Юля ЖАДАН, студентка докторантури Паризького інституту політичних студій.
Париж недарма називають центром світової культури. У французькій столиці багато національних громад, серед них - і українська. У самому центрі Парижа, в кварталі Сен-Жермен, де зустрічаються паризькі інтелектуали та зародився екзістенціалізм, стоїть будівля української греко-католицької церкви Святого Володимира. Поряд - маленький затишний парк імені Тараса Шевченка, в якому 1978 року було зведено пам'ятник Кобзарю. Центром українського життя в Парижі є і українська бібліотека ім. Симона Петлюри. Заснована за ініціативи Голови Директорії УНР, який з 1924 року жив у Франції в екзилі, вона у невеличкому будинку на півночі Парижа сусідить з українським православним братством. Бібліотека стала культурним заповітом Симона Петлюри, який мріяв про створення установи, яка б представила європейцям українські політичні прагнення, українську культуру. Статут бібліотеки був поданий на реєстрацію в червні 1926 року, після вбивства Голови Директорії більшовицьким агентом. На просвітницькій місії бібліотеки наголошував і її перший голова. У офіційній промові з нагоди відкриття В'ячеслав Прокопович казав, що бібліотека "має за свою мету допомоги студіям української культури у Франції. Вона має стати в допомозі й прислузі кожному українцеві, який почуває потребу в рідному слові, який хоче поглибити чи поновити свої знання про рідний край. Вона йде назустріч кожному чужинцеві, який зацікавлений нашою землею, захоче ознайомитися з нею, її народом, його минулим і сучасним...". Працівники бібліотеки звернулися по допомогу до всіх "українських культурно-просвітницьких організацій, наукових інституцій всього громадянства українського". "Ми приймемо все з подякою, якого б змісту не була книжка, але тільки щоб вона була українською. Ми будемо вдячні і за буквар, і за науковий твір, і за журнал чи оповідання, чи поезії". І зі всього світу почали надходити книжки, газети, журнали, архівні документи. У 1930 році у фондах бібліотеки було вже близько 20 тисяч книжок. Першою зареєстрували "Конституцію Української Держави", складену у 1710 році гетьманом Пилипом Орликом. Пізніше при бібліотеці було створено товариство українських студій, був відкритий музей Симона Петлюри, в якому зібрали експонати паризького періоду його життя: меблі, власні речі, рукописи, фотографії, архівні документи. Однак бурхлива діяльність бібліотеки була перервана. У 1940 році німці опечатали приміщення і наступного року вивезли фонди до Німеччини, де в той час створювалася бібліотека Східної Європи. Пізніше матеріали евакуювали до Польщі, де їх і знайшла радянська влада. На цьому етапі слід бібліотеки загубився. І тільки в 1990-х роках дослідниця Гарвардського університету, доктор Патрісія Кеннеді Грімштед виявила між архівами НКВД документи з печаткою Паризької української бібліотеки. На жаль, переговори про повернення фондів до Парижа, які розпочалися зразу ж після одержання цієї інформації дирекцією бібліотеки, на сьогоднішній день успіхом не увінчалися. Бібліотека відновила свою діяльність у 1946 році. Однак лише через дванадцять років, по закінченню юридичної "бійки" з німецьким урядом, вона змогла придбати нове приміщення і знову взятися за формування фондів. Як і першого разу, на заклик відгукнулися численні представники української діаспори в усьому світі. Сьогоднішня діяльність бібліотеки, яка приймає близько тисячі читачів на рік, не обмежується видачею книг. Вона бере активну участь у заходах, присвячених Україні, займається організацією виставок та семінарів, відображає українське культурне життя у Франції, допомагає французам українського походження в пошуках українських родичів. Для всіх українців за кордоном бібліотека - крихітний острівець батьківщини. Як тепло стає на серці, коли чуєш рідну мову і відчуваєш щиру підтримку. Директор бібліотеки пані Ярослава Йосипишин і всі працівники завжди лагідно вітають відвідувачів і допомагають у будь-якому проханні. Побажаємо ж їм сил і наснаги у збереженні й розвитку української культури за тисячі кілометрів від рідної землі.
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
БИТВА ЗА УКРА╥НУ
