Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2002 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#49 за 06.12.2002
ДОВІДНИК "ТАРАС ШЕВЧЕНКО І КРИМ" В БІБЛІОТЕЦІ КОНҐРЕСУ
Григорій РУДНИЦЬКИЙ, упорядник довідника "Тарас Шевченко і Крим".

29 серпня 2002 року Бібліотека Конґресу Сполучених Штатів Америки зареєструвала під контрольним номером 2002486067 і внесла до своїх каталогів довідник "Тарас Шевченко і Крим" (Сімферополь, видавництво "Таврія", 2001). Водночас у відділі славістики було підготовлено перезнятий на мікроплівку та електронний варіанти кримського видання.

Довідник "Тарас Шевченко і Крим" випускався на замовлення Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України за Національною програмою випуску суспільно необхідних видань. Одним з його завдань ставилося щонайповніше представлення імен українських політичних, громадських, наукових, культурних діячів, тривало чи епізодично пов'язаних з Кримом. З різних причин, у тім числі і не залежних від авторського колективу, в довідник не потрапив цілий ряд визначних постатей. Очевидно, короткі біографічні довідки про них варто час від часу подавати на сторінках "Кримської світлиці". В цьому ж випуску знайомимо наших читачів із заслуженим артистом України Ростиславом Василенком.

 

РОСТИСЛАВ ВАСИЛЕНКО - МИСТЕЦЬ ТРЬОХ КОНТИНЕНТІВ

 

Актор, майстер художнього слова, режисер, літератор, педагог. Заслужений артист України (2002). Член Об'єднання мистців української сцени, Асоціації директорів, що опікується пенсіонерами Оттави (Канада). Почесний член Спілки театральних діячів України. Відзначений медалями і дипломами державних та  культурницьких інституцій. Серед нагород - "Будівничий України" (від "Просвіти"), "Єднання у співпраці" (від товариства "Україна - Світ").

 

Ростислав Миколайович Василенко народився 27 червня 1920 року в Києві. Його батько, лікар-терапевт Микола Адріянович Лебеда, в той час був примусово мобілізований у Добровольчу армію Денікіна, і дід по матері, щоб не наразити родину на знищення, при хрещенні записав хлопчика на своє прізвище. Менш як через пів року по тому надійшла вістка, що батько, обслуговуючи в польовому шпиталі поранених і хворих, помер від висипного тифу на Північному Кавказі.

Дитячі і юнацькі літа Ростислава Василенка припали на період терору, репресій і голоду. Після голодомору-33 його, вкрай виснаженого, на кілька місяців забрала в Москву сім'я першого заступника наркома важкої промисловості Ю. Л. П'ятакова, дружина якого доводилася Василенкам родичкою.

В 1936 - 1941 рр. Р. Василенко навчався в драматичній студії при Київському академічному театрі драми ім. І. Франка, з трупою якого виступав у виставах та здійснив гастрольні поїздки в Ленінград, Петрозаводськ, Мінськ, на Донбас. Отримавши акторський диплом, один сезон грав на кону Полтавського драматичного театру.

У воєнні роки мистець, аби уникнути примусового вивозу до Німеччини, працював у театрах Василькова, Миколаєва,

пізніше - в Козачому театрі (Югославія, Польща, Австрія), Українській мистецькій групі та інших колективах. Влітку 1945 року він почав тісну співпрацю з Капелою бандуристів Григорія Китастого, що згодом продовжилася на північноамериканському континенті. Тоді ж за дорученням управи українського табору переміщених осіб організував у баварському місті Інґольштадті театр. Лише з переходом (1946) до Ансамблю українських акторів, заснованого Володимиром Блавацьким, для мистця закінчився тривалий період спричинених війною театральних поневірянь. Тут він дістав змогу грати на високопрофесійній сцені, був залучений до режисури.

В березні 1949 року еміґрантські шляхи привели Ростислава Василенка на Зелений континент, у столицю Південної Австралії - Аделаїду, де він якийсь час працював на текстильній фабриці, а далі кондуктором міського транспорту. Вільний час жертовно присвячувався мистецтву, і цілком заслужено Р. Василенко вважається одним з найактивніших творців українського театру в Австралії. В заснованому на початку 1950 року Українському театрі малих форм (УТМФ) він перший здійснив постановки за творами І. Багряного "Розгром" і "Морітурі", зіграв багато ролей у виставах різнопланового репертуару, брав участь у щорічних Шевченківських святах. "Коли тепер з перспективи років дивитись на працю УТМФ, - написав Р. Василенко у своїх спогадах, - то просто дивуєшся, що в тих несприятливих умовах у перші роки нового поселення ми були здатні на такий зрив творчого духу..."

А ще актор значно розширив виконавську діяльність, розробивши програму концертів художнього слова, з якою об'їздив багато австралійських міст. Ця форма спілкування з глядачем слугує йому і донині. Коли в Аделаїді виникло Українсько-австралійське товариство, Р. Василенко увів до свого репертуару художнє читання англійською мовою ("Притча про життя" І. Франка, "Поки авто чекає"

О. Генрі та ін.), успіх програм був настільки голосний, що Аделаїдський театр запропонував артистові співпрацю.

В липні 1957 року Ростислав Василенко переїхав до Канади. Як і на Зеленому континенті, організовувалися концерти художнього слова (індивідуальні або за партнерства дружини Віри Василенко). На торонтській сцені Ростислав Миколайович поставив п'єсу І. Кочерги "Фея гіркого мигдалю", опріч того, він був заанґажований  Капелою бандуристів імені Т. Шевченка. Показана навесні 1958 року в Детройті, Чикаґо, Гамільтоні, Бафало та інших американських містах програма "Слово Тараса" допомогла Капелі бандуристів зібрати кошти на концертову подорож до Європи. Запрошення одержав і Ростислав Василенко, але, щоб забезпечити стале матеріальне становище своєї ще не облаштованої родини, він за порадою знаменитого співака Михайла Голинського утримався від привабливої мандрівки і вирішив поміняти професію.

Майже сімнадцять літ було віддано педагогічній праці. Здобувши звання бакалавра, Ростислав Василенко викладав у школах канадської столиці Оттави історію, географію, природничі науки, працював їх директором, одну з них відвідав прем'єр-міністр країни Джон Діфенбейкер. Фахової освіти набув в Оттавському університеті, 1968 року захистив дисертацію на тему "Талановиті учні - майно держави".

Коли 1967 року відзначалося століття Канади, Ростислав Миколайович написав сценарій композиції "З жевріючими серцями" (слова з гімну країни), до виконання якої були залучені сто кращих читців, а саме учні сьомого - десятого класу з усіх столичних шкіл. Була серед них і десятикласниця католицької школи Морін Мактір, котра пізніше стала дружиною прем'єр-міністра Джо Кларка. Коли Р. Василенко залишав Патман-школу, батьківський комітет прийняв рішення щорічно відзначати відмінників нагородою заслуги імені Росса Василенка.

Одначе і в роки педагогічної праці не переривалася творча діяльність Р. Василенка. Так, у березні 1984-го він продекламував на канадському телебаченні в Торонто Шевченкове посланіє "І мертвим, і живим...", і той запис повторювався потім ще кілька років. А після виходу на пенсію (1985) актор повністю віддався своєму мистецькому покликанню, виступав у виставах, операх "Катерина", "Запорожець за Дунаєм". Що ж до програм художнього слова, то вони з успіхом слугують йому і тепер.

Ростислав Василенко - автор збірки поезій "Порвані струни" (Авґсбурґ, 1947), поеми про Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького "Сиві століття" (1945, опубл. 1999), численних культурологічних і публіцистичних нарисів та статей, між ними - "І чого вони їздять?" ("Нові дні", березень 1984), "Якби ви вчились так, як треба..." ("Література і мистецтво", додаток до "Гомону України", 4.VII 1990), що мають певний стосунок до шевченкознавства. 1999 року у київському видавництві "Рада" вийшли його спогади "Життя в ґримі та без", присвячені пам'яті матері Олени Леонтіївни та діда Леонтія Макаровича Василенка. Мати автора, О. Л. Василенко (1888 - 1989), замолоду була естрадною співачкою, під псевдо Ларина виступала на чорноморському побережжі, в тім числі в Ялті. Кохався в мистецтві і Л. М. Василенко (1861 - 1942), чиї "Музыкальные переложения" були надруковані 1903 року в київській нотній друкарні Чоколова. До цієї збірки увійшла також композиція на слова Т. Шевченка "Тяжко-важко в світі жити".

Восени 1991 року відбулася гастрольна подорож артиста по незалежній Україні (Київ, Охтирка, Суми, Одеса, Львів, Харків), а також зустріч у Москві, в товаристві "Славутич", зі співвітчизниками.

На запрошення українсько-канадського відділу бібліотеки № 9 та Фундації ім. Д. Бурлюка 20 - 27 листопада 2002 року Ростислав Миколайович Василенко перебував у Сімферополі, виступав у Таврійському національному університеті, бібліотеці № 9 та українській гімназії з концертами художнього слова, до програми яких входили поема Тараса Шевченка "Петрусь", новели "На золотих богів" Григорія Косинки і "Дід Голод" Володимира Русальського, авторська композиція, присвячена Симонові Петлюрі, та кілька гумористичних творів.

 

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2002 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=284

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков