Версiя для друку Обговорити в форумi

Уже протягом кількох виборчих кампаній з боку провладних, комуністичних та радикальних проросійських кіл на адресу українських національно-демократичних сил та українського націоналістичного руху з метою їх дискредитації в суспільній свідомості лунають звинувачення у фашизмі. Для фахівців цілком очевидною є повна безпідставність та кон'юнктурний характер подібних випадів. Водночас така легковажна наполегливість у використанні терміна "фашизм" у передвиборній риториці спонукає нас звернутися до історичного минулого і подивитися на нього під дещо несподіваним кутом зору. Нещодавно в Росії вийшло друком видання, присвячене історії російського фашизму (Окороков А. В. Фашизм и русская эмиграция (1920 - 1945 гг.). - Москва, 2002. - 593 с.), з деякими матеріалами якого вважаємо за необхідне ознайомити і українського читача.

ФАШИЗМ У МІЖВОЄННІЙ ЄВРОПІ

Перша світова війна стала колосальним потрясінням для європейського континенту. Моральний крах "версальської" системи мирних договорів та соціально-економічна криза, загроза експансії російського більшовизму стали сприятливим ґрунтом для виникнення і поширення ідеології фашизму - ідеології, яка згодом почала асоціюватися в суспільній свідомості як синонім крайніх виявів тоталітаризму та знищення демократичних цінностей, кривавих війн та злочинів проти людства.
Як організований рух фашизм виник 1919 р. в Італії (італійською - fascismo, від fascio - зв'язка, об'єднання) на чолі з Беніто Муссоліні і згодом став універсальним поняттям для означення численних організацій і груп, що почали виникати і діяти практично у всіх європейських країнах у міжвоєнний період, а також встановлених ними режимів там, де вони прийшли до влади. Роль і впливи цих організацій у різних країнах мали різні наслідки для історії цих країн та світової історії.
У Німеччині такою організацією стала Націонал-соціалістична німецька робітнича партія, яка на чолі з Адольфом Гітлером 1933 року захопила владу і втягла світ у Другу світову війну. Нацизм став крайнім виявом ідеології фашизму. З деякими застереженнями до категорії фашистських відносять режим генерала Ф. Франко, який у 1936 - 1939 роках очолював боротьбу проти комуністичної революції в Іспанії і згодом керував цією країною впродовж кількох десятиліть. У Португалії в 1932 р. прем'єр-міністром став К.-О. Салазар, який спирався на партію "Національний союз" та воєнізовану структуру "Португальський легіон". Серед численних фашистських організацій Франції найбільші впливи мали партії "Французька дія", "Французька солідарність", Народна французька партія, бойові союзи "Фасції" та "Вогненний хрест". У Великобританії на початку 20-х років діяли досить чисельні "Британські фашисти" та "Імперська фашистська ліга", після розпаду яких у 1932 р. постав "Британський союз фашистів" на чолі з колишнім лейбористом О. Мослі. У Швеції з розрізнених фашистських організацій 1929 р. була створена Націонал-соціалістична народна партія, яка орієнтувалася на німецький зразок. Данська націонал-соціалістична партія була створена 1930 року в Данії. У Швейцарії тоді ж була утворена партія "Національний фронт". У Норвегії під керівництвом В. Квіслінга досить впливовою була партія "Національна єдність". У Голландії найбільш помітною структурою фашистського типу став Націонал-соціалістичний рух, який мав своє штурмове крило "Збройний загін". У Бельгії тоді діяла ціла низка фашистських  організацій, до найбільших з яких належали "Національний легіон", "Національна дія", Фламандський національний союз та рух рексистів.
Поширення ідеології фашизму не оминуло і країни Центральної та Східної Європи. У Польщі її виразником став Національно-радикальний табір - Фаланга під керівництвом Б. Пясе-цького, в Естонії - Спілка борців за свободу. В Литві - Партія "народних". В Угорщині 1932 р. була створена Націонал-соціалістична Угорська робоча партія, в 1935 р. - Партія схрещених стріл на чолі з Ф. Салаші. В Румунії виразником ідеології фашизму вважалася партія "Залізна гвардія". У Чехословаччині під керівництвом генерала Гайди була створена Національна фашистська громада, згодом - Партія національної єдності.
Захоплення фашизмом зачепило і радикальні єврейські кола. Зокрема, у Польщі була відома створена
В. Жаботинським організація "Бетар", яка копіювала уніформу та гасла німецьких штурмовиків і влаштовувала публічні марші. В Палестині близькою за ідеологією до фашизму вважалася група Аба Ахимеіра. Представники таких течій у єврейському середовищі не раз зустрічалися з Муссоліні. В Італії у 1934 - 1937 рр. у військово-морській школі Чівітта навчалися молоді активісти сіоністських організацій, які згодом склали кістяк військово-морських сил Ізраїлю.

ФАШИЗМ І РОСІЙСЬКА ЕМІГРАЦІЯ

Ідеологія фашизму знайшла сприятливий грунт серед значної частини російської еміграції. Відомий ідеолог російського чорносотенного руху
В. Шульгин твердив про ідейну спорідненість її правого крила з фашизмом. "Великим явищем" назвав фашизм відомий діяч П. Струве, а його соратник С. Ольденбург писав так: "Діяльність фашистів є величезним благотворним чинником - якими б не були окремі вияви". Навіть видатний філософ М. Бердяєв вважав, що фашизм складається з позитивних елементів і на його чолі стоїть "чудова людина". Російські ветеранські напіввійськові організації висловлювалися на підтримку фашизму більш відверто. Зокрема, Російський Загально-Військовий Союз в офіційному наказі від 2 січня 1937 р. зазначав: "Ми є... природними, ідейними фашистами". Це явище захопило і монархічні кола російської еміграції. Генерал Туркул стверджував: "Наш ідеал - фашистська монархія". А у "Щотижневику Вищої монархічної ради" зазначалося: "Так, ми фашисти особливі, російські".
На такому тлі цілком логічним виглядало створення цілої низки власне фашистських російських організацій. У 1926 р. в Сербії була заснована Національна організація російських фашистів. Тоді ж у Харбіні (Китай) почала діяти організація "Робітничо-селянська козача опозиція росіян - Російські фашисти", в Тяньцзині - організація "Чорні фашисти". У Франції помітною була "Рада младоросів", що ідентифікувала себе з фашистами. Серед подібних організацій були також Всеросійська фашистська партія, згодом - Російський фашистський союз, також Російський Національний Фронт, Російський Націонал-Соціалістичний Рух, Всеросійська націонал-революційна партія та ще багато інших. Вони об'єднували десятки тисяч членів. Російські фашистські партії були членами Всеслов'янської фашистської громади з центром у Празі, а деякі з них оголосили лідера чехословацьких фашистів генерала Гайду вождем фашистів слов'янських народів.
Характерно, що лідери деяких емігрантських фашистських організацій поряд з антикомуністичною риторикою позитивно оцінювали методи утвердження сталінського режиму в СРСР та його дії, спрямовані на збереження контролю над територіями, що входили до колишньої Російської імперії.
Російські добровольці з фашистських організацій були учасниками багатьох конфліктів та протистоянь у різних країнах. Чимало їх воювало проти республіканської армії на боці генерала Франко в Іспанії. З початком Другої світової війни за ініціативою ряду лідерів російської еміграції в складі німецької армії почали формуватися окремі військові частини, які брали участь у бойових діях на боці нацистської Німеччини. Найбільшою з них став Російський охоронний корпус (назва не раз змінювалася), який діяв у Сербії проти партизанів Тіто в 1941 - 1945 рр. і 1944 р. налічував 17 090 вояків. Також у Югославії діяв "Особливий полк СС "Варяг". У Бельгії була сформована російська рота Валлонського легіону військ СС, яка діяла в Україні. Чимало російських емігрантів служили також у складі Російської Визвольної Народної Армії, Російської Національної Армії, дружинах бойової ради російських націоналістів (згодом 1-ша Російська національна бригада СС), Російській визвольній армії, полку особливого призначення Брандер-бург-800, численних козачих частинах.
Наведені факти свідчать, що історія XX ст. лишила людству чимало складних та трагічних уроків. До цих сторінок минулого треба ставитися з великою обережністю. Тож будь-яке використання термінів та ярликів із огульними звинуваченнями у фашизмі сьогодні є ризикованою і невдячною справою. В сучасній Європі подібні речі вважаються скандальними і просто неприпустимими, тягнуть за собою громадський осуд і суворі судові санкції. Тож краще і нам залишити цю складну тему фахівцям-історикам, а не намагатися використовувати її в публічних політичних спекуляціях, вносячи сум'яття і розбрат у суспільство. Бо ефект від таких спекуляцій може бути цілком неконтрольованим і несподіваним для тих, хто їх ініціює і намагається втілити в життя.

"Українське слово",
22 - 28 грудня 2004 р.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #1 за 01.01.2005 > Тема ""Білі плями" історії"