Версiя для друку Обговорити в форумi

Шановні друзі, сьогодні розповім вам не про героїв минулого, а про нашого сучасника, якому 25 квітня виповнилося б тільки 35 років, з яким багато разів довелося зустрічатись на проукраїнських заходах в Одесі та Києві під час Революції Гідності. Це молодий захисник України Олександр Станков, який загинув у неповні 33 роки під Бахмутом і на честь якого перейменована вулиця в історичній частині міста.

Народився Сашко в той час, коли конав у передсмертних конвульсіях Радянський Союз – колишня тюрма народів або імперія зла. Перші кроки хлопчик робив уже в новій Батьківщині, яка в серпні 1991 року відновила свою незалежність. Дитинство малюка проходило поруч між стадіоном «Спартак» та Куликовим полем, за десять хвилин ходу до моря або «Привозу». Одинадцять років навчався в школі №59 олімпійського резерву, й після закінчення закладу разом з атестатом отримав диплом кандидата в майстри спорту з карате.

 В шістнадцять років юнак став свідком того, як зносили пам’ятник людожеру Лєніну, що бовванів у центрі Куликового поля, бачив перекошені ненавистю лиця старих комуняків і п’ятої московської колони. Вочевидь ці події підштовхнули Олександра до усвідомлення себе не тільки як громадянина України, а в першу чергу українцем. Тому після закінчення школи він задумав створити громадську патріотичну організацію «Рух за національне визволення України» і проводив роботу по залученню до організації свідомої української молоді.

 Але на початку другого десятиліття Президентом України обрали Віктора Януковича, за правління якого посилювалась антиукраїнська діяльність по всій державі, в тому числі й в Одесі. В той час активно просувалася програма зі збереження російської мови, встановлювались пам’ятники імперським діячам і полководцям, розгорталось «побєдобєсіє» та боротьба проти шанування українських героїв, тож боротися юнаку з жовто-блакитним вогнем у серці ставало все важче. Але він не зламався.

 Сашко знайшов однодумців у «Свободі» і з честю пройшов з побратимами шлях боротьби з «руським міром» не тільки в рідній Одесі, але й на Майдані в Києві в 2013-2014 роках. Саме він з однодумцями не дав зняти український прапор з будівлі Одеської обласної Державної адміністрації, коли у місті відбувалися заворушення з метою створення «Одеської республіки», також Олександр був одним з найактивніших учасників подій 2 травня 2014 року в Одесі.

 Того ж року «Перун» вступив добровольцем до батальйону особливого призначення «Січ». Два роки він боронив наш спокій на Сході України. Після розформування підрозділу Олександр повернувся в рідне місто. До 24 лютого 2022 року Олександр продовжував патріотичну діяльність у складі Одеської «Свободи», боровся з незаконними забудовниками та перешкоджав їм захоплювати землі громади. Брав активну участь в антитруханівському майдані та активно працював в команді Veterano Pizza Odesa, де готував смачні піцци. Брав активну участь у зустрічах зі старшокласниками одеських шкіл і гімназій.

 Після початку повномасштабного вторгнення Олександр в перший же день був у військкоматі, отримав призначення до 122 бригади ТРО, яка певний час базувалася під Одесою. Але Олександру хотілося робити більше, він прагнув бути більш корисним саме на фронті, тому перевівся до Третьої окремої штурмової бригади, що була сформована на основі добровольчого загону територіальної оборони «Азов».

 Восени 2022 Перуна відправили на Бахмутський напрямок. Захищаючи Україну, 17 квітня 2023 року Олександр загинув під час сильного артилерійського обстрілу на Бахмутському напрямку. До 33 дня народження не дожив якийсь тиждень. Олександра нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) та перейменували на його честь колишню вулицю Лейтенанта Шмідта в історичному центрі міста. До війни Олександр мешкав на сусідній вулиці, а на вулиці бунтівного революціонера мав багато знайомих та родичів. Тепер не тільки вони, а й багато знайомих, прогулюючись цією вуличкою, будуть згадувати його дружню посмішку і впевнений погляд. Сподіваюсь, що на одному з будинків перейменованої вулиці або школи буде установлена меморіальна дошка, присв’ячена Герою.

Василь Вельможко,

член Національної спілки краєзнавців України

Одеса

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 02.05.2025 > Тема "Українці мої..."