Версiя для друку Обговорити в форумi

Листопад 2004 р.
Після кольорових снів - важким тягарем новий день. Безмежна втома... Хочеться спати... А за вікном - пробудження... Ну що ж, доброго ранку, новий світанку!
У пам'яті випливають з якогось небуття, немов чужі, спогади... Серце знову болить (вже котрий день про щось квилить). Чому так боляче сприймаю те, що коїться там, на Майдані? Адже навколо, тут, такі блідо-сині душі...
Коли їду на роботу, єдиною втіхою мені - новенька АЗС - помаранчева! Немовби пригоршня з того жовтогарячого моря... Очі не можу відірвати - гріє! І пофарбована ж вона у цей "небезпечний" колір ще влітку!
Я чіпляюся за той колір, як за радісну вісточку...
Хмарою - спогад... В одному класі учні навмисно поклали помаранчеву стрічку на ближчій до мене парті, переді мною. Чекали моєї реакції. Відчула себе ошуканою: спочатку подумалось, що це нарешті підтримка, а виявилося - глузують...
А стрічку стало шкода - немов пташка в клітинці, приманка...
Потім ще згадала очі... колеги... Хто зна, що там діти розказують, потішаючись, певно, з її гнівного обурення моєю жахливою "помаранчевою агітацією". Нерозуміння - стіна... Холодно...
Зігріла згадка про ученицю з біло-синім шарфиком, що заступилась за моє ім'я: мовляв, кожен має право на власну думку й вибір... Вдячна... Різні кольори, але душі - рідні! Краще так, аніж навпаки...
Непокоюся тим, що з моїми українцями (колегами) немає згоди... Чому їм теж байдуже до Києва, до України? Як таке може бути?! Чого ж тоді навчати дітей? Просто мови? Мова...
Я вперше відчула живий звук справжньої, української... Раніше - штучно розмовляла... Тепер - ніби якийсь смак з'явився, а ще - якась сміливість і впевненість при вимові. Бо відчуваю зв'язок з народом.
З живим народом... Разом нас багато, нас не подолати!
І що злочинного знайшли мої старшокласники у цьому гаслі? Чому їхні очі кам'яніли від цих слів? Коли і хто засіяв у їхні душі оте насіння зневіри й зневаги до української нації. Страшно було чути постріли слів: "Мало тих українців катували і розстрілювали!" Злість - в очах, недитяча...
Де ж той вихвалений патріотизм та національна свідомість, про яку вони так часто говорять на уроках, а ось тепер від правди життя так цинічно відривають?
Якась ізнову самота...
Сьогодні робили шкільну виставку "Мина Мазайло"... Українізація, русифікація... 1929 рік... Ні! Це все - сьогодення!.. Як хотілося на фінал пустити слова "Україна відбулася як нація" Просто треба її дуже любити, щоб зрозуміти це!" Але де там!
В очах, в серцях учнів - спротив...
Боляче...
Невже не станемо вище, невже затопчемо все те, що сіялось віками, викохувалося сльозами, вигрівалося серцями, дозрівало думками?

Боже, поможи! Дозволь і нам стати гідними кращого життя! Може, не занапастимо-таки того добра, що нам даси... Може, таки вимолимо в Тебе хоч трохи захисту й благословення. Навчи нас, Господи, тої молитви, що врятує Україну і нас, українців...
Українці, браття милі,
Відгукніться, де ви є?..

Січень 2005 р.
Ще й досі не віриться... Перемога?..
Слава Тобі, Господи! Невже й справді український народ здійснив те, за чим ридав Кобзар, про що співала Леся, що прорікав Франко, за що в табори й під кулі - Куліш, Стус...
Але віриться - це диво!
Чимало було докладено зусиль фізичних, ще більше - душевних. Кожен "перехворів" за ті кілька місяців... Поранені в душу, в серце, в голову... Ще чутно відгомін революції... Але дай, Боже, одужати всім!
Незабаром весна... "Гетьте думи, ви хмари осінні!.." Після грози завжди легше дихається... Господи, прости нам усі наші провини й образи, що їх завдавали ми одне одному, й Тобі...
Ми навчилися цінувати мир і спокій, злагоду й порозуміння. Випробували на собі теорію толерантності й рішучості, терпіння й наполегливості...
Нарешті в очах моїх учнів - знайомий добрий блиск. Як я скучила за вами! Усе те було немов якесь ув'язнення моральне. (Чесно кажучи, відчувала себе наче під слідством!).
Ми вже починаємо відбудовувати наш світ довіри... Хтось знову проти?!  - мовчи, провокаторе! Досить з нас тих змагань... Настав час збирати каміння...
Кожен має стати мудрішим. Життя навчить... А на уроках з літератури в унісон сьогоденню лунають "Тигролови", "Україна в огні", "Сад Гетсиманський", "Собор"... Ті ж самі твори, але як засяяли вони в новій помаранчевій оправі!
Життя іде і все без коректур,
І час летить, не стишує галопу...
Після моральних у душі тортур
Як солодко відчути перемогу!
Авжеж, попереду ще чекають випробування. Але нехай ота виборена соборність живить, а віра й чесність окрилює нашу Україну!

Р. S. Казали учні,
що на Лесю ніби схожа...
А нещодавно чула вже таке:
На Тимошенко
відтепер похожа.
Кидав образу? -
Вийшов комплімент!

м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 11.02.2005 > Тема "З потоку життя"