Версiя для друку Обговорити в форумi

Порівнювати ситуацію з українською та кримськотатарською мовами немає логічного сенсу, оскільки ситуація з ними різна. Однак, саме на прикладі української мови можна зрозуміти, наскільки болючими та глибокими є кризи кримськотатарської. Як зазначає Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу: «Жоден народ не хоче втрачати свою мову. Жоден народ».

Якщо й нині, в часи повномасштабного вторгнення, можна почути нарікання, що українська не є домінантною мовою у побуті більшості українців, то що вже казати про кримськотатарську. Чи виглядає ситуація так, що нинішні носії кримськотатарської можуть стати останніми з могікан? Чи повернеться кримськотатарська до Криму і в якому стані? І, зрештою, як держава допомагає вижити й розвиватися цій унікальній і красивій мові ще одного корінного народу України?

«ОСТАННІ З МОГІКАН»: ЯК ВІЙНА ПРИСКОРЮЄ АСИМІЛЯЦІЮ

Кримськотатарська мова належить до загрожених мов. І хоча в Україні вона має статус мови корінного народу, поки що на розвитку самої мови це суттєво не позначається. Як зазначив Рефат Чубаров на круглому столі «Екосистема кримськотатарської мови та літератури в Україні: що зроблено і яке домашнє завдання перед нами?»: нормативні акти для підтримки кримськотатарської мови є, а ресурсів нема.

Більше того, окупація Криму поглибила болючі процеси асиміляції носіїв кримськотатарської мови. Це стосується і Криму, де залишається частина киримли, і Туреччини, де осіла значна частина кримськотатарської діаспори, і тим паче материкової України.

Історія унікальної школи з кримськотатарською мовою викладання тут дуже показова. Херсонщина. Селище Новоолексіївка Генічеського району розташоване за 25 км від адмінмежі з Кримом. Кримські татари жили там і раніше, адже багато родин осіли ще під час повернення із депортації наприкінці радянського періоду. Але після окупації Криму в 2014 році туди переїхала нова хвиля переселенців. Перед повномасштабним вторгненням у селищі, за різними даними, жили близько 7 тисяч кримських татар.

Новоолексіївська школа №1 – показова історія долі кримських татар. Кримськотатарську мову там викладали ще з кінця 1980-х, а в 2017 році відкрили перший клас із кримськотатарською мовою навчання. До 2021 року в школі вже навчалися десятки дітей кримськотатарською, а понад сотня вивчала мову як предмет.

З 24 лютого 2022 року Новоолексіївка, як і весь Генічеський район, перебуває під російською окупацією. Частина киримли змушена була виїжджати з селища вглиб України вдруге – вже після початку повномасштабного російського вторгнення. Новоолексіївська школа фактично теж була переміщена: у державних освітніх реєстрах вона ще існує як Новоолексіївський ліцей №1, але її юридичну адресу перенесено до Чорнобаївки.

Алім Алієв на власному прикладі пояснює, як швидко відбувається процес асиміляції. Якщо його прабабуся говорила виключно кримськотатарською і не розуміла російської, то бабуся вже досить добре спілкувалася російською, хоча її рідною мовою та мовою спілкування в родині залишалася кримськотатарська. Батьки Аліма переважно використовували російську, хоча кримськотатарська залишалася мовою родинного вжитку. Натомість нинішня молодь надає перевагу іншим мовам – російській, турецькій і подекуди українській.

Активісти, які намагаються сприяти вивченню, використанню й поширенню кримськотатарської мови, стикаються з багатьма проблемами. Саме про найболючіші з них і як вирішуються вони нині – читайте далі.

ЗАМКНЕНЕ КОЛО ОСВІТИ: ШКОЛА БЕЗ ВЧИТЕЛЯ, ВЧИТЕЛЬ БЕЗ ПІДРУЧНИКА…

Освіта – це основна підтримка життя мови, як би пафосно це не звучало. Саме через школу мова передається наступному поколінню, а разом із нею – культура, історична пам'ять і спосіб бачити світ. Тож одна з найбільших проблем кримськотатарської мови сьогодні: недостатність можливостей вивчати її системно. І невелика кількість охочих.

Ольга Кіча, директорка єдиного в Україні приватного кримськотатарського ліцею «Бірлік Скул», розташованого на околиці Києва, розповідає, що одна з проблем – брак підручників. Лише у 2021 році кримськотатарський правопис повернули до латинської графіки (нагадаємо, що за радянських часів кримськотатарську, тюркську за походженням мову, перевели на кириличне письмо, яке не відповідало її мовній традиції). Держава планувала до 2025 року створити повний цикл підручників та методології для навчання кримськотатарською, але цього поки не сталося.

На сьогодні, за словами Ольги Кічі, силами МОН видрукувано підручник для 5–6 класів, однак немає, наприклад, базових підручників для вивчення мови з 1-го по 4-й клас. Тож учителі ліцею самотужки створили програму вивчення кримськотатарської мови для 1–9 класів. Однак централізованої методичної бази досі немає.

Ще один заклад, де можна вивчати кримськотатарську мову, також розташований у столиці. «Наше майбутнє» – лінгвістичний ліцей, створений при Ісламському культурному центрі. Тут також навчають кримськотатарської мови і сподіваються, що в подальшому учні продовжать її вивчення у закладах вищої освіти. Оце і всі можливості для кримських татар, які розпорошені по всій Україні, вивчати рідну мову в стінах шкіл.

Втім, масштаб і цієї роботи поки що невеликий. За словами Ігоря Балуби, керівника експертної групи МОН, у кожному з навчальних закладів опановують мову трохи більш як 100 учнів. І після завершення середньої освіти більшість із них не обирає подальше вивчення кримськотатарської мови та літератури.

Тут виникає своєрідне замкнене коло. Щоб мова розвивалася, її мають вивчати діти. Для цього потрібні вчителі, а для підготовки вчителів – студенти, які обиратимуть кримськотатарську мову своєю професією. Потрібні також підручники, методики, програми та, зрештою, робочі місця для фахівців.

І це коло могло б розірвати порочний біг, якби кримськотатарська мова була доступна для вивчення не лише дітям із кримськотатарських родин. Ідея запровадити її хоча б як факультатив у ширшій системі української освіти час від часу звучить у професійному та громадському середовищі. Адже кримськотатарська – не лише мова корінного народу Криму, а й частина української культурної спадщини. Можливість хоча б познайомитися з нею для значно ширшого кола українських дітей могла б стати не лише жестом підтримки, а й реальним поштовхом для розвитку мови.

Водночас така зміна одразу поставила б перед системою освіти нові питання: хто викладатиме кримськотатарську, де брати підручники та методики, як готувати нових учителів і, зрештою, де вони працюватимуть?

Поки ж із кількістю фахівців, які обирають кримськотатарську мовою своєї професії, ситуація ще складніша.

Підготовку фахівців із кримськотатарської мови в Україні здійснюють два заклади – КНУ імені Тараса Шевченка та Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. За словами Ігоря Балуби, цьогоріч на бакалаврат у Києві, де кримськотатарська входить до філологічної спеціалізації, вступило дев'ять студентів, ще троє – до магістратури. На програму, де готують саме вчителів кримськотатарської мови, подалося семеро абітурієнтів, до магістратури – двоє.

Щоправда, останніми роками з’явились окремі програми вивчення кримськотатарської мови та культури в Києво-Могилянській академії та Українському католицькому університеті. Це факультативне навчання, але воно хоча б є.

МОВА ЯК ПРОФЕСІЯ: ЧОМУ ВЧИТИ КРИМСЬКОТАТАРСЬКУ ПОКИ ЩО НЕВИГІДНО

Чому ж так мало студентів обирають кримськотатарську мовою своєї професії? Одна з причин – дуже простих і водночас ключових – відсутність роботи для фахівців.

Показовий приклад навів Рефат Чубаров. На Кримській платформі (міжнародному саміті, який Україна започаткувала для координації міжнародних зусиль задля деокупації Криму – ред.) спікерів, які виступали кримськотатарською мовою, перекладали українською. А далі наступний синхроніст перекладав уже з української на англійську. Тобто замість прямого перекладу з кримськотатарської на англійську виникав подвійний переклад. Причина проста: фахівців, які могли б забезпечити такий переклад, недостатньо.

Якби заходи, присвячені Криму, системно супроводжувалися синхронним перекладом із/на кримськотатарську, це, на думку Чубарова, могло б створити додатковий попит на фахівців і дати новий поштовх для розвитку мови. Адже мова стає живою професією тоді, коли людина, яка її вивчила, може не лише нею говорити, а й працювати.

Про це ж говорить і Мамурє Чабанова, філологиня, перекладачка, викладачка кримськотатарської мови та членкиня журі конкурсу «Кримський інжир». У співпраці і самотужки вона переклала кримськотатарською мовою романи і повісті Сергія Жадана, Олександра Довженка, Богдана Лепкого. За її словами, позитивна динаміка у розвитку мови є, але перекладацька та видавнича сфери досі відчувають величезну нестачу.

«У сфері перекладів і книговидання ми відчуваємо дуже велику нестачу фахівців», – говорить Чабанова.

За її словами, минулого року завдяки грантовому проєкту, донором якого виступив House of Europe за підтримки Європейського Союзу, було видано всього три книжки, перекладені кримськотатарською мовою. «Можливо, за останні 10 років видано було ці три книжки, і цього року знову все дуже тихо і нічого нема», – каже вона.

У результаті виникає те саме замкнене коло: фахівцям ніде працювати, тому вони йдуть в інші сфери і не обирають переклад чи книговидання своєю професією. А без перекладачів, редакторів та інших фахівців не розвивається і сама мова – зокрема тому, що не з'являється достатньо книжок і сучасного контенту.

На думку Чабанової, ситуація потребує сталої системної підтримки. Вона вважає, що у сфері перекладів та книговидання кримським татарам вкрай потрібна інституція на кшталт Українського інституту книги або Українського культурного фонду, яка на постійній основі створювала б грантові програми.

«Уявляєте, який взагалі виклик видавництвам видавати книжки кримськотатарською мовою в Україні на сьогоднішній день, бо завжди стоїть виклик: хто буде читати, хто буде купувати? Нам треба підтримувати видавців також», – пояснює вона.

За словами Чабанової, видавці, які нині на свій страх і ризик видають такі книжки, ризикують залишитися з ними сам на сам: якщо книжки не купують, вони залишаються на складах. Тому підтримка потрібна не лише перекладачам чи авторам, а й видавцям, які готові працювати з літературою, виданою кримськотатарською мовою.

Є й інша проблема – інструменти для роботи з мовою. Попри офіційне затвердження латинської абетки, досі бракує електронних словників, зокрема кримськотатарсько-українських. Більшість доступних нині словників, за словами Чабанової, російськомовні. «Це все робиться на сьогодні, але тільки ентузіастами і небайдужими людьми», – говорить вона.

ТРИ КНИЖКИ НА 10 РОКІВ: А ДЕ ШУКАТИ МОВНИЙ КОНТЕНТ МОЛОДІ?

Але навіть якщо людина вивчила кримськотатарську в школі чи університеті, мова має залишатися присутньою в її повсякденному житті. Особливо для молоді, яка значну частину інформації, спілкування і розваг споживає онлайн. Якщо кримськотатарської немає в цифровому просторі, її місце дуже швидко займають російська або турецька.

Тому ще одним великим викликом учасники круглого столу називали створення сучасного контенту кримськотатарською – від подкастів і відео до аудіокнижок та вистав. «Це також сфера, яка на сьогодні потребує того, щоб ми звернули на неї увагу і серйозно нею зайнялися», – говорить Мамурє Чабанова.

Поки що системно працює з таким контентом, зокрема, Суспільне: Крим, де частина матеріалів перекладається кримськотатарською і транслюється в мережі. Але це лише кілька новин і аудіотреків на тиждень.

На необхідності окремо зосередитися на цифровізації мови наголошує і Алім Алієв, журналіст, правозахисник та заступник генерального директора Українського інституту. В Україні вже є десятирічний план: Стратегія розвитку кримськотатарської мови на 2022–2032 роки. Але, на його думку, у 2026 році вже час підбивати перші підсумки: що вдалося реалізувати в умовах повномасштабної війни і чи достатньо ресурсів спрямовується на цифровізацію мови, створення сучасного контенту та підтримку видавничої справи.

МІЖ СТРАТЕГІЄЮ ТА ПРИВАТНИМИ ІНІЦІАТИВАМИ: ЯК ДЕРЖАВА ПІДТРИМУЄ РОЗВИТОК МОВИ 

За словами Ігоря Лоссовського, заступника голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, у перші роки реалізації стратегії вдалося зробити кілька важливих речей. Зокрема, було створено правопис кримськотатарської мови на основі латинської графіки. Уряд його ухвалив, і нині він є чинним. Також ДЕСС започаткувала щорічну премію за внесок у відродження та розвиток кримськотатарської мови. Цьогорічними першими лауреатами стали 14 людей, а саму премію планують вручати й надалі.

Однак нормативні рішення самі по собі не створюють мовного середовища. Потрібні люди, які пишуть, перекладають, видають книжки, створюють відео, подкасти й вистави. І тут показовим є «Кримський інжир» – конкурс, який виник не з державної програми, а з громадської ініціативи.

Богдана Лаюк, заступниця міністра культури України, кураторка культурних проєктів, назвала його одним із прикладів, які реально змінюють мовну й культурну інфраструктуру. «Нам треба думати про реальні проєкти та ініціативи, які можуть змінити цю політичну реальність. Нормативні акти, безумовно, вкрай важливі, проте дуже часто вони не встигають за суспільними відносинами», – каже вона.

За словами Лаюк, «Кримський інжир» з'явився не тому, що ідея такого конкурсу була закладена в якомусь нормативному акті. Його створили люди, які вважали, що для кримськотатарської мови та культури потрібен майданчик, який одночасно підтримуватиме авторів і розвиватиме мовну інфраструктуру. І важливо, що серед ініціаторів були не лише кримські татари.

За вісім років існування конкурсу, розповідає Алім Алієв, на «Кримський інжир» надійшло 1392 тексти про Крим, а це поезія, проза, переклади, есеїстика, дитяча література. Серед авторів є й ті, хто пише кримськотатарською і досі живе в окупованому Криму. Через міркування безпеки в антологіях «Кримського інжиру» їхні тексти представлені під псевдонімами.

Але ця ситуація створює ще один виклик: дедалі складніше залучати до спільної роботи авторів і фахівців, які залишаються в Криму. «Мені здається, що це одна з ключових задач, коли ми говоримо про кримськотатарську мову та літературу, – не лише підтримувати фахівців і експертів, які є тут і сьогодні, але і ще думати, яким чином ми можемо використовувати знання наших фахівців, які знаходяться в Криму», – наголосив Алієв.

Є й інші ознаки того, що кримськотатарська поступово виходить за межі вузького кола фахівців. Богдана Лаюк згадала про першу конференцію українських та кримськотатарських студій, яка цього року відбулася у Львові. А в театрі Лесі Українки готується вистава за романом Анастасії Левкової «За Перекопом є земля».

Це важливі приклади, але поки що радше окремі острови мовного середовища, ніж цілісна система.І тут знову повертаємося до головного – до людей.

Рефат Чубаров наголошує, що відродження мови, яка пережила десятиліття заборони та фактичного виключення з освіти, неможливе без системної роботи з кадрами. «Збирання і збереження кадрів, розширення, вивчення, підготовка нових кадрів – це одне з найголовніших завдань», – говорить він.

І це, власне, повертає нас до початку історії. Школа потребує вчителя. Вчителю потрібна освіта і робота. Перекладачеві потрібні замовлення. Авторові – видавець і читач. А читачеві – контент кримськотатарською мовою. Без цього навіть найкраще виписана стратегія ризикує залишитися набором правильних пунктів на папері.

На круглому столі згадали вже крилату фразу Сергія Жадана: мова жива доти, доки нею говорять про любов. Але у випадку кримськотатарської сьогодні, мабуть, цього вже недостатньо. В умовах цифрового світу і російської окупації Криму цією мовою треба не лише говорити. Нею треба писати й читати книжки, знімати відео, створювати подкасти, перекладати, сперечатися, жартувати, закохуватися. Тобто, з нею треба жити щодня.

І саме тут підтримати життя кримськотатарської – мови, яку ЮНЕСКО визнало загроженою, – можемо і ми, українці. Кримськотатарська – це мова корінного народу України. Знати хоча б кілька слів, розуміти її, мати можливість її вивчати – це не лише жест підтримки тих, хто опинився у значно складнішій мовній ситуації. Це ще й спосіб повернути цю мову в культурний простір України, де їй, власне, і належить бути.

Нормативні акти потрібно ухвалити. Стратегії належить писати. Але мову неможливо відродити на папері. Для цього необхідні люди, які нею говоритимуть. І бажано – не колись. А зараз.

Ярина Скуратівська

https://www.ukrinform.ua

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 04.09.2026 > Тема "Крим - наш дім"