Версiя для друку Обговорити в форумi

Сьогодні, коли Україна веде збройну боротьбу з російськими загарбниками і вшановує нових героїв, які не шкодують свого здоров’я, а іноді й власного життя у кривавій боротьбі за рідну землю, ми не повинні забувати про тих, хто боровся за незалежну Україну в минулі часи і є прикладом для нащадків. До таких особистостей належить професор Одеського університету Михайло Гордієвський, який завжди відстоював проукраїнську позицію, за що й був розстріляний більшовиками в роки репресій. На початку червня йому виповнилося б 140 років. Восени 2024 року в Одесі перейменували провулок Гагаріна на честь Михайла Гордієвського.

Перші згадки про репресованого професора з’явилися лише в 1997 році завдяки одеському краєзнавцю Г.Д. Зленку в «Чорноморських новинах». Згодом до дослідженння біографії ученого долучилися одеські історики Валерій Левченко, Едуард Петровський, Олександр Музичко та інші.

 Народився Михайло 5 червня 1885 року (в багатьох джерелах 23 травня за юліанським календарем) в селі Зеленьки Київської губернії (сьогодні – Миронівської громади Обухівського району Київської області). Його батьки виявилися представниками відомих з XVIII століття священницьких родів України – Гордієвських та Лебединцевих.

 Батько Івана Гордієвського Микита був одружений з Єфросинією Лебединцевою, донькою священника Гаврила Лебединцева. В 1856 році Микита Гордієвський раптово помер, а мати надовго захворіла. Восьмеро дітей сестри взяв на виховання старщий брат Петро Лебединцев, товариш Тараса Григоровича Шевченка з дитячих років. Знаходячись під опікою Петра Гавриловича, Іван Гордієвський отримав духовну освіту і став священником.

 Іван Микитович був одружений з Ольгою Яновською, разом подружжя виховало 16 дітей. Наймолодшим в родині був Михайло – майбутній професор Одеського університету. Сестра Михайла Марія Гордієвська-Филипович була матір’ю Павла Филиповича — українського поета та літературознавця доби «розстріляного відродження». Сам Іван Микитович підтримував зв’язки не тільки з Петром Лебединцевим, а й з його братами – Феофаном, Данилом та Арсенієм. Неодноразово відвідував протоієрея Одеського кафедрального собору Арсенія. Слід додати, що онук Арсенія Гавриловича Всеволод був страчений в 1908 році за участь у замаху на царського міністра юстиції, а інший онук Георгій Гамов став відомим астрофізиком, який після 1934 року працював в США.

 Невдовзі після народження Михайла родина Гордієвських переїхала до села Лозуватка Звенигородського повіту (тепер — Звенигородський район Черкаської області). Саме з Лозуватки Михайло «пішов у світ», навчаючись спочатку в Богодухівському духовному училищі, а пізніше продовжив навчання в Київській духовній семінарії (1899-1905). Семінаристом брав участь в нелегальних українських гуртках, за що потрапив під наглядом поліції. Це вплинуло на заборону Михайлові вступати до Київського університету, тому він став студентом історико-філологічного факультету Дерптського університету (Тарту, Естонія).

 Влітку наступного року Михайло приїхав на канікули в рідну Лозуватку, де взяв участь у мітингу селян проти сваволі місцевих поміщиків. Після мітингу змушений виїхати до Одеси й звернувся до ректора Дерптського університету за дозволом щодо переведення до Одеського університету, і вже з вересня це клопотання було задоволене.

 Саме в Одесі проявилися здібності студента до навчання філософії, Михайло брав активну участь у роботі студентського філософського гуртка та філософського товариства, організованих професором кафедри філософії Миколою Ланґе. Неодноразово Гордієвський виступав на засіданнях гуртка, деякі з виступів були надруковані в редагованому професором Ланґе журналі «За свободу». В 1908 році вступив до одеської «Просвіти», в 1910 році разом з Павлом Клепатським та Михайлом Слабченком брали участь в роботі Українського клубу Одеси.

 Після закінчення в 1910 р. університету Михайла Гордієвського залишили на кафедрі філософії «для підготовки до професорського звання». Під керівництвом М.М. Ланге він почав проводити подальші наукові дослідження. У 1915 р. М.І. Гордієвський склав магістерський іспит і зарахований приват-доцентом на кафедрі філософії історико-філологічного факультету. Одночасно Михайло Іванович викладав історію на Одеських вищих жіночих курсах та в середніх навчальних закладах Одеси.

 У роки Першої світової війни, двох революцій та визвольних змагань М. І. Гордієвський брав активну участь у подіях національно-визвольного руху, обстоював ідею самостійного та демократичного розвитку України. Весною 1917 р. товариство «Українська хата» делегувало його на Український національний з’їзд, який надав повноваження Центральній Раді представляти і захищати український народ. Але до складу Центральної Ради Михайло Іванович обраний не був.

 Під час роботи Херсонського губернського українського національного з’їзду 29 червня 1917 р. він виступив з доповіддю, після якої учасники з’їзду прийняли рішення: «Україна повинна мати політично-територіальну автономію в російській демократичній федеративній республіці з забезпеченням прав національних меншостей», а його було обрано до Комісії при Центральній Раді для вироблення Української конституції. Як член української партії соціалістів-революціонерів у 1917 році був кандидатом до Установчих зборів по Херсонському округу від губкомів селянських депутатів, а в січні 1919 року — делегатом Трудового конгресу. Протягом 1917—1919 років публікувався в газетах: «Українське слово», «Вільне життя», «Молода Україна», «Боротьба» та працював редактором журналу «Основи».

 Окрім університету, М.І. Гордієвський продовжував викладати в Народному університеті курс філософії та історію України. У травні-червні 1918 р. історико-філологічний факультет та Рада професорів Новоросійського університету обрала М. Гордієвського штатним доцентом. У липні 1918 р. Українська вчительська спілка обрала М. Гордієвського представником до української міської ради.

 В 1918 році не підтримував прихід до влади гетьмана П. Скоропадського, а з приходом у квітні 1919 р. в Одесу більшовиків М. Гордієвський входив до складу редакції газети «Боротьба» — друкованого органу Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів). Однак, в березні 1920 р. УКП(б) була розпущена більшовиками, а її члени перейшли до лав КП(б)У. Проте М.І. Гордієвський відмовився від членства в КП(б)У.

 Після остаточного встановлення в Одесі більшовицької влади в лютому 1920 р. М. Гордієвський разом з провідними вченими Є. Загоровським, О. Рябініним-Скляревським, М. Слабченком та ін. намагався відновити діяльність Одеського товариства історії і старожитностей, історико-філологічного і бібліографічного товариств, які через часті зміни влади припиняли діяльність. Проте радянська влада бачила в цих осередках українства «гнізда буржуазних професорів контрреволюційного настрою» і жодним чином не сприяла продовженню їх діяльності.

 У 1920-х рр. Москва ще не встигла придушити українське відродження, тому в Одесі часто влаштовувалися святкування, присвячені великим українським діячам. Організатори цих святкувань любили запрошувати М. Гордієвського як головного доповідача, бо він мав репутацію блискучого промовця, умів захоплювати аудиторію. Наприклад, його доповідь про поему І. Франка «Мойсей» мала такий великий успіх, що була надрукована окремою брошурою.

 Після окупації України більшовицькою Москвою його змусили підписати заяву про те, що вважає свої попередні політичні погляди помилковими. Ця заява була опублікована в пресі. Завдяки цій заяві він міг продовжувати наукову працю і тимчасово вберегти себе від арешту. Його цькування щороку набирало дедалі більших розмірів. Фізичне нищення Москвою та її українськими посіпаками національної інтелігенції розгорталося з року в рік. Один за одним зникали в тюрмах родичі М. Гордієвського, його друзі, колеги, знайомі. Особливо боляче переживав він арешт племінника (сина сестри), відомого українського поета, літературознавця, діяча українського національного відродження 1920–1930-х років — Павла Филиповича.

 Цькування М. Гордієвського з боку комуністичних агентів і прислужників Москви зростало щороку і набуло особливо гострих розмірів наприкінці 1937 р. та на початку 1938 р. 27 березня 1938 р. М. Гордієвський був заарештований в своєму помешканні органами НКВС. 22 жовтня 1938 р. була заарештована його дружина Олена Оттівна, але 31 грудня вона повернулася додому.

 Всі її спроби з’ясувати долю чоловіка залишились марними. Вона завжди одержувала відповідь, що її чоловік засланий «на 10 років далеких таборів без права листування». Хоча насправді 11 жовтня 1938 р. виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР в Одесі на засіданні, що тривало лише п’ятнадцять хвилин, прийняла рішення про розстріл М. Гордієвського з конфіскацією майна, яке того ж дня було виконано.

 Після одруження подружжя Гордієвських мешкали спочатку на вулиці Новосельського 66, а у 1920-ті роки – на вулиці Успенській 34. У 1917 р. у них народився син Ігор, а в 1921 р. – донька Наталя. На час арешту Ігор був студентом фізико-математичного факультету Одеського університету, а донька Наталя вчилась у старших класах школи залізничників в Одесі. Під час Другої світової війни матері разом з дітьми вдалося виїхати до Німеччини, де Ігор і Наталя залишили спогади про батька і Павла Филиповича. Але вони не дожили до 1992 року, коли Генеральна прокуратура України припинила карну справу проти М.І. Гордієвського за відсутністю доказів.

 Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що професор Гордієвський належить до когорти тих діячів, чиї імена невиправдано замовчувались і тривалий час перебували під забороною. Роботи вищеназваних дослідників біографії ученого свідчать про те, що Михайло Іванович був непересічною особистістю, чесною і порядною людиною, яка доклала чимало зусиль для розвитку освіти і науки в головному навчальному закладі міста – Одеському університеті.

Василь Вельможко,

Краєзнавець

Одеса

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2025 > Тема ""Білі плями" історії"