Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 25.02.2005 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 25.02.2005
"Дай, Боже, щастя, вибраною дорогою ішовши!"
Проф., д-р Ю. БОЙКО.

До 100-річчя від дня народження Дмитра Нитченка

Цю статтю про життя, творчість та громадську діяльність письменника, педагога і видавця Дмитра Васильовича Нитченка (Дмитра Чуба, Остапа Зірчастого) професор, доктор Ю. Бойко написав до ювілею письменника - 75-річчя від дня народження, який відзначався 1980 року. (Не стало Дмитра Нитченка у 1999 р.).
Стаття "Д. Нитченко, як творча індивідуальність" послужила передмовою до книги Дмитра Н.-Чуба "Люди великого серця" (Статті, розвідки, спогади), яка побачила світ у видавництві "Ластівка" (Мельбурн, 1981, Австралія). Її, статтю, ми й передруковуємо з цієї книги зі збереженням стилю і правопису автора. Вона дає уявлення (хай до кінця й не повне) про те, як жив і чим займався наш співвітчизник у далекій Австралії, куди його закинула доля, і 100-річчя від дня народження якого минуло 21 лютого ц. р.
Бувають і в наш час дуже скромні люди. До них належить наш громадський діяч, педагог і письменник Дмитро Нитченко, він же й Дмитро Чуб. Коли я із запізненням довідався із преси про його 75-літній ювілей, то вважав за потрібне покласти на папір образ цього невтомного трудівника, але мені бракувало кількох даних, без яких мій нарис був би не повний. І коли я звернувся до Ювілята, прохаючи вислати мені ці дані, то отримав відповідь: не варто, мовляв, про мене писати, я людина, що нічим особливим не відзначалася. Розуміється, було б кривдою для нашої громади, якби я послухався шановного Ювілята. Тепер, коли я з величезним запізненням маю потрібні відомості, можу, нарешті, взятися до пера.

* * *

Дмитра Нитченка пам'ятаю ще з жорстоких харківських років, - 1942 - 43. Він був одним з тих, що серед харківських руїн і згарищ, в голоді й холоді, героїчно творили національний зміст щоденника "Нова Україна". Як редактор відділу літератури, науки й мистецтва, я часто мав нагоду говорити з Дмитром Нитченком, людиною, в якій мене вражали окриленість і та патетична любов до українського слова, яку останньо відродили українські поети-шестидесятники. Скільки задушевних розмов про Антоненка-Давидовича, про Сосюру, Свідзінського, про варварства, вдіяні Москвою над українською культурою. Я був тоді певний, 36-літній Нитченко, юнак серцем, лише відкриває браму в життя, де йому судиться долею створити щось непроминальне.
Я не помилився.
Ім'я Дмитра Нитченка стало прикладом розбудови української культури серед нашої австралійської еміграції. Він є її найупертіший будитель, провідник у царство духової праці і творчості. Без нього багато нашої молоді відійшло б від українського життя, асимілювавшись серед чужинців, без нього не з'явилося б цілої серії видань українською мовою. Нехай читач не лякається, коли я порівняю Нитченка з Борисом Грінченком. Не таланти я зіставляю, лише етос праці, яким одержимі ці дві різні калібром людини, а все таки однаково перейняті якимсь глибоким схилянням перед обов'язком праці для рідного народу, обидва невтомні докраю у своєму служінні українському слову й українській школі.
Народився Нитченко 1905 р. в м. Зінькові на Полтав-щині, в українській заможній родині. "Соціяльне походження" стало нещастям для молодої обдарованої людини. Треба було стати "пролетарем". Тому й навчання в Індустріяльно-Технічній Школі, тому й кар'єра слюсаря, а далі помічника машиніста при дизелях та інших машинах. Але природні нахили брали своє. Хотілося писати... Першого віршика написав ще 15-літнім юнаком. Він не претенсійний, легкий, як пташка, що, летячи, купається в сонячному сяйві. І його надрукували в читанці для 2-ої кляси, навіть ставили за взірець на учительській конференції в Харкові у 1936-му році. Віршик починався:  
Дзвенить піснями ранок,
Купається в росі,
А сонце з-поза хмарок
Дивується красі.
Та життя молодого поета не дзвонило піснями, а хмарки перетворювалися у хмари. Треба було міняти місця перебування, із праці не раз звільнювано за оте осоружне "соціяльне походження".
Юнак уже у столичному гомінкому Харкові працює на підприємствах, далі у видавництвах, і вчиться та закінчує спочатку Технікум Чужоземних Мов, за ним Педагогічний Інститут, а головне - друкується в газетах і журналах, переважно як поет для дітей. І от, врешті, входить у літературу з двома книжками поезій і одною - прози, а до того долучаються й переклади з німецької поезії, п'ять книжок-перекладів з російського письменства...
Дмитрові Нитченкові випало щастя покуштувати трохи й з келеха українського ренесансу. Він не знав близько Хвильового, хоч і належав до Пролітфронту, але із Сосюрою він таки мав товариські контакти, навіть його томики зберігав із дорогою авторовою присвятою. Також Нитченко знав, чому сосни так тоскно гудуть над його азіятським краєм, і чому не приходить заповіджений геленістично-азіятський ренесанс, і чому височить над Харковом безобличний велетень Держпром, а недалеко від нього в трагічному 33-ому році вмирають на вулиці селяни з тоскною покорою в очах.
Треба було замкнутися в собі, щоб не впасти даремною жертвою. Це Нитченко і зробив. Перед війною - непомітна вчительська праця. Десятирічки, підготовчі курси до технікумів та інститутів, та і в самих інститутах. Викладав українську мову, але доля змушувала викладати й російську.
Війна... мобілізація.., Нитченко в армії. Ці напружені дні, тижні, місяці письменник відобразив у своїх спогадах "В лісах під Вязьмою" (прекрасний зразок-мемуарної літератури: стислість, точність, схвильоване переживання епохальних подій, погляд на совєтсько-німецьку війну з точки зору свідомого українця, який потворність обох окупантів бачить зблизька в разючих деталях). Поворот до Харкова у воєнній завірюсі був недовгий. Довелося із родиною переїхати спочатку до Львова, і тут у літературно-театральних колах ще раз знестися духом, друкуватися в пресі, написати драматичний гумористичний скетч, що йшов у "Веселому Львові", радіти хвилинами мистецького успіху - і журитися перед розкритою пащекою невідомого.
Роки 1945 - 1949 - це для Нитченка таборова Німеччина і в ній педагогічна, літературно-журналістична праця знедоленого ді-пі, який у пральні мусить прати бруди вояцької білизни, щоб заробити собі шматок хліба і щоб решту сил присвятити рідній культурі. Його засадою стало писати в органи різних політичних напрямків.
Він не цурався "чорної роботи", поточне культурне життя знаходило в його особі свого кореспондента.
Педагогічну працю відновив у Новому Ульмі, в українській гімназії. У 1947 р. вийшла у світ його брошурка "Шевченко в житті", вдумливо з конгльомерату різних спогадів змонтований літературний і побутовий образ Шевченка, з його звичками, уподобаннями, поведінкою.
У 1949 році довелося вибратися в далеку Австралію; як і всі вигнанці з України, стає він на дворічну контрактову роботу, працює з джаґаном і лопатою. Та й тут відразу різностороння, систематична робота для нашої культури з метою зберегти австралійську еміграцію від асимілювання. А тому - перша увага дітям.
І от він із друзями організовує в-во "Ластівка", випускає пригодницьке напружене оповідання "На гадючому острові". Змії, кенґуру, велика ящірка - це той світ, із яким змагається хоробрий тринадцятилітній хлопчик, і принадні малюнки, якими прикрашено книжечку, збуджують уяву юних читачів. Нитченко багато написав для дітвори - і все це з розумінням її інтересів і психології, як от: "Вовченя", "Це трапилось в Австралії" та багато ін. Діти - вдячний читач. І вони нав'язують листування з автором. У 1956 р. автор отримав від них 23 листи, деякі з малюнками. Мала ученичка Христина Дашко з Чікаґо, приміром писала: "Мені дуже подобалося це оповідання про крокодиленя, і я хотіла б знати, чи Василько й Найда взяли його додому? Я хотіла б знати, чи Ви можете прислати мені адресу Василька і його знимку?"
Велетенська робота (так, без перебільшення - велетенська!) припала Нитченкові у організації - нашого шкільництва на австралійському терені. Він був членом, заступником голови і довгий час головою Центральної Шкільної Ради на Австралію. За його головування шкільництво дуже розрослося, зміцніло, підбудувалося програмами, спромоглося на підготову вчительських кадрів та на три вчительські з'їзди. Якщо в 1953 р. в Австралії існувало 13 шкіл, то на 1960 р. їх число сягало понад 50, з 117 вчителями і зверх 2 000 учнів. Щоб це стало дійсністю, треба було Нитченкові відбувати подорожі в різні українські осередки, іноді на дуже далекі віддалі. А листування зі школами - це ж понад 300 листів річно, і то власноручно, без писальної машинки!
Він постійно лагідний і усміхнений, також стає центральною фіґурою літературного і мистецького життя Австралії. Очолює австралійську філію Об'єднання Українських Письменників "Слово", репрезентує ОПЛДМ, голова Літературно-мистецького клюбу в Мельбурні, дійсний член НТШ; він видає альманахи "Новий Обрій", що їх вже вийшло шість чисел. Це разом - понад 1 200 сторінок цікавого літературного матеріялу, майже поспіль твори поетів, прозаїків, критиків і мистців Австралії - який строкатий і барвистий конґльомерат талантів старшого і молоділого покоління!
І скільки світлин, що відбивають здобутки мистців Австралії і дають нам змогу побачити наших далеких територіяльно, близьких серцеві земляків серед їхньої культурної праці.
Особливо пильнує Нитченко молодих талантів, він їх вишукує й виховує. Протягом кількох років він у газеті "Вільна Думка" упорядкував 25 сторінок "З творчості наших наймолодших". В Австралії українська книжка розходиться краще, аніж на інших теренах. Це не чудо, а насамперед наслідок зусиль Д. Нитченка і його друзів. Вони, починаючи з 1958 р., організували 23 двомісячники української книжки.
І при всьому цьому наш ентузіяст знаходить час не лише редагувати чужі книги, писати до них передмови, але й сам присвячується власній творчій праці, в якій наука вступила в нерозлучну дружбу із здоровою, цікавою популяризацією. Справді бо, прочитайте його спогади "Іван Рубчак в житті й на сцені". Історик театру напевно без них не обійдеться, а читач не відірветься, поки не дочитає останній рядок. Постать галицького визначного актора немов би різцем скульптора вирізано. Дуже лірично, з виділенням драматизму доби написано "Чому плакав Сосюра".
Наш автор писав і про мовознавця Г. Голоскевича (сам Нитченко з мовознавчою компетенцією видав свій "Правописний словник", в якому є багато слів-новотворів, що не існували за Голоскевича), і про Володи-мира Гжицького та його "Чорне Озеро", і про творчість Антоненка-Давидовича (роман якого "За ширмою" Нитченко перевидав окремою книжкою), і про Степана Васильченка, і про
О. Олеся, і "Живий Шевченко" - книжка про найцікавіші моменти з життя Шевченка, і збірник пригодницьких оповідань "Стежками пригод", і підручник для шкіл "Елементи теорії літератури і стилістики", і, зрештою, книжка цікавих репортажів "З новогвінейських вражень", що мали багато прихильних рецензій і - та всього не перерахувати, бо треба було б мені перейти всі дозволені рядки передмови.
Треба конче згадати, що як поет Нитченко значно виріс у порівнянні з його юнацькими спробами. Він друкує небагато поезій, але він дуже вимогливий до себе. Йому вдаються дружні шаржі, які він публікує під псевдонімом Остап Зірчастий. Слід би побажати авторові, щоб він і свій поетичний доробок випустив окремою книжечкою.
І хочеться на закінчення сказати Ювілятові, з нагоди його 75-ліття: Дай, Боже, щастя, вибраною дорогою ішовши!

ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ДМИТРА НИТЧЕНКА ЗА 2004 РІК

Журі премії імені Дмитра Нитченка, заснованої Лігою українських меценатів та родиною письменника, вшосте назвало своїх лауреатів. Ними стали в Україні:
Олександр АФОНІН, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів;
Ірина ВІЛКОВИЧ, зав. бібліотекою Національної Спілки письменників України;
Людмила СІРЕНКО, бібліотекар Національної Спілки письменників України (спільна);
Василь ГЕЙ, голова Волинської обласної організації
Національної Спілки письменників України;
Віктор ЖАДЬКО, письменник, доцент факультету української філології Київського педагогічного університету ім. М. Драгоманова;
Лариса ІВШИНА, головний редактор газети "День";
Світлана ЙОВЕНКО, завідувач відділу поезії і критики журналу "Вітчизна";
Віктор КАЧУЛА, головний редактор газети "Кримська світлиця" (Крим);
Марія КОРЮНЕНКО, заступник головного редактора газети "Освіта України";
Надія МИРОНЕЦЬ, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу Інституту архео-графії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАНУ;
Володимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, професор, віце-президент Національного університету "Києво-Могилянська академія";
Ігор ПАСІЧНИК, ректор Національного університету "Острозька академія", доктор психологічних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України;
Анатолій ПОГРІБНИЙ, голова Київської організації Національної Спілки письменників України, доктор філологічних наук, професор Національного університету ім. Т. Шевченка;
Софія ТЮТЮН, заступник головного редактора редакції літератури Національної радіо-компанії України;
Микола ФЕДУНЕЦЬ, голова Хмельницької обласної організації Національної Спілки письменників України;
а також за кордоном:
Андрій КОМОРОВСЬКИЙ, член Управи Братства ветеранів дивізії "Галичина" (Торонто, Канада);
Леонід ЛІЩИНА, багатолітній редактор журналу "Молода Україна" (Торонто, Канада).
Премія ім. Д. Нитченка носить ім'я відомого подвижника українського слова, організатора освітнього, культурного й літературного життя в Австралії. Письменник, журналіст, критик, літературознавець, педагог, меценат - ось лише деякі грані діяльності цієї унікальної людини. Впродовж десятиліть, живучи на чужині, в Австралії, він писав книжки, рецензував найвагоміші, найактуальніші твори, що виходили українською мовою в діаспорі, популяризував, видавав і навіть продавав їх, щоб на виручені гроші опублікувати нові.
Засновуючи премію імені Дмитра Нитченка, Ліга українських меценатів разом із доньками великого благодійника - Лесею Ткач (в літературі - Богуславець) та Галиною Кошарською вирішили відзначати нею саме тих, кому не байдужа доля українського друкованого слова. Премія імені Дмитра Нитченка присуджується рецензентам, журналістам, видавцям, бібліотекарям, працівникам книготоргівлі, меценатам, тим, хто справді активно пропагує українську книгу, захищає друковане слово. Присуджується премія щороку до дня народження письменника - 21 лютого.
Цього року українська громадськість відзначає 100-річчя від дня народження Дмитра Нитченка.
Прес-служба Ліги українських меценатів.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 25.02.2005 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2937

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков