Версiя для друку Обговорити в форумi

Сімдесят років віддаляють нас від голодомору 33-го. Сьогодні ні в кого не викликає сумніву той факт, що саме в 1929 - 1933 рр. через політику комуністичної партії під керівництвом Сталіна було свідомо завдано подвійного удару селу, що врешті-решт і призвело до голодомору. Маємо на увазі проведення суцільної колективізації та розкуркулювання.

Отже, голод - то вже наслідки. Краще згадаємо про причини, що призвели до нього і смерті мільйонів людей. Сьогодні відомо досить матеріалів з найрізноманітніших документальних джерел. Серед документів можна назвати й періодичні видання початку 1930-х років.

Так, перечитуючи пожовклі сторінки газет, які виходили на той час в Запорізькій області - "Запорізька правда", "Колективні лани" та інші, ніби на власні очі бачимо грандіозну картину переламування селянина на новий більшовицький лад.

Як правило, місцеві власті одержували розпорядження згори, скільки вони мусили організувати колгоспів і скільки туди повинно входити осіб. А вже про те, як цього досягти, думали на місцях. Звичайно, що запроваджені методи не мали нічого спільного з принципом добровільності.

Про один такий випадок, що стався у Власівці Чубарівського району (тепер - село Чубарівка Пологівського району), розповідалося в газеті "Червоне Запоріжжя". Селянам, які не бажали вступати до колгоспу, загрожували "соловками". Їх викликав до себе голова сільради Бугаєнко, розмовляв з кожним віч-на-віч, а найбільш упертих заарештував. До вечора частина селян заявила себе, зрозуміло, гарячими прихильниками "комуни", а решту Бугаєнко відрядив до міліції, яка відмовилася прийняти заарештованих. Втім, власівська влада домоглася свого: вся Власівка та село Крута, за винятком 47 дворів, увійшли до комуни. Можна було надсилати переможні реляції.

Безумовно, селян на зборах всіляко залякували. Почали з того, що просто заявили: "Хто не увійде до колгоспу, одержить землю на Лисій горі або на Туркенівській Могилі". Тобто там, де земля зовсім непридатна для посівів. В той же час член президії Чубарівського райвиконкому Рибалка замість того, аби рішуче реагувати на обурливі вчинки голови сільради, заявляє, що "перебування в комуні - добровільне, але ті, що залишаться поза комуною - це миші, для них у нас вистачить отрут їх отруїти".

Розпочата владою в 1929 році колективізація вже через кілька місяців показала, що прискорена організація колективних господарств зазнає невдачі. З'являється стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів", в якій він намагався довести, що попри всі негаразди досягнуте на фронті колективізації було "серйозним успіхом". З переламаними долями мільйонів селян ніхто не рахувався.

Після цієї статті селянин хоча й дістав право вийти з колгоспу, здійснити це на практиці було зовсім не просто.

Одразу з відмовою партії від суцільної обов'язкової (!) примусової колективізації змінюється і зміст газетних публікацій. Друкуються критичні матеріали, в яких засуджуються дії та методи роботи "колективізаторів". Зокрема, і такий метод, коли ходили по дворах і провадили "анкетне" опитування селян: "Ось тобі список до созу, пишись або до нас, до созівців, або до них", тобто до куркулів, натякаючи цим, що того, хто відмовиться записатися до созу, чекає така доля, як і куркуля.

Незважаючи на "запаморочення від успіхів", місцева влада продовжувала вести активну боротьбу проти так званих куркулів,  аби силоміць загнати селянина до "колгоспного раю", тим самим позбавити його можливості самостійно господарювати на землі. Газетні заголовки з цього приводу були досить промовисті: "Боротьба за колективізацію - боротьба проти куркуля".

На що тільки не були здатні "колективізатори". Так, в одному з номерів "Червоного Запоріжжя" читаємо: "Посвідчення 8-го березня 1930 р. № 419. Дано це Раку Миколі в тім, що він є громадянин

с. Власівки Чубарівського р., який ухиляється від колективізації, що й свідчиться". Отакі "довідки" строком на шість місяців (може, мовляв, ще схаменеться) видавали тим, хто, не бажаючи вступати до колгоспу, подавався в інші місця на заробітки.

У пологівській газеті "Колективні лани" постійно друкувалися короткі замітки, в яких дописувачі розповідали про хід колективізації в селах району та про тих, хто цьому "заважав". Ось, наприклад, якийсь Буйний з

с. Вербового у своїй замітці "Позбутися чужого елементу" писав: "Нещодавно в Буряка X. знайшли 7 лантухів пшениці, що він її поховав від держави. Цей Буряк завжди висловлювався проти хлібозаготівлі". В іншій замітці читаємо про куркуля Бадла, який, не виконавши твердого завдання з хлібозаготівлі, був засуджений на 8 місяців. Але цього біднякам Зразкової сільради здалося замало, тому вони забажали найсуворішого покарання з висланням свого односельця за межі району. Виявляється, що в минулому цей Матвій Бадло "мав власної земельки до 30 десятин та орендував 20, мав власного вітряка, робочої худоби до 6 пар, вживав найману працю".

При читанні таких заміток мимоволі звертаєш увагу на псевдоніми, за якими ховалися їх автори: Свідомий, Ударник, Граніт, Вухо, Оклик, Широкий, Голка, Нетерплячий, Непосидящий і навіть Той, що знає.

Ось таким був початок 30-х років XX століття.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2002 > Тема ""Білі плями" історії"