаком чотирикратне пересування воєнних фронтів через рідне село в 1914 - 1915 і 1917 роках, а в 1917 р. важкі двотижневі бої. Через Угринів переходив австро-російський фронт, і наш дім був частково знищений гарматними стрільнами". Ті, кому в дитинстві довелося пережити Другу світову війну, можуть собі це уявити. Слово "стрільна" - не помилка, так називали в той час артилерійські снаряди.
У книзі "Степан Бандера - символ нації" Петро Дужий писав: "Треба ще й погодитися з думкою, що те, що дорослі люди сприймають розумом, то діти, як звичайно, в особливо важкій ситуації здатні "схоплювати" серцем і всіма фібрами душі. І схоплене в дитячому віці залишається на все життя людини й ніколи не вивітрюється". Що це дійсно так, може підтвердити випадок, який мав місце у серпні 1990 р. під Нікополем у дні святкування козацької слави. До групи професійних співаків, - серед них були Галина Менкуш і Анатолій Мокренко, - які стояли край дороги і неголосно співали популярні народні пісні "Ой, хмелю мій, хмелю", "Там під лужком зелененьким" та ін., підійшла дуже старенька, бідно зодягнена жінка й несміливо попросила: "Дітоньки, заспівайте мені "Ще не вмерла Україна". "Дітоньки" переглянулися, бо це ж ще був час, коли ця пісня публічно не виконувалася, але заспівали. Старенька заплакала, а потім сказала: "Дякую, я оце ніби в раю побувала". Оскільки вона була родом з Кривого Рогу, то слід думати, що спомин про український гімн "Ще не вмерла Україна" зберігся у неї в пам'яті з часів Української Народної Республіки, коли ця бабуся була ще дитиною.

(Далі буде).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 04.03.2005 > Тема "Українці мої..."