Версiя для друку Обговорити в форумi

На 50-тий день після Великодня – свято Зіслання Святого Духа, П’ятидесятниці; а наступного дня – свято Пресвятої Трійці. Їх в народі об’єднали в єдиний цикл і називають Трійцею, Зеленими святами. У Карпатах кажуть: «Зелені свята – в горах рай», бо вся рослинність буяє, набуває свого найактивнішого розвитку. Отож, прийшов час Зеленого ра.

Зелені свята – давнє народне, а пізніше християнське свято, яке пов’язане з «накликанням» врожаю. Тільки з прийняттям християнства Трійцю прилаштували до Зелених свят, а саме до Святої Неділі. Тиждень перед Трійцею називали зеленим, клечальним, русальним.

У три останні дні цього тижня, за народними віруваннями, прокидаються мерці, виходять з рік та озер русалки. За фенологічними спостереженнями, зацвітає жито, у якому також начебто ховаються русалки, але польові. Щоб умилостивити їх, уберегтись від злих сил, мати добрий врожай, люди квітчали оселі зіллям та гіллям, встеляли долівки аїром, ставили букети запашних квітів. Робили це у суботу. Але перед тим у четвер юнки плели для русалок вінки з чебрецю, незабудок, волошок, ромашок. Для цього рано-вранці йшли на поле, леваду, у ліс. Вінки мали бути зі щойно зібраних рослин. Потім дівчата одягали їх на голови, йшли до річок та озер і пускали по водоймі – подарунок русалкам.

У неділю, святково зодягнені, з троїцькими букетами миряни збиралися у церкві. Після Богослужіння ці букети освячував священик і їх потрібно було зберігати протягом року, до наступної Трійці. А вже у другій половині дня починалися молодіжні розваги з хороводами, піснями, іграми, сценічними дійствами. Не залишалися осторонь і старші…

У неділю дівчата ворожили про довговічність наречених, рідних. «Священодії» відбувалися при розвиванні вінків, які плели у суботу. Як вінок не зів’яв – рідні будуть довго жити, ніхто в сім’ї цього року не помре, а після Трійці і шлюб можливий.

У ДЕНЬ ЛІТНЬОГО ЮДИ…

19 червня – свято Юди, брата Господнього. На такому означенні завжди наголошують церковні календарі, щоб не сплутати праведного достойника зі зрадником Юдою Іскаріотом. А от сам день щодо погоди може бути «зрадливим».

Народні прикмети:

-Якщо у день літнього Юди перемінна («зрадлива») погода, то такою може бути до кінця літа.

-Не заготовив сіна до Юди, тоді не запасешся й отавою. (Ідеться про невдалий рік на траву).

-Похолодання на Юди обіцяє спекотний липень.

-Якщо на Юди тепло, тоді у липні буде помірна температура.

-Юда краде тепло у липня.

-Гостри серп і косу, якщо на Юди колос налився. (Тепер казати – готуй комбайни до виходу в поле).

-Вітер довго віє з одного боку, але раптово змінив напрямок – скоро задощить.

-Галки зграйками літають – на дощ.

-Вужі і гадюки виповзають з хащів на відкрите місце і вигріваються – буде дощ.

-Зірки оточені навкруги білими і червоними колами – до хорошої погоди; темними – до дощу.

-Горобці гучно цвірінькають – дощ накликають.

-Сорока скрегоче – дощу хоче.

-Перед дощем ґедзі (бомки) несамовито жалять корів і коней, які пасуться на лузі.

ПЕРЕДДЕНЬ НАЙКОРОТШОЇ НОЧІ

21 червня – вшановуємо пам'ять святого Юліана Тарсійського, який загинув мученицькою смертю за Христову віру 288 року у місті Антіохії.

Народні прикмети:

- У цей день настає пора літніх гроз.

- Звідки вітер дує – звідти і погода. З півдня віє – старого гріє; західний воду несе; східний овець пасе (буде сухо); північний вітер – до холодної погоди.

- Юліанів день – переддень найкоротшої у році ночі.

- Горлиці не вмовкають – на суху погоду; мовчать – перед дощем.

- Рано з’явилися перші рижики – на мокру осінь.

- При ясній погоді віддалені предмети невиразні, ніби в мареві – на дощ.

- Вугілля у вогнищі тліє яскраво – до негоди.

- Кінь невдоволено фиркає, бо дощ відчуває.

- Півень вечорами співає до зміни погоди.

- Якщо реп’ях розпрямлює гачки кошика – очікуй дощу.

- Роса краплинами на шибках з’явилася уранці – на добру погоду.

ОСОБЛИВА НІЧ

24 червня – Різдво Івана Хрестителя, Предтечі. Але це ще й багатоаспектне народне свято Івана Купала, якому передує Купальська ніч.

У давніх віруваннях українців вона – особлива. Природа розкриває небачені таємниці: відчиняються небо і земля, сонце грає, птахи і тварини розмовляють людською мовою, дерева і кущі можуть гуляти, де їм заманеться, вода у криницях перетворюється на вино, а закопані скарби виходять на поверхню. Дівчата ворожать, пускають на воду вінки. В ніч на Івана Купала цвіте папороть – чарівна квітка. Хто її знайде, зірве і зможе попри всі перешкоди нечистих сил (адже вони пильно стережуть її), донести додому, той розумітиме мову тварин і птахів, навіть шепіт рослин, бачитиме крізь землю й воду.

Цієї ночі відьми злітаються на Лису гору, де влаштовують свій шабаш. Зірвана там тирлич-трава має особливі приворотні властивості.

Розгулюють у лісі, підбираються ближче до людських жител упирі, чорти, ті ж відьми. Тому напередодні Івана Купала господині ретельно обсівали домівку маком-відуном (самосівом), обтикували полином і обкурювали торішнім купальським зіллям. За поясом або в кишені носили часник і полин, які відлякують усю нечисту силу.

У Купальську ніч знахарки збирали цілюще зілля. Адже цієї пори воно набуває найбільшої цілющої сили. Лікарські рослини (найцінніший купальський скарб!) збирали, виголошуючи тихцем особливі замовляння. Робили це до моменту, поки на них не впаде перший промінь сонця. Перед сходом сонця люди качалися по росі, бо, за віруваннями, вона має магічну силу, дає користь здоров’ю (а це – справді так!).

Усю ніч, «очищаючись», молодь перестрибувала через купальське багаття.

Купальська ніч – це свято кохання, прояву щирих почуттів. Саме цієї ночі парубки і дівчата шукали собі пару…

СВЯТИЙ ПЕТРО ТАКОЖ ПОСТИВ...

Після першої седмиці П’ятидесятниці розпочинається Петрів піст, який завершується у свято Петра і Павла (29 червня, за оновленим церковним календарем). Тому тривалість цього посту щороку змінюється залежно від свята Воскресіння Христового. У ранньохристиянські часи він називався постом П’ятидесятниці.

Встановлення Петрового посту (у народі його називають Петрівкою) відноситься до перших часів християнства. Він особливо утвердився, коли у Константинополі і Римі святим рівноапостольним Костянтином Великим були споруджені храми на честь Святих первоверховних апостолів Петра і Павла.

Церква закликає нас до цього посту за прикладом святих апостолів, які, прийнявши Духа Святого в день П’ятидесятниці, в пості й молитві готувалися до проповіді Євангелія.

Петрів піст  має оберігати нас від марної безпечності, в яку дуже легко впасти через довготривалий дозвіл не обмежуватися у їжі. (Це і здоров’ю шкодить). Він необхідний для того, щоб наші серця очистились, стали здатними до прийняття благодатних дарів Духа Святого.

Після Петрівки для селян наставав новий етап у сільськогосподарських роботах – починалися жнива.

У народі кажуть:

-Святий Петро також постив, і ми постимо.

-У Петрівку гостри серп і коси.

-Починай жнива (починай жати) тільки після Петрівки.

-У Петрівку парить (від важкої праці у полі), але дощ не шкварить (нема прохолоди).

-Були дощі у Петрівку, то і жнива вони можуть замочити.

-Суха Петрівка – благодатні жнива.

-У Петрівку постив, а після Петрівки ніколи їсти.

-Святі Петро і Павло благословляють людей на жнива.

-Петро хліб косить, а Павло снопи носить.

ЯРИЛО СОНЦЕ ЗАПАЛИВ…

Увесь травень і червень наші предки-язичники вшановували Ярила – бога весняно-літнього сонця і розвитку природи, небесного ключника, визволителя роси й дощу, божества дітородної сили й плідності. Він був хліборобом, навчив людей вирощувати яру пшеницю, яре жито.

У християнські часи його образ перебрав на себе Святий Юрій.

Саме в період панування (володарювання) Ярила сонце набуває найбільшої активності, сягає апогею 22 червня, у день літнього сонцестояння. Це вже опісля наше Небесне Світило поступово йде на спад, день вкорочується.

…Ярило їздить на білому коні, вбраний у білий одяг, на голові у нього вінок з польових та лісових рослин, а також з хлібних злаків. У правій руці – жмут житніх колосків, у лівій – людська голова. Його супроводжують вірні пси-вовки.

Чому Ярило ключник (воротар)? Бо навесні відчиняє небо небесним ключем і випускає тепло, дощ та росу на землю.

Він водночас вмираюче і воскресаюче божество. Як природа на зиму завмирає, а навесні оживає, так само Ярило згасає з зимовим сонцем і набирає сили з весняно-літнім. Святкування похорону Ярила відзначали 30 червня.

У народі кажуть:

-Ярило сонце запалив, Ярило сонце й погасив.

Після панування Ярила ще будуть спекотні липень і, принаймні, перша половина серпня. Але сонце вже згасає…

Тарас ЛЕХМАН

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 21.06.2024 > Тема "Душі криниця"