Версiя для друку Обговорити в форумi

24 липня виповнилося 168 років випускнику фізико-математичного факультету Одеського університету імені Мечникова Антону Синявському – видатному діячеві української науки, вченому, який багато зробив для розвитку історії археології, географії, та освіти. Біографія ученого неймовірно дивовижна і заплутана, не співпадають дати і місця народження, плутанина щодо соціального стану батьків, місць роботи, різночитання та протиріччя в біографії. Часто Антон Степанович робив це свідомо в умовах переслідування і винищення української інтелігенції царським і радянським режимами. Можливо, ці хитрощі дозволили ученому уникнути долі багатьох репресованих колег.

Антон Синявський народився в селі Веприк під Фастовом (за іншою версією в Білій Церкві) на Київщині 24 липня 1866 року. Батько Стефаній Синявський був протоієреєм, магістром теології, мати – Катерина Подгарецька – донька священника.

 Середню освіту Антон отримав у 1-й Київській чоловічій гімназії, після гімназії поступив на історико-філологічний факультет університету святого Володимира. В університеті зблизився з Володимиром Антоновичем, під його впливом захопився історією та археологією. Його однокурсником був Михайло Грушевський, далекий родич по материній лінії. Також молодий студент захопився ідеями Михайла Драгоманова, що позначилося на його подальшому житті. В серпні 1889 року київських драгомановців заарештували. Хоч це не завадило Синявському отримати диплом про закінчення університету, однак працювати за фахом він не міг. У листопаді Антона Синявського відправили на заслання до Шенкурська Архангельської губернії, але за клопотанням київських професорів Антоновича та Іконникова термін заслання було скорочено для закінчення освіти, проте не в Києві.

 В 1890 році Антон Степанович склав іспити за весь природничий курс в стінах Новоросійського (Одеського) університету і отримав диплом вчителя гімназії з географії. Через чотири роки він отримав ще один диплом, успішно закінчивши юридичний факультет того ж університету.

 В 1894 році А.С. Синявський зарахований на посаду приват-доцента в Одеському (тоді Новоросійському) університеті. Одночасно він викладав географію в Одеському юнкерському піхотному училищі і на Вищих жіночих курсах.

 Серед його випускників училища можна назвати українських генералів Якова Гандзюка та Якова Сафонова, які були розстріляні за наказом командувача червоним військом в Києві в січні 1918 року, полковника Армії Української Держави та УНР Григорія Волгаєва, який був військовим начальником в Летичеві на Житомирщині і розстріляний більшовиками в 1921 році.

 В Одесі Антона Синявського прийняли до місцевої «Громади», звідси він надсилав свої твори до часопису «Народ» в Коломию. Підписується псевдонімами «Скраглюк» і «Катран».

 Антон Степанович згадує зустрічі з заїжджими революціонерами та конспіративні збори в кабаре Дур'яна неподалік університету а також збори громадівців на квартирі відомого одеського історика Леоніда Смоленського.

 Всього в Одесі він провів майже шість років, наприкінці травня 1896 року А.С. Синявського знову заарештовують і відправляють на 2 роки на заслання до Томська. Після відбуття покарання Антон Степанович опиняється в Варшаві, де у Варшавському університеті складає магістерські іспити і захищає дисертацію «Фізіократи в Польщі» і отримує ад'юнкт-доцентуру гірничої статистики. Але громадська діяльність знову зашкодила науковій кар’єрі. За зв'язки з польськими соціал-демократами вченому заборонили займатись викладацькою діяльністю.

 За клопотанням друзів вченого призначають директором комерційного училища спочатку в Лодзі, пізніше – у Білостоці, але варшавський генерал-губернатор заборонив Синявському працювати в тамтешній освіті після того, як учений прочитав публічну доповідь «Пушкін, Міцкевич і Шевченко – народні поети».

 В 1901 році Антон Степанович призначається директором Катеринославського реального училища, яке він перетворює на один з найкращих навчальних закладів такого типу у всій імперії, а одночасно – в осередок культурного і громадського життя Катеринослава. Чимало зусиль директор доклав для зведення будівлі училища, яка відчинила свої двері у вересні 1905-го. Сьогодні в цій будівлі розташована Дніпропетровська обласна рада.

 Під час революції 1905 року А.С. Синявський очолює «Селянську спілку». Проводять три з'їзди в будинку училища. Обговорюють повстання проти влади та узгоджують збір зброї. Коли революційні пристрасті влягаються, директор постає перед судом у Харкові. Після заяв: надав приміщення училища, щоб уберегти його від насильного захоплення, був виправданий.

 В 1904 році Антон Степанович одружується вдруге з Ніною Григорівною Гаркушевською, донькою великого землевласника Катеринославського повіту і впливового місцевого діяча Григорія Гаркушевського. Від цього шлюбу у молодят народилися дві доньки - Ніна та Катерина. Ніна Григорівна була домогосподаркою, займалася доньками, родичами, батьковим маєтком і малопомітною в місті особою. Щоправда, вона входила до складу місцевої «Просвіти». Про перше одруження в родині не згадували.

 Антон Синявський разом з Дмитром Яворницьким і Станіславом Липківським засновують у Катеринославі товариство «Просвіта». Видають першу в місті україномовну газету – «Добра порада». Члени товариства організовують лекції, концерти й політичні сходи. А ще Синявський бере участь у засіданнях Товариства українських поступовців.

 В 1908 році директор училища отримав попередження від відповідального за роботу комерційних шкіл при міністерстві фінансів про те, що він виписує українську газету «Рада». Але ця погроза не вплинула на подальшу діяльність Антона Степановича. Надалі він суміщав посаду директора училища і доцента з гірничої статистики, а з 1910 – професор Катеринославського Гірничого інституту.

 Після Лютневої революції 1917 року Центральна Рада призначає професора Синявського керівником губернської комісії з ліквідації жандармського управління. Він публікує списки інформаторів імператорської «охранки». За це його кілька разів намагаються застрелити. У травні 1918-го Антон Семенович перебирається до Києва. За Гетьманату і Директорії очолює Департамент середніх шкіл міністерства освіти.

 На початку наступного року разом з урядом Директорії залишає Київ. Працює завідувачем кафедри політекономії в Українському університеті в Кам'янці-Подільському. Після встановлення в Україні влади більшовиків навесні 1920 р. Антон Семенович став науковим співробітником Всеукраїнської академії Наук, викладає економічну географію та статистику в Інституті зовнішніх відносин та Інституті народної освіти в Києві. Також працює в комісії сходознавства історичної секції Української академії наук і очолював Комісію Дніпрельстану.

 Передбачаючи репресії комуністичного режиму до діячів Української революції, професор Синявський «придумав собі такий спосіб життя, щоб у наскрізь контрольованій тоталітарній державі найменше закорінюватись і закріплюватись. Показні посади стали небезпечні, занурюватись у магістральні течії наукових студій – стало дуже шкідливо, лишатись на одному місці – вищою мірою небезпечно», – пише дослідник біографії ученого Сергій Білокінь.

 В 1931 році А.С. Синявський очолив кафедру економічної географії Українського відділення Благовіщенського агропедінституту, а після закриття українського відділення очолив кафедру фізичної географії Владивостоцького педагогічного інституту. Восени 1934 року він вже у Сталінграді, де став завідувачем кафедри географії місцевого педінституту. Від грудня 1936 до серпня 1939 року в Сімферополі керує кафедрою фізичної географії Кримського педагогічного інституту, в серпні того ж року переїздить в Нальчик і очолює кафедру фізичної географії в Кабардино-Балкарському педагогічному інституті до 1942 року.

 28 жовтня 1942 року місто Нальчик було окуповане німецько-румунськими військами, Антон Степанович залишився в окупації і зміг в 1943 році дістатися до Києва. З наближенням Червоної армії до столиці України вчений виїхав до Львова, Перемишля, зустрівся там з митрополитом Андрієм Шептицьким, їздив до Кракова, листувався з родиною Дорошенків, які мешкали в Празі. Тоді доля назавжди розлучила його зі старшою донькою Ніною, котра опинилася в еміграції у США (там і померла в 2000 р.)

 У серпні 1944 р. А. Синявський повернувся до Сімферополя, де знайшов розграбованою свою садибу. І знову почалося кочове життя. Професор Синявський послідовно працює в університеті Ростова-на-Дону (1944-1946), Чернівецькому університету (1946-1948), Кіровоградському педінституті (1948-1949), Краснодарському педінституті (1949-1950).

 Працюючи в Кіровограді, Антон Степанович особисто звертався до Міністерства вищої освіти УРСР з клопотанням про підвищення пенсії, наводячи вагомі аргументи про його арешти і заслання в часи царату, але прохання професора не було задоволене. Останнім місцем роботи професора Синявського був Краснодарський педагогічний інститут, де ректором був українець Олександр Карпенко, який так само переховувався в Російській федерації від переслідувань в Україні.

 Наприкінці 1950 року Антон Степанович вийшов на пенсію і переїхав до Сімферополя, де 2 лютого 1951 помер. За своє тривале творче життя видав більше 150 наукових праць. 22 березня 1948 р. в Кіровограді померла дружина Ніна Григорівна. Їхній єдиний онук, Олександр Леонідович Синявський, у 1989 р. перепоховав обох поруч з їхньою донькою і своєю мамою Катериною у Києві на Лісовому цвинтарі.

 На відзначення великих заслуг ученого перед українським народом Українська вільна академія наук у Нью-Йорку встановила спеціальну стипендію імені А. Синявського за кращі дослідження в царині українознавства.

 Ім’ям визначного діяча названо вулиці у Львові, Дніпропетровську та Чернівцях. На фасаді будинку колишнього Комерційного училища в Дніпрі встановлено пам’ятну дошку на честь відомих учених – Д. Дорошенка, Д. Яворницького та А. Синявського.

Василь Вельможко,

краєзнавець

Одеса

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 26.07.2024 > Тема "Українці мої..."