Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3677)
З потоку життя (6894)
Душі криниця (3705)
Українці мої... (1510)
Резонанс (1606)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1756)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗЛОВ╤СНА Т╤НЬ ФЕЛЬДМАРШАЛА ГОЛОДОМОРУ НАД РОС╤╢Ю
Нещодавно у Ки╓в╕ вийшла друком книга доктора ╕сторичних наук Василя Марочка «Йосип Стал╕н...


ЗЛО ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ
Нещодавно в м╕ст╕ Ковел╕ на Волин╕ вийшла друком книга «╥хн╕ зор╕ не згасли».


ПОКОХАЛИСЯ НАВ╤ЧНО, ВМЕРЛИ ОДНОЧАСНО
Коли Соф╕ю Перовську розшукувала влада, пол╕ц╕╖ пов╕домили ╖╖ прикмети: “Б╕лявка,...


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА ПЕТЛЮР╤ВСЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
28 серпня 1921 року в Жандармськ╕й балц╕ поблизу Катеринослава було розстр╕ляно 52-х актив╕ст╕в ╕...


СТЕПАН ПАВЛЮК. ЩО? ФЛОТ УКРА╥НИ? ЗАБИРАЙ!
Ми давно не бачилися, з часу анекс╕╖ Криму. М╕й давн╕й знайомий, полковник, служив у...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 10.12.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 10.12.2004
АВТОРСТВО ГІМНУ: УТОЧНЕНА ВЕРСІЯ
Сергій ЛАЩЕНКО

Газета "2000" в одному із своїх березневих випусків помістила сенсаційну статтю львів'янина Володимира Сиротинка: "Рядки "Ще не вмерли України ні слава, ні воля" написав... не Павло Чубинський". Автор стверджує, що текст гімну написав Микола Вербицький, його прадід, а Павлові Чубинському належить тільки приспів. Щодо музики, то тут суперечок немає, - Володимир Васильович Сиротинко цілком згоден з офіційною, загальновизнаною версією: композитором є Михайло Вербицький.
Отже, два Вербицьких, "східняк" і "західник", чернігівець і галичанин. І в цьому є щось символічне: корінь прізвища обох шанованих українців походить від слова "верба".
А верба, як і тополя, є улюбленим, справді українським деревом, і шанують її як на Чернігівщині, так і в Галичині.
Але якщо львівський дослідник (і нащадок автора гімну) не помиляється, то як же тоді бути із офіційною версією? Щоб розібратись у цьому делікатному питанні, цікавому, сподіваюся, не лише для читачів "КС", я вирішив зустрітися
з автором нової версії особисто. Володимир Васильович люб'язно погодився відповісти на всі мої запитання.

- Володимире Васильовичу, то яка ж все-таки роль Чубинського у створенні гімну, якщо основним автором тексту є Ваш далекий предок Микола Вербицький?
- На одній з вечірок, що відбулася в Києві у середині 1862 року, мій прадід почав тихо наспівувати свій переклад польського гімну: "Мати Польща не загине, доки ми живемо". На вечірці були присутні Павло Чубинський зі своїми приятелями - сербами, дівчата з пансіону Лену.
Павло Чубинський підійшов до Миколи і сказав, що чим перекладати польську пісню, краще написати свою, українську. Тим більше, що й Володимир Антонович вже стільки часу просить створити українську патріотичну пісню на зразок "Марсельєзи". Дев'ятнадцятирічного Миколу Вербицького не довелося довго просити. Він почав вдало імпровізувати:

Ще не вмерли України ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Ще розвіє чорні хмари, і біля віконця
Ми в своїй вкраїнській хаті діждемося сонця.
Спогадаймо ж тяжкий час, лихую годину,
Й тих, що вміли боронить рідну Україну -
Наливайко і Павлюк, і Тарас Трясило
Із могили кличуть нас на святеє діло...

- Але ж цей текст суттєво відрізняється від нинішнього гімну?
- Так, він мінявся і "шліфувався" ще в процесі творення. Тадею Рильському і Павлину Свєнціцькому не сподобалася згадка про Павлюка (Павла Бута). Адже він вирізав їхніх родичів - шляхтичів. Тадей Рильський, що стояв біля фортепіано, заспівав свій варіант:

...Згинуть наші вороженьки, мов роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Наливайко, Залізняк  і Тарас Трясило
Із могили нас зовуть на святеє діло.
Спогадаймо ж славну смерть лицарів козацтва,
Щоб не стратить марно нам свойого юнацтва.
Ой, Богдане-Зиновію, п'яний гетьмане,
За що віддав Україну москалям поганим?
Щоб вернути її честь, ляжем головами,
Наречемось України вірними синами...

І ось вже втрутився Павло Чубинський, який відчув небезпеку виконання таких слів.  Він запропонував свій, поміркованіший варіант:

Гей, Богдане-Зиновію, необачний сину,
Нащо віддав на поталу неньку-Україну?
Щоб вернути її честь, станем куренями,
Наречемось України вірними синами!

В цей час сербські студенти заспівали свій гімн, де приспівом були слова: "Серце біє і крев ліє за нашу свободу"...
- Та це ж те саме, чого нам не вистачає, - схопився Павло Чубинський і заспівав свої безсмертні рядки:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми браття, козацького роду!

Через кілька тижнів Микола Лисенко написав музику до складеного гімну...

- Чекайте, але ж автором музики є Михайло Вербицький?
- Дослухайте до кінця. Складена "українська марсельєза" стала гімном громади і полетіла до Лівобережжя. Але гімном України пісня стала вже на Правобережжі, можливо, саме тому, що авторство її приписали Тарасові Шевченку...

- Ви ще більше заплутуєте картину...
- Все по-порядку. Свій екземпляр Микола Вербицький віддав Пантелеймону Кулішу. Куліш, перебуваючи у Львові, пообіцяв місцевому літератору Ксенофонту Климовичу ненадруковані вірші Шевченка з архіву "Основи". Переправив він ці вірші з Павлином Свєнціцьким, який після придушення польського повстання емігрував до Львова. Може, й випадково, але сталося так, що разом із "Заповітом", "Мені однаково", "М. Костомарову" було передано й текст вірша "Ще не вмерли України..."

- А хіба Свєнціцький не знав, що Тарас Григорович не може бути автором гімну?
- Знав, звичайно, адже він був на тій історичній вечірці. Але, очевидно, не хотів говорити про це, знаючи, як галичани боготворять Кобзаря. Тому в журналі "Мета" № 4 за 1863 рік усі ці вірші були надруковані саме як вірші Шевченка. Причому відкривався журнал текстом "Ще не вмерли України...".
Це число журналу катехит Перемишльської семінарії о. Юстин Желехівський відвіз млинівському священику Михайлу Вербицькому, з яким товаришував. Отець Вербицький дуже любив Шевченка, мріяв покласти на музику всі його вірші. Вже у грудні, на зібранні громади Перемишльської семінарії, пролунала вперше пісня "Ще не вмерла Україна..."
Ректору семінарії пісня надзвичайно сподобалася, і він рекомендував семінаристам поширювати її серед прочан. Вже на свято Івана Хрестителя перед багатотисяч-ним натовпом перемишльців ця пісня пролунала у виконанні зведеного хору. Згодом вся Галичина знала цю пісню і вважала, що слова її написав Тарас Шевченко.

- А як же "Марсельєза" на музику Лисенка?
- Її незабаром забули, хоча мелодія там була дуже гарна.

- Мені чомусь пригадались слова одного львівського журналіста: "Сила Наддніпрянщини в її пасіонарності, але вона не така монолітна, як Галичина". Стосовно ж Галичини він навів вислів Шлемкевича: "Ми, галичани, - це не плем'я геніїв і героїв, а плем'я організованої пересічі. І в цьому наша сила". Далі цей же автор наводить приклад: всі, без винятку, галицькі пророки - це "східняки" - Шевченко, Драгоманов, Донцов, Чорновіл... Але й без цієї галицької масовості, згуртованості багато "наддніпрянських" ідей не були б втілені в життя. І пісня на слова Вашого прадіда ніколи не стала б гімном на східно-українському ґрунті...
- Не зовсім з Вами згоден. Про менталітет "східняків" і галичан сказано вірно. Але вирішальну роль зіграв той факт, що галичани вважали автором слів Тараса Шевченка. Якби так думали чернігівці чи кияни, то пісня миттєво стала б популярною і над Дніпром. Бо популярність Кобзаря була дивовижною скрізь в Україні!

- А звідки Вам відомі ці подробиці створення гімну?
- В 1962 році я навчався у Київському інституті харчової промисловості, жив у гуртожитку по Тарасівській, 5/7. В серпні цього ж року до мене приїхала моя бабуся і ми з нею ходили в гості до бабусь Голіциних, що жили поряд. Ті показували альбомчик своєї матері з віршем "Ще не вмерли України..." і розповідали, що саме в цій кімнаті, за цим фортепіано, молоді хлопці складали майбутній державний гімн УНР. А крім цього, я все життя потім розшукував у бібліотеках сліди свого роду.
А шукати було де: я бував у відрядженнях по всьому Союзу - від Калінінграда до Магадана, від Баку до Архангельська...

- А тепер, вже у незалежній Україні, Вам хочеться трохи погрітися у променях слави свого прадіда?
- Ні, йдеться про елементарне встановлення історичної правди. Павло Чубинський був одним з творців гімну, але не можна авторство приписувати лише йому.

- Ще ж і Тадей Рильський написав рядки "Згинуть наші вороженьки, мов роса на сонці"?
- Так, і він писав. А Павло Чубинський дещо скоротив твір, зробив його менш "небезпечним" з точки зору цензури. Він був чудовим юристом і добре розумів можливі наслідки виконання такої революційної пісні, якою вона була до "шліфовки".

А ще одним з авторів гімну можна назвати Тараса Шевченка, адже саме завдяки його авторитету пісня стала дуже популярною спочатку в Галичині, а потім і по всій Україні...
Записав діалог Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.


ПАНТЕОН НА МОГИЛІ ВЕРБИЦЬКОГО

Пантеон, присвячений автору музики до українського гімну Михайлу Вербицькому, зведено на його могилі у невеликому прикордонному селі Млини Ярославського повіту Республіки Польща. Ця подія об'єднала ще дві пам'ятні дати - 190-річчя від дня народження композитора і 140-річчя прем'єри його безсмертного твору, який всупереч багаторічному вимушеному забуттю став музичним символом молодої Української держави.
Могила композитора знаходиться всього за два кілометри від польсько-українського кордону біля церкви, в якій правив отець Михайло. Місце поховання також понад 60 років було занедбаним. Лише у 1934 році студентське товариство "Боян" спорудило тут скромний пам'ятник. Вперше у роки незалежності України воно було відреставровано зусиллями української общини Перемишля і львівського товариства "Надсяння". Щорічно в день народження і день смерті композитора тут відправляють панахиди, в яких беруть участь представники влади, національно-культурних товариств і просвітницьких організацій прикордонних регіонів. Святиня стала місцем паломництва як українців, так і поляків. Тому у рамках транскордонного співробітництва Львівська облдержадміністрація і владні та самоврядні структури Підкарпатського воєводства ухвалили спільне рішення про гідне увічнення пам'яті Михайла Вербицького. У власність українській общині було передано півгектарну земельну ділянку. Спеціалісти сусідньої країни взяли на себе проектування. Крім цього, польська сторона збудувала під'їзну дорогу, допомогла будівельними матеріалами.
Поруч з могилою реставрується і дерев'яна церква, де колись правив отець Вербицький. Зараз її офіційним власником є римо-католицька релігійна громада. Однак місцеві греко-католики мають можливість відправляти тут богослужіння за власним обрядом.
(УКРІНФОРМ).

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 10.12.2004 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2706

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков