Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗЛОВ╤СНА Т╤НЬ ФЕЛЬДМАРШАЛА ГОЛОДОМОРУ НАД РОС╤╢Ю
Нещодавно у Ки╓в╕ вийшла друком книга доктора ╕сторичних наук Василя Марочка «Йосип Стал╕н...


ЗЛО ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ
Нещодавно в м╕ст╕ Ковел╕ на Волин╕ вийшла друком книга «╥хн╕ зор╕ не згасли».


ПОКОХАЛИСЯ НАВ╤ЧНО, ВМЕРЛИ ОДНОЧАСНО
Коли Соф╕ю Перовську розшукувала влада, пол╕ц╕╖ пов╕домили ╖╖ прикмети: “Б╕лявка,...


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА ПЕТЛЮР╤ВСЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
28 серпня 1921 року в Жандармськ╕й балц╕ поблизу Катеринослава було розстр╕ляно 52-х актив╕ст╕в ╕...


СТЕПАН ПАВЛЮК. ЩО? ФЛОТ УКРА╥НИ? ЗАБИРАЙ!
Ми давно не бачилися, з часу анекс╕╖ Криму. М╕й давн╕й знайомий, полковник, служив у...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 24.12.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 24.12.2004
СУВОРОВ, ЯКОГО Я ЗНАЮ...
Павло МАЗУР, учитель.

Олександр Суворов - видатний полководець, геніальний стратег і тактик. Це беззаперечно. Як беззаперечно і те, що він - син свого часу, вірний охоронець престолу.
Так уже склалось, що для широкого загалу особистість Суворова була представлена в міфологічному плані, всі діяння і помисли солдата - генерала - фельдмаршала - генералісимуса - геніальні, демократичні, на загальне добро. Так нам твердили... Але чи так воно було насправді? Ніскільки не применшуючи унікальність полководницького генія Суворова, спробую відповісти на це питання. Не буду повторювати прописні істини. Натомість пильніше придивлюсь до тих сторінок біографії полководця, які, здебільшого, залишались поза увагою учнів і студентів, читачів і глядачів.
1
...І ось тепер, коли тема вичерпала себе, я запитую: як і коли це починалось?
А починалось це дуже давно, коли я ще юнаком, подорожуючи Поділлям, завітав до Тульчина, колишньої штаб-квартири армії, якою у 1796 році командував Суворов. На одній з центральних площ міста височів пам'ятник Суворову, неподалік відкритими дверима запрошував музей його імені. У той день я був тут чи не єдиним відвідувачем. Зразу ж виник образ - "холодний музей".
Вже на вулиці, коли я розпитував у місцевого дідуся, як пройти до інших пам'ятних місць, почув: "Якби ти знав, юначе, скільки крові і сліз подільських кріпаків на совісті Суворова... Лише де незадоволення, аж гульк - там вже його "чудо-богатирі"..."
Пізніше я знайшов документальне підтвердження цьому фактові - солдати російської армії, якою командував Суворов, тримали Поділля у страхові і покорі. Так велів тогочасний режим.
Закінчився процес мого прозріння вже в наші часи. Останню крапку в ньому поставив російський письменник Віктор Астаф'єв, який вустами одного з героїв свого роману "Прокляты и убиты", виніс такий присуд: "Взять моего тезку, Александра Васильевича Суворова. Истаскал за собой по Европе, извел тучи русских мужиков, в чужих реках
потопил, в оренбургских степях пугачевский мужицкий мятеж в крови утопил и - герой на все времена..."

2
Якось, гортаючи альбом художніх робіт Тараса Григоровича Шевченка, я знайшов там його ілюстрації до книги Миколи Полєвого "История князя италийского, графа Суворова-Рымникского, генералиссимуса российских войск", що була видана в Санкт-Петербурзі у 1843 році.
Особливо запам'ятався з-поміж тридцяти малюнків ось цей: Суворов владним порухом руки заганяє закованого у кайдани Пугачова у металеву клітку, щоб везти його на розправу з Уральська до Симбірська.
Ось розповідь про цей відтинок біографії полководця з книжки "А. В. Суворов", яку понад сто років тому, у 1899 році, оприлюднив у столиці М. Л. Пєсковський.
"...Общий голос указывал на Суворова как на лучшего и самого надежного усмирителя пугачевского мятежа, который все продолжал шириться и усиливаться... Это был один из самых отчаянных по смелости походов Суворова... против громадной мятежной массы, опьяненной буйством, грабежом, разбоем и бесчинством... Пугачев, доставленный в Симбирск 1 октября и сданный Суворовым Панину, был казнен в Москве... Но пугачевщина еще не была прекращена... Шайки злодеев и грабителей еще бродили во множестве. Бороться с этим злом, восстанавливать порядок - опять таки выпало на долю Суворова... Ему подчинили все войска в Орен-бурге, Пензе, Казани и других местах, в общем итоге - до 80 000 человек. Вся зима была употреблена им на это невероятно трудно дело..."
Зробив він цю, висловлюючись сучасною мовою, "зачистку", як і все, за що брався Суворов, майстерно. За це був нагороджений імператрицею Катериною ІІ особливою відзнакою - іменною шпагою із золотим руків'ям, прикрашеним алмазами.
Але цим не обмежуються діяння Суворова. Досить згадати організовану ним у той же час різанину на Кубані, де були знищені навіть адигейські, татарські і ногайські жінки, діти і старики, єдина "вина" яких полягала у тому, що ці народи прагнули до свободи.
Мимоволі порівнюєш події 70-х років ХVIII століття з сьогоднішніми, зокрема, десятилітнім "відновленням конституційного ладу" у Чечні нинішніми російськими "чудо-богатирями".

3
Трагедія Речі Посполитої останньої чверті ХVIII століття... Нагадаємо її початок.У 1768 році у Барі, що на Поділлі, сформувалася барська конфедерація - військово-політичне об'єднання польської шляхти, спрямоване проти Станіслава-Августа Понятовського і Російської імперії. З того часу і до 1793 року на полях Польщі йшли кровопролитні бої. Майже чверть століття! Боротьбу очолили вожді національно-визвольного руху, одним з них був Тадеуш Костюшко.
Лише у Польщі розпочалось заворушення, як Суворов запросив у Катерини ІІ дозволу поїхати туди, щоб приборкати край. Дуже скоро такий дозвіл було отримано. Його так прокоментував фельдмаршал П. О. Румянцев: "Суворов всегда был ужасом поляков. Имя его подействует лучше многих тысяч..."
Польська кампанія - характерна ілюстрація військової творчості Суворова. Доказ тому - лист Румянцева Суворову: "Вижу в сем походе наисильнейшее действие ваших несравненных военных качеств".
Взірцем прояву цих "военных качеств" був, без сумніву, штурм Праги - передмістя Варшави на східному березі Вісли у 1793 році. Суворов так писав про результати штурму: "Страшне було кровопролиття - кожен крок на вулицях був покритий убитими, всі майдани встелені тілами, а останнє й найжахливіше винищення було на березі Вісли, на очах у варшавського люду".
За офіційними даними, убитих поляків було 13 340, полонених - 12 800, втопилось у Віслі близько 3000 повстанців. Після тяжкої поразки оборонців передмістя Варшава здалася без опору. Суворов надіслав імператриці лаконічний рапорт: "Ура! Варшава наша!" Катерина ІІ відповіла йому в тому ж самому дусі: "Ура! Фельдмаршал Суворов!.." Так Суворов отримав найвище в Росії військове звання, а також три ордени!
Ходять легенди, що коли Катерина ІІ надіслала у Варшаву заповітний жезл, новоспечений фельдмаршал, незважаючи на досить похилий вік (йому вже виповнилось 63 роки) виявив бурхливу радість на свій манер: розставив кілька стільців і почав стрибати через них, промовляючи: "Рєпніна обійшов.., Салтикова обійшов.., Прозоровського обійшов, - і так аж перерахував усіх колег, котрих він обійшов чином. - Я в молодості не плигав, зате тепер поплигаю!"
А ще у 1795 році Суворов наказав доставити із Варшави у Петербург 400 тисяч томів книг. Але поки обоз добирався до російської столиці, половину книг розікрали. Ці "трофеї" склали основу Російської національної бібліотеки.

4
А тим часом на заході Європи розгорталось ще одне вогнище - повсталі парижани зруйнували Бастилію, у Франції почалась буржуазна революція. Її луна пройшла з краю в край Європи.
Суворов уважно слідкував за революційними подіями у Франції. Про революцію він висловився категорично: це "повалення людських і божих законів", революція обертає народ у "люте чудовисько, яке треба приборкувати кайданами".
Польська кампанія дещо віддалила реалізацію бажань Суворова скувати французьку революцію кайданами. Та і на російському престолі відбулись зміни - володарем трону став Павло І - син Катерини ІІ. Всіх, кого возвеличила мати, син відправив у відставку. Не минула ця гірка чаша і Суворова. Але не надовго.
В кінці 1798 - на початку 1799 року склалась антифранцузька коаліція, в неї ввійшли Росія, Австрія, Англія, Туреччина, Неаполітанське королівство. Тут не місце давати розгорнуту характеристику протистояння монархічних сил Європи революційній Франції. Відзначимо лише одне: "хрестовий похід" на французьку буржуазну революцію осяяний іменем Суворова. Він був переконливим ворогом насильницького нав'язування Францією республіканського строю іншим народам, вважаючи республіканське насилля "гірше навіть і згубним всякого іншого". Полководець пройшов тріум-фальним маршем полями північної Італії, повів російську армію у героїчний похід через Альпи.
Граф Римницький, князь Італійський, граф Священної Римської імперії, фельдмаршал російської і австрійської армій, великий маршал П'ємонтський, спадкоємний принц Сардинського королівського дому, генералісимус суходільних і морських сил, кавалер всіх російських і багатьох іноземним орденів Олександр Васильович Суворов наближався до вершини своєї слави.
І... опали. Це вже був кінець.

5
В цих нотатках я лише лаконічно означив три визначні події, що мали місце в біографії Суворова: перша була відзначена генеральським званням, друга принесла Суворову фельдмаршальський жезл, третя увінчала полководця званням генералісимуса. Це була, без сумніву, видатна особа, геніальний військовий мислитель і діяч. Разом з тим Суворов був, наголосимо ще раз, сином свого часу. Своїм талантом і діями він, вірно служачи самодержавству, був знаряддям панівного класу імперії в її великодержавній зовнішній та реакційно-кріпосницькій внутрішній політиці. Цілком слушно О. Герцен у книжці "Минуле і думи" охарактеризував реакційний шовіністичний рух Росії тих часів як "півнячий крик Суворова". Забувати про це, а тим більше, прикривати це єлеєм, наводити міфологічний глянець - означало б погрішити проти істини.
І це зовсім не означає, що цими нотатками я хотів би применшити роль Суворова у військовій історії. Коли я все більше і більше пізнавав справжнього Суворова, коли його образ, позбувшись брехливої полуди, постав у моїй уяві таким, яким він був насправді, - він тепер мені більше подобається, бо такій версії я вірю. Правда, якою б гіркою вона не була, завжди краща, ніж лукавий міф, створений на догоду певним політикам.
Я добре розумію, що не всі акценти, розставлені у цих нотатках, викличуть позитивну реакцію у декого з читачів. Адже так важко розлучатись з ілюзіями, закладеними у пам'ять і свідомість ще на учнівській парті. Але іншого шляху до пізнання істини немає.

м. Маріуполь.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 24.12.2004 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2757

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков