Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2296)
З потоку життя (5426)
Душі криниця (3106)
Українці мої... (1397)
Резонанс (1374)
Урок української (978)
"Білі плями" історії (1585)
Крим - наш дім (526)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (231)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤ДПОВ╤ДАЛЬН╤СТЬ Н╤МЕЧЧИНИ ПЕРЕД УКРА╥НОЮ: НИН╤ШНЯ ВАЖЛИВ╤ША ЗА ╤СТОРИЧНУ
Укра╖на була основною метою взагал╕ вс╕╓╖ Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, ╖╖ еп╕центром - вважа╓ ╕сторик...


СПРАВЖН╤ ПРОБЛЕМИ КИ╥В МА╢ З ВАТУТ╤НИМ, А НЕ З ШУХЕВИЧЕМ
Розмежування рос╕йських ╕ укра╖нських д╕яч╕в не наст╕льки складне, щоб вважати його неможливим


ПЕРЕМОГА П╤Д БАТОГОМ – РЕАБ╤Л╤ТАЦ╤Я ЗА БЕРЕСТЕЧКО
Саме там 365 рок╕в тому було доведено, що Укра╖на ма╓ регулярне козацьке в╕йсько, здатне...


ФРАНЦУЗИ ЗНАЮТЬ, ЩО АННА ЯРОСЛАВНА – УКРА╥НКА В ЦЬОМУ НЕОДНОРАЗОВО ДОВЕЛОСЬ ПЕРЕКОНАТИСЯ
Про те, що Анна Ярославна укра╖нка, добре знають ╕ в МЗС Франц╕╖. Це люблять використовувати у...


ВИКРАДЕННЯ КОРОЛЕВИ. ЯК ПУТ╤Н СПРОБУВАВ ПРИВЛАСНИТИ АННУ ЯРОСЛАВНУ
Скандальну заяву президент РФ зробив на прес-конференц╕╖ у Версал╕ за п╕дсумками переговор╕в ╕з...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 26.11.2004 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 26.11.2004
МОРАЛЬ НЕПРИСТОЙНОГО ЕПІЛОГУ
Аркадій СИДОРУК, член Ради Асоціації дослідників голодоморів в Україні.

22 листопада - День пам'яті  жертв голодоморів та політичних репресій

РОБЕРТ КОНКВЕСТ ПІДІЙМАЄ ЗАВІСУ

Найтрагічніша сторінка новітньої української історії відкрилася для мене у Нью-Йорку завдяки книзі Роберта Конквеста "Жнива скорботи: радянська колективізація і терор голодом", що вийшла друком 1986 року, коли в Україні ця тема була під повною забороною. Злива рецензій і посилань в
англомовних виданнях (якщо додати джерела іншими мовами, то ще більша) свідчила: дослідження одного з найвпливовіших кремлезнавців одразу викликало помітний інтерес на Заході.
Ця книга, як на мій погляд, лишається неперевершеною і досі, коли бібліографія на тему великого голоду налічує вже сотні досліджень і тисячі публікацій. Її основу становить концептуально нова на тоді оцінка однієї з найстрахітливіших трагедій в історії людства. Суть її - у тому, що комуністичний режим вчинив щодо української нації геноцид, який Генеральна Асамблея ООН кваліфікувала як злочин із наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи національну групу. Висновок дослідника чіткий та аргументований: "Терор голодом супроводжувався руйнуванням українського культурного й релігійного життя та масовим винищенням української інтелігенції. Здоровий глузд не дозволяє бачити у цьому подвійному ударі щось випадкове".
А сталінський терор голодом в Україні Конквест вважав водночас знаряддям знищення селянства як класу незалежних землеробів і носія національної свідомості. Опубліковані після проголошення незалежності України архівні матеріали пов-ністю підтвердили оцінку голоду 1932 - 1933 років як акту геноциду.

ТЯГАР ДОГМ І ПОКЛИК СУМЛІННЯ

Кредо Роберта Конквеста близьке кожній мислячій людині, що прагне духовного самовираження. "Історик, - проголошує він, - повинен знайти й зафіксувати те, що відбувалося в реальному житті, об'єктивно викласти незаперечні факти в їхньому історичному контексті. Автор вважає це своє завдання виконаним, однак зберігає за собою право на особистий погляд щодо фактів, які висвітлює. Тож він не обіцяє зберігати моральний нейтралітет, хоча й розуміє, що неодмінно знайдуться опоненти, котрі не поділятимуть його висновків та оцінок".
Принцип відмови від морального нейтралітету (в тому розумінні як його тлумачить Конквест) не вкладався у свідомість українських істориків радянської доби. Їм дозволялося користуватися єдиним інструментом - марксистсько-ленінською методологією, що декларувала об'єктивний підхід, а насправді передбачала фабрикацію та замовчування фактів. Це було водночас і їхньою виною, і бідою. Виною - з особистого морального погляду, бідою - з суспільного: жорстких обмежень тоталітарного режиму неможливо було уникнути. У прокрустове ложе радянської історіографії, що лишила по собі переважно сірий, нікому не потрібний мотлох, не вписувалися професійні й людські принципи, будь-які прояви самостійного мислення, реальні історичні факти, що неминуче суперечили комуністичній ідеології. Так, насильницька колективізація, що мала на меті загнати українських землеробів у нове кріпацтво, зображувалася як прояв класової боротьби на селі, а голодомор - наслідок жорстокої та безглуздої, з економічного погляду, сталінської політики - замовчувався чи підмінявся проблемою продовольчих труднощів, спричинених винятково стихійним лихом - посухою та неврожаєм. Українським науковцям не позаздриш: їм довелося болісно переосмислювати національну історію з об'єктивних позицій. Декотрі з них так і не спромоглися відмовитися від фальшивих стереотипів, що утвердилися в їхній свідомості як особисті.
Конквест мав перед ними передусім ту перевагу, що його світогляд формувався у демократичному суспільстві, де умови для дослідницької роботи не обмежуються ідеологічними догмами. Розкутий у мисленні і відвертий у висловлюванні своїх поглядів, він обрав девізом афоризм Фрідріха Шіллера "Світова історія - це світовий суд". Встановити факти означало для нього й визначити катів та жертв і, засудивши одних, стати на бік інших.

СТРАХІТТЯ, ЖАХЛИВІШЕ ЗА СВІТОВУ ВІЙНУ

Для Конквеста це була не декларація. Вже перші рядки "Жнив скорботи" відтворюють картину українського Апокаліпсису на теренах колишньої радянської імперії, де безперебійно працювала фабрика масового винищення людей. При цьому він (на противагу представникам впливових на Заході ліберальних кіл) не бачить різниці між комуністичним та нацистським режимами, вважаючи, що у втіленні диявольських намірів перший був навіть жорстокішим і несамовитішим.
Число жертв голоду-геноциду, наголошує дослідник, становило 18,8% усіх жителів України. Для порівняння він наводить таку цифру: на фронтах Першої світової війни загинуло менше 1% населення всіх країн-учасниць. За словами Конквеста, на кожну літеру його книги припадає близько двадцяти загублених людських життів.
Якось один український дослідник голодомору скептично запитав мене: "Звідки Конквест міг знати, що відбувалося в Україні?" Запитання здалося мені недоречним і ревнивим. Адже автор "Жнив скорботи" наводить докладний перелік використаних ним джерел. Серед них і секретні документи, які потрапили на Захід, передусім, так званий смоленський архів, що зберігається у Гарвардському університеті.
Конквест не скаржиться на брак джерел, більше того - його "просто вражає неймовірна кількість документальних даних"...

ВІДПОВІДЬ УКРАЇНОФОБАМ

Окремо дослідник посилається на свідчення тих, хто пройшов крізь пекло голодомору й дивом лишився живий. "Я знайомий із чоловіками й жінками, які у дитячому чи навіть дорослому віці пережили описувані події, - пише він. - Чимало з них відчувають "комплекс провини" - ірраціональне почуття сорому за те, що їм судилося вижити, тоді як їхні друзі, батьки, брати й сестри померли (таке почуття трапляється і в тих, хто вийшов живим із нацистських таборів смерті)".
Коли читаєш ці рядки, мимоволі спадає на думку: історію не обов'язково висвітлювати задля удаваної об'єктивності безпристрасно, як бездарно вчили нас за шкільною лавою та в універси-тетських аудиторіях, - людські емоції не спотворюють минулого, а радше допомагають збагнути його у всій страхітливості. Конквест настільки проймається болем і стражданнями жертв трагедії, що, здається, за походженням він - не британський аристократ, а щирий українець. Він розцінює розповіді жертв голодомору як "неспростовні свідчення історичної правди" і не лишається байдужим, коли хтось, перебуваючи в полоні поширеної на Заході українофобії, намагається поставити їх під сумнів.
Так, у рецензії, опублікованій у книжковому огляді "Нью-Йорк Таймс", колишній кореспондент цієї га-зети у Москві Крейг Уїтні висловив подив з приводу того, що Конквест "некритично" поставився до розповідей українських емігрантів, запозичених із виданого 1953 року в Торонто (Канаді) двотомника "Чорні справи Кремля: Біла книга". Дослідник вважав за потрібне відповісти тому, хто проковтнув приманку радянської пропаганди про колабораціонізм українців із нацистами в роки Другої світової війни. "Звісно, будь-яке джерело слід сприймати критично. Історик мусить мати власну думку, - пояснював Конквест. - Та ці свідчення повністю відповідають іншим, які з'являлися деінде раніше, вони збігаються з матеріалами, які коли-не-коли друкувалися навіть у Радянському Союзі, з повідомленнями західних кореспондентів та інших осіб. Більше того, таких свідчень налічується багато тисяч і вони підтверджують одне одного. Хіба що хтось запідозрює в цьому добре сплановану змову, що має на меті перекрутити факти. Та це просто неймовірно".

ЯК ПОЧИНАВСЯ ШЛЯХ ДО ПРАВДИ...

До появи "Жнив скорботи", правда про великий голод в Україні не набула широкого розголосу й від самого початку була відтиснута на другий план іншими драматичними подіями: світовою економічною кризою 1930-х років, приходом до влади в Німеччині Гітлера та завойовницькими планами мілітаристської Японії, а згодом - затьмарена Другою світовою війною. Видання на тему голодомору, авторами яких були переважно представники діаспори, не викликали реакції серед впливових політичних кіл Заходу, поки за цю тему на початку 1980-х років не взявся Роберт Конквест. Хоча британський дослідник, провідний науковець Гуверівського інституту при Стенфордському університеті не був у СРСР з 1937 року, володіючи аналітичним розумом, широкою ерудицією та літературним хистом, він став автором цілої серії книг про Радянський Союз та комуністичну систему, написаних із консервативних антикомуністичних позицій неприйняття тоталітаризму. Їхній перелік говорить сам за себе: "Влада та політика в СРСР", "З тверезим глуздом про Росію", "Мужність генія: справа Пастернака", "Росія після Хрущова", "Великий терор", "Убивці нації", "У чому помилився Маркс", "В. І. Ленін", "Колима: табори смерті в Арктиці", "Ми й вони: громадянські та деспотичні культури", "Що робити, якщо прийдуть росіяни" (у співавторстві з Дж. Уайтом), "Таємна сталінська поліція зсередини: НКВС у 1936 - 1939 роках". До цього солідного списку слід додати поетичні й прозові художні твори, включаючи науково-фантастичний роман "Інший світ".
У рік виходу "Жнив скорботи" під руїнами Чорнобильської АЕС було поховано горбачовські перебудову і гласність, що викликали ейфорію на Заході. Було очевидно, що доба радянської імперії добігає кінця і на порядку денному знову постала проблема української незалежності. "Свобода України є чи повинна бути одним із ключових моральних і політичних питань для всього світу", - наголошує Роберт Конквест. Він привертає увагу Заходу до історії національно-визвольної боротьби "стародавньої нації, яка вистояла й вижила всупереч усім лихоліттям" і закликає переосмислити ставлення до української справи.

МОЖЕ, ПОВЧИМОСЯ В АМЕРИКАНЦІВ?

В історії траплялося, що авторами найкращих творів про інші країни ставали іноземці. Класичний приклад - книга Алексіса де Токвілля "Американська демократія", яку американці і досі вважають неперевершеною. Її
можна побачити на полицях кожної бібліотеки у США, а ім'я її автора - французького аристократа, котрий у XVIII столітті дав найвищу оцінку системі державного устрою у США, що ґрунтується на чіткому розподілі функцій трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової, - й до сьогодні користується у цій країні величезною повагою.
Книга "Жнива скорботи", в якій у переддень розвалу СРСР і проголошення незалежності України було піднесено до світового рівня українську проблему, належить саме до такої категорії. Та, як це не дивно, дослідження Роберта Конквеста побачило світ в Україні окремим виданням єдиний раз - іще 1993 року (до речі, завдяки фінансовій підтримці діаспори), й відтоді заледве не стало бібліографічною рідкістю. Куди вже далі? Цю книгу, що мала б бути нас-тільною для кожного національно свідомого українця, навіть не внесено до каталогу Книжкової палати України. А її автор - 86-річний Роберт Конквест так і не побував в Україні, якій віддав частку свого розуму й серця.
Чи навчимося ми колись шанувати тих, хто, не належачи до українського роду, твердо відстоює українську справу у світі?

("Слово Просвіти").

На фото: Роберт Конквест - один із найвпливовіших на Заході радянологів, автор книги про український голодомор.

Вечір-реквієм в бібліотеці

В Кримській республіканській дитячій бібліотеці ім. В. Орлова пройшов вечір-реквієм "Жнива скорботи", присвячений Дню пам'яті жертв голодомору. Про це агентству "Контекст-медіа" повідомила завідуюча відділом інформації
бібліотеки Ольга Чернецька. Вечір-реквієм проводиться для учнів 9-х класів загальноосвітніх шкіл Сімферополя. "Мета даного заходу - познайомити дітей з історією України, з її трагічними сторінками за допомогою періодичних видань і книг, в яких висвітлена ця тема", - відзначила О. Чернецька. За її словами, такі заходи проводяться в бібліотеці ім. В. Орлова щорічно. "Вони проходять у різних формах, але незмінно знаходять відгук у дитячих душах", - підкреслила О. Чернецька.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 26.11.2004 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=2669

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков