Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3239)
З потоку життя (6464)
Душі криниця (3517)
Українці мої... (1465)
Резонанс (1508)
Урок української (990)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤Д ПОРОШЕНКА ВИМАГАЮТЬ ПОЗБАВИТИ В╤ТАЛ╤Я КОЗЛОВСЬКОГО ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРА╥НИ»
Льв╕вська облрада прийняла звернення до Президента щодо позбавлення сп╕вака В╕тал╕я Козловського...


Н╤ХТО НЕ ЗАБУТИЙ?
“Н╕хто не забутий. Н╕що не забуто”. Це - улюблен╕ слова рос╕йських передач, та ще...


ГЕРО╥ УКРА╥НИ: ДОСТОЙНИКИ, НОМЕНКЛАТУРНИКИ ТА НЕГ╤ДНИКИ
А разом ╕з тим Героями Укра╖ни стало чимало номенклатурних д╕яч╕в, грошовитих б╕знесмен╕в,...


УКРА╥НА НЕ Б╤ДНА, А ОБКРАДЕНА ДЕРЖАВА
Коловорот конвертац╕╖ влади у ф╕нансов╕ ресурси ма╓ бути зупинений


П╤СЛЯ СКАЗАНОГО, або «БАРИН ВСЁ НЕ ЕДЕТ…»
Коментар до звернення до Президента Укра╖ни та Генерального прокурора, в╕дправленого ще 5 м╕сяц╕в...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 17.12.2004 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#51 за 17.12.2004
ТЕРПКІША - ТІЛЬКИ ЗРАДА...
Петро ВОЛЬВАЧ

Редакція "КС" запрошує членів Громадської ради газети на екстрене засідання, яке відбудеться у вівторок, 21 грудня, в нашій "Світлиці" (вул. Гагаріна, 5, 2-й поверх, кімн. 14). Поч. о 16-й год.
Йтиметься не лише про долю часопису, який дивом протримався до свого 12-ліття, не загубивши душі. Як же нам, українцям, у сьогоднішніх випробуваннях вберегти свої душі і українську душу нашої держави?
Може, оця болісна публікація голови Громадської ради "Світлиці" П. Вольвача і є спробою знайти відповідь на ці запитання?
До слова, генеральний директор ВІКЦу Г. Хмільовська, про яку, зокрема, йдеться в цій статті, також член нашої Громадської ради...

Давно помічено, що сутністю людини є її моральні якості, порядність, патріотизм, жертовність та інші чесноти, які виокремлюють древнє земне плем'я Homo sapiens від зграї печерних хижаків та численного стада парнокопитних проявляються у повному обсязі лише у екстремальних ситуаціях та у найтяжчі години буття. Саме у такі визначальні миті справжня людина має лишатися людиною. І саме у такі моменти дехто з членів людської спільноти скидає з себе усталену і театральну маску, втрачає звичний для себе й оточення імідж, яскраву показушність, лишається на самоті з собою. Тоді колишні зірки й кумири постають перед нами користолюбними, дрібними, духовно убогими, ницими та голими. Часто трапляється й таке, що, здавалось, непоказні і зовсім байдужі до всього люди, обтяжені своїми щоденними земними клопотами, у відповідальний історичний момент стають урівень з вимогами доби, проявляють рицарські якості і стають справжніми героями.
Майже три тижні у морози й снігопади це переконливо демонструвала вся Україна.
Упродовж кількох останніх героїчно-трагічних днів листопада й грудня перед усім світом переконливо повстала Україна і її головний державний Майдан. Потужна, титанічна, життєдайна аура цих величних процесів й донині поширюється зі столиці на всю Україну.
Президентські перегони 2004 року, перш за все їх завершальний етап, коли на історичну карту була поставлена доля багатостраждальної України та всієї української нації, з голографічною чіткістю і достовірністю висвітлили справжнє єство кожного із нас. Вчора, сьогодні і завтра (26 грудня 2004 р.) ми всі складали, складаємо і будемо складати найскладніший і найтяжчий іспит на звичну людську порядність, патріотизм, на свою любов до України, на свою справжність. Від цього відповідального іспиту залежатиме не лише майбутнє наших дітей та онуків, але й те, як ми будемо дивитися їм у вічі. Добре подумаймо над тим, чи не перерветься після нашого духовного і морального зламу життєдайна сув'язь між батьками та дітьми, між різними поколіннями і чи не втратимо ми Україну?!
Маємо усвідомити: те, що відбувалося в Україні упродовж 17 листопадових і грудневих днів, трапляється раз на тисячоліття. Знаменно, що свою незалежність Україна здобула на зламі ХХ і ХХІ століть. Не менш знаковим є і те, що нове третє тисячоліття для України розпочалося мирною та інтелектуальною помаранчевою революцією. Вона завершилась дивовижною консолідацією населення і перекуванням його у свідому політичну українську націю.
Це унікальне явище повною мірою ще не зрозуміла значна частина українського людства. І у цьому величезна провина існуючого в Україні режиму Кучми - Януковича, який позбавив мільйони людей об'єктивної інформації, залякав їх опозицією, "помаранчевою чумою" та "жовтухою", позбавив народ конституційного права вибирати главу держави за законом та власною совістю.
Через це в українського народу у цей вирішальний історичний момент не було єдності. Злочинна влада та спецслужби чужої держави підступно і штучно розділили Україну на Схід та Захід. А коли ця акція зазнала краху, на замовлення центральної влади кримінальні губернатори стали збурювати хвилі сепаратизму. Як і можна було сподіватися ні замовники, ні виконавці цих антиконституційних антидержавних дій не понесли жодної відповідальності. Впевнений, що її час ще настане. Але мусимо пам'ятати, що помаранчева революція кінця 2004 року ввійде в історію України як величезний демократичний прорив 50-мільйонного народу до загальнолюдських цінностей та європейської цивілізації. За своїми політичними наслідками листопадово-груднева революція в Україні буде рівноцінно падінню залізобетонної комуністичної стіни між східним та західним Берліном, між тоталітаризмом та демократією.
Українське суспільство і кожен із нас мусить запитати у гаранта Конституції та колективного розуму, яким є Верховна Рада України, як могло трапитися, що планку моральних, людських та фахових вимог до перших осіб держави у незалежній країні у третьому тисячолітті ми опустили так низько, до рівня зеківської ментальності, першого поверху нар та параші у в'язничній зоні, та директора автобази. На найвищі та найавторитетніші у державі посади Прем'єр-міністра та Президента влада привела і мала намір привести людину малоосвічену, з кримінальним минулим. Такої ганьби й наруги над своїми громадянами ще не знав світ.
Голосуючи за владного кандидата з кримінальним минулим, люди не усвідомлювали, що вони проголосували за збереження, продовження і значне зміцнення найжахливішого у Європі тоталітарного режиму Кучми - Януковича. Виникає подив і цілком закономірне запитання: як і чому у компанії аморального провладного кандидата у президенти великої європейської країни, колишнього вуличного грабіжника опинилися люди, які ще донедавна вважалися гордістю України, нарікали себе золотою елітою та будівничими незалежної держави. Падіння й моральна деградація першого президента новітньої України п. Леоніда Кравчука розпочалося з його входження до олігархічно-кланової партії СДПУ(о). Воно завершилось ганебними ролями довіреної особи футбольного магната й грабіжника України Суркіса та колишнього єнакіївського авторитета. У часи, коли вальяжний, самовпевнений і зовні вельми інтелігентний Леонід Кравчук протирав штани у цековських кріслах, подібних "слуг народу" та фахівців не допускали навіть до підворіть компартійних райкомів.
Можна ще якось зрозуміти політичних хамелеонів та юридичних еквілібристів Гавриша і Ківалова. Всім зрозуміло, що їхня позиція, вірніше, відсутність будь-якої позиції, має глибинне економічне та матеріальне підґрунтя. Воно обумовлене не лише гектарами безцінної заповідної землі у Конча-Заспі. Ці політичні бізнесмени, безперечно, мають великий економічний зиск від своєї безхребетності та відданості режиму. Зауважмо, що жоден із діячів провладних партій ніколи не боровся і не страждав за Україну. Необмежена влада та величезні багатства у незалежній Україні дісталися їм так само легко, як потрапили вареники у сметані до ненаситної пащі відомого гоголівського героя.
Очевидно, для всіх зрозуміло, що деградація сина легендарного та героїчного В'ячеслава Чорновола - Тараса викликана якимось морально-психологічним зламом або глибокою душевною травмою. Нехай якщо не видатний батько, то сам Господь Бог буде йому суддею. Думається, що коли б був живим великий Тарасів батько, такої біди з сином не трапилося б...
Колись видатна письменниця Олена Пчілка, мати геніальної Лесі Українки у листі до Юрія Коцюбинського, який у 1919 році разом з ленінським головорізом Муравйовим гарматами обстрілював київські святині, назвала його виродним сином великого батька. Трагізм діячів українського відродження у ХІХ столітті має своє продовження і на початку ХХІ століття.
Проте покинемо древні київські пагорби і столичні святині і зануримося у нашу непросту й суперечливу кримську дійсність. Загалом, якщо бути об'єктивним, вона у масштабі один до одного віддзеркалює загальноукраїнську політичну тенденцію та поведінку певних людей з активу української громади в Криму. З сумом мусимо констатувати, що не оминули нас процеси вироджень, падінь та деградації.
Нещодавно, у найтяжчі після 1991 року дні, я став свідком кількох подій, які, як мені здається, можна кваліфікувати не лише зрадою своїх ідеалів, але й моральним та духовним виродженням.
Напередодні позачергової сесії Верховної Ради АРК перед її будівлею зібралася наелектризована, агресивно-нахабна юрба з антидержавними та антиукраїнськими гаслами, з портретами президента та штандартами чужої держави. На моє велике здивування, верховодив цим галасливим антидержавним дійством та гуртом збуджених невгамовних молодиків і витягнутих з пронафталінених скринь ветеранів пріснопам'ятного мєшковського РДК колишній ініціатор створення Кримської спілки офіцерів України полковник Петро Запорожець.
Від цього відкриття мені стало соромно, болісно і моторошно. Мабуть, таким вчинком і моральним розкладом не втішилися б й померлі нащадки козацького прізвища з моєї прабатьківщини. І згадав я тоді безсмертні Шевченкові слова: "Доборолась Україна до самого краю..." та "славних прадідів великих правнуки погані".
Бачив збудженого полковника Запорожця ще раз на комуністичній площі у центрі Сімферополя, де він як ідеолог кримського штабу Януковича виголошував антиукраїнську промову і поливав брудом людину, яка сьогодні є совістю і символом нації, візитівкою України у світі.
Ще одна зустріч з Петром Запорожцем відбулася після завершення теледебатів у програмі "Вибір" на ДТРК "Крим". Колишній військовик, якого я щиро і глибоко поважав, після завершення дебатів з якоюсь вимушеною пригніченістю підійшов до мене, аби привітатися. Я не подав йому руку, спитавши, як можна так низько впасти і виродитися бойовому українському офіцерові і так безславно зганьбити офіцерську честь? Не вірю, що це був чесний вибір відставного полковника, вибір за політичними переконаннями.
Лишилося без відповіді полковника Запорожця і ще одне запитання: як він, професійний військовий, бойовий офіцер збирається жити у країні, де Верховним головнокомандувачем української армії буде людина з кримінальним минулим, чи віддадуть до такої армії українці своїх дітей?
Перебуваючи у відпустці і завершуючи роботу над чотирма книгами, присвяченими творчій спадщині Л. П. Симиренка, я не часто навідувався до ВІКЦу. І завжди, коли там мова заходила про політичні процеси в Україні, складалося враження, що я потрапив на гамірне зібрання провладного кандидата на зашореній комуністичній площі Сімферополя. Мотивацію такого несприйняття в установі опозиційного кандидата в Президенти України тоді не розумів. Поговорити відверто з гендиректором ВІКЦу п. Галиною Алексєєвою на цю тему якось не випадало.
Вважав і донині вважаю, що політична орієнтація - це особиста справа кожного. А керівник державної установи, як і державний службовець, має стояти над виборчими та політичними процесами, відсторонюючись від будь-якої агітаційної роботи. Відхилення від цього базового правила створює кримінальну колізію і таку ж відповідальність для порушників закону.
Після повернення з київського Майдану, на якому я провів майже тиждень, мав змогу ознайомитися з черговим числом тижневика "Кримська світлиця", у якому я маю честь очолювати Громадську раду. Єдина україномовна і глибоко державницька газета у цей доленосний для України історичний момент не зрадила себе і своїх читачів. Вона успішно склала ще один важливий політичний іспит на зрілість, чесність, об'єктивність та справжній патріотизм. Вона дійсно за всі ці 13 років незалежності була і лишається єдиною державницькою газетою у Криму.
Публікація севастопольського журналіста Миколи Владзімірського та вірші відомої у Криму поетеси Галини Хмільовської (Алексєєвої) після київського Майдану для мене стали справжнім потрясінням. Я із здивуванням, гіркотою і болем запитую себе і всіх нас: що трапилося з п. Галиною, ким вона була й нині є і яке її справжнє обличчя?
Можна ще якось вибачити поетесі збочені політичні уподобання, можна дивуватися її біло-блакитним шарфикам на антиукраїнських телепередачах та акціях. Насамкінець, можна змиритися з тим, що своїми останніми римосплетіннями поетеса спаплюжила свою попередню творчість та багатолітню конструктивну діяльність на ниві відродження кримського українства.
Адже ми добре знали, що упродовж 12 років п. Галина відстоювала державність української мови, боролась за україномовну освіту, доклала певних зусиль до організації української гімназії. Але у вирішальний момент вона опинилась у компанії прем'єра, який збирається знищити українську мову, запровадити подвійне громадянство, перетворити українців на васалів чужої держави. Серед цього гурту ми бачимо одіозних українофобів - Лужкова та Жириновського, Базилюка, Цекова, Шувайникова та інших імперських яструбів. З інформаційних джерел я вже чув, що саме позицію Лариси Скорик та Галини Хмільовської провладні сили стали використовувати для того, аби переконати українську людність голосувати за кримінального Януковича. Ще з часів Візантійської імперії добре відомо: якщо вас уславлює ворог, ви зробили якийсь помилковий крок у своєму житті.
То чи можемо всі ми спокійно ставитися до того, що п. Хмільовська у цей доленосний для України час опинилася по той бік барикади, словом і ділом підтримала антиукраїнські сили? Нам всім брутально вона плюнула в очі та об нас всіх зухвало й свідомо витерла ноги.
Мабуть, кожна порядна людина, не заангажована страшною кучмівсько-медведчуківською пропагандою, прочитавши опубліковані вірші п. Хмільовської, скаже, що шановна поетеса не живе у цій країні, а користується ідеологічною жуйкою російських та кучмівсько-пінчуківських телеканалів. Їй не болить ні доля Української держави, ні доля українського народу, який, за висловом поетеси, "хворий на жовтуху". Тож перш ніж ставити діагноз цілому народу, який виборює свою свободу, потрібно шановній пані Галині... й на себе подивитися збоку та послухати думку земляків-українців. Вона вже лунає в занепокоєних листах зі всієї України читачів до "Кримської світлиці".
Впевнений, що поетичні "шедеври" лауреата літературної премії ім. Василя Симоненка ще гідно оцінить Національна Спілка письменників України, яка майже вся вийшла на Майдан, а своє приміщення на Банковій, поблизу Адміністрації Президента надала до послуг повсталого люду.
У цих віршованих опусах все свідомо поставлено з ніг на голову. Виявляється, не російські президенти, спікери Думи й посли поводять себе так, як у місцевій Коломні чи то у московськім "Охотном ряду", а український народ вихлюпує криваву жовч на Росію! То ж чи не відомо пані Алексєєвій, що сам російський президент у Києві чи в Україні у передвиборний рік бував частіше, ніж у забутих владою і Богом Брянській чи Смоленській губерніях.
Мабуть, не знає п. Галина і про те, що сепаратистські плани розколу розробляються і втілюються у життя в надрах російських спецслужб. Войовничі Лужков та Жириновський - то лише владні частини величезного підступного імперського айсберга, який має знищити Україну. Криміналізація України, теракти та введення надзвичайного стану в Україні для зриву переголосування другого туру виборів, безперечно, також розробляються не у Пентагоні, а значно ближче. Мабуть, не відомий екзальтованій поетесі і той безперечний факт, що отруєння народного улюбленця й опозиційного кандидата в Президенти має не українське коріння і спецслужби чужої держави під час другого туру голосувань готували на нього замах. Мудрий український народ ніколи не зважав на історичні заклинання ідеологічних попів Гапонів і тих, хто рядиться у шати українських Ванг. Він обрав свій історичний шлях, вийшов на Майдан, врятував свою честь, свою гідність, свою свободу і свою державу.
То ж ті, хто цього ще не усвідомив, мусять зрозуміти, що гендлювати матір'ю, власною совістю та Батьківщиною, - аморально. І прощення таким запопадливим діячам в Україні ніколи не буде. Всі вони постануть не лише перед судом історії, але й перед судом власного сумління і судом Божим.
Перед призначенням Галини Алексєєвої на посаду генерального директора ВІКЦу я звертався від Всеукраїнського товариства вчених з клопотанням до тодішнього голови Держкомінформу України, поета Івана Драча та до голови Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т. Г. Шевченка, народного депутата України, поета Павла Мовчана. Сьогодні мушу попросити у цих видатних людей вибачення за цю прикру помилку.
Я схиляю свою сиву голову у вибаченні перед українською громадою Криму, перед всією Україною, що у свій час рекомендував на посаду гендиректора ВІКЦу пані Галину Алексєєву, яка не виправдала сподівань всіх тих, хто її всіляко підтримував і сприяв їй...
Петро ВОЛЬВАЧ,
доктор філософії у галузі біології, академік УЕАН, голова Кримської філії НТШ, заслужений діяч науки і техніки АРК.

***

Хмільовській Галині Іванівні

Пані Галино!

Я у 2002 році отримав від Вас у дарунок книгу Ваших поезій "Терпкі меди мого кохання". Ваші вірші схвилювали мене, бо там дуже чулося довершене українське слово. І раптом читаю у грудні Ваші вірші, спрямовані проти Віктора Ющенка. У них повно такої ненависті і зневаги, що годі зрозуміти, де вони могли взятися у поета. Що сталося з Вашою душею? Ви ж дарували мені свою книгу із таким автографом: "з вірою у щасливу Долю Нашої України...".
Повертаю книгу Ваших віршів і хочу сказати, що мені боляче і соромно за Вас...
Роман ЯРЕМІЙЧУК,
доктор технічних наук, професор.

P. S.
* * *
Одурений прокинувся-таки,
І що ж він бачить -
 скрізь пітьма кривава.
І правлять бал нахабні пацюки.
І розіп'ято правду, честь і славу.

Спада полуда із його очей,
Та ще мерці чіпляються за спину.
І прикоритним карликам пече,
Що вже гігант не стане на коліна.

Клекоче в мізках розіллята жовч,
Безсила лють здіймається, мов піна.
І сходить сонце, час його прийшов,
Жовтогаряче сонце України!

Поетко мила, прошу - зупини
Брудний потік римованої жовчі!
Співай вже краще про звабливі ночі,
Та не клени того, хто без вини.
Валентин БУТ.
с. Міжводне,
Чорноморський р-н.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 17.12.2004 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2731

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков