Версiя для друку Обговорити в форумi

6 вересня в Національному музеї історії України в Другій світовій війні відкрилася виставка «…за межою свого ридного краю».

6 серпня українська армія розпочала наступ в Курській області Російської Федерації. На десятий день її проведення музейна експедиція в складі генерального директора Юрія Савчука та фотографа Романа Пупенка вирушила документувати події на цьому особливому відтинку фронту. Так виник задум проєкту, який музей презентував через місяць після початку операції.

На виставці, зокрема, представлено 16 із 6665 світлин молодого музейного фотографа Романа Пупенка. Спочатку здається, що це Україна. Побиті кулями та осколками будівлі і пам’ятники. Діти ночують у підвалі інтернату. Інформаційна табличка: «В подвале мирные люди. Военных нет».

Все це нам добре знайоме. Але на фото Російська Федерація. Бумеранг війни прийщов у країну-агресора.

 Експедиція київських музейників тривала 5 днів. Знято і відео. Український воїн снайперським пострілом збиває з високого флагштока російський прапор. На інших відео генеральний директор музею Юрій Савчук спілкується з місцевими мешканцями. Більшість налякані. Але одна жінка заговорила українською мовою. Виявляється, землі Росії на кордоні з Україною колись заселяли українці. Зокрема, місто Суджа, де Пупенко зробив більшість експонованих на виставці світлин, засноване українськими переселенцями ще в ХVІІ столітті.

 Виставка знайомить і з історією української колонізації теренів Курщини, Білгородщини та Вороніжчини від другої половини ХVІІ століття, коли українські слободи виникали на безлюдних полях і татарських стежках, а рушійною силою цього процесу було козацтво.

 Понад два з половиною століття українське населення зберігало свою національну окремішність та ідентичність, що найвиразніше проявилась у добу національного відродження на початку ХХ століття. Демонстровані на виставці картографічні, речові, писемні, фотодокументальні джерела з архівних і музейних колекцій підтверджують наявність тісних історичних зв’язків згаданих територій з іншими землями Слобожанщини.

 Цікаво, що в селі Іванівському Курської області ще зберігся занедбаний і поруйнований палац гетьмана Івана Мазепи.

 Унікальні архівні матеріали, які вперше представлено в публічному просторі, яскраво ілюструють маловідомі обставини демаркації російсько-українського кордону в 1922-1928 роках. Документи свідчать про волевиявлення місцевих громад, яке було проігноровано. Українці опинилися в складі Російської республіки «за межою свого ридного краю». Слова в лапках – це уривок із телеграми, яку селяни Грушківської волості Рильського повіту на Курщині надіслали Українській Центральній Раді. Селяни із універсалу Центральної Ради дізналися, що вони залишилися «за межою свого ридного краю». Вони прохали Центральну Раду визнати їх частиною Української Республіки. Подібних документів багато. Писали, що навіть москалі, які жили в українських населених пунктах, просилися в Україну разом з українцями. Українці вимагали запровадити навчання в школах українською мовою.

 Але Москва не віддала Україні землі, де українці виробляли багато сільськогосподарської продукції. Неважко уявити, що було з тими активістами, які організовували вимоги українців визнати їхні землі частиною України. Українські історики ще дослідять цю тему.

 Анатолій Зборовський

На світлині: палац гетьмана Івана Мазепи. Сучасний вигляд. Село Іванівське Курської області

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 13.09.2024 > Тема ""Білі плями" історії"